ДИТЯЧА
АГРЕСІЯ:
БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
Дитяче насильство в школі вражає своєю жорстокістю й масовістю. Однак ліки від цієї епідемії є, стверджують правозахисники. Головне — не бути байдужим, використовувати арсенал методів, які засвідчили свою ефективність в інших країнах.
Реноме школи чи інтереси дитини?
Немає сенсу наводити приклади агресії школярів, що переходить усілякі межі,— ними заповнені мас-медіа. Дивують своєю жорстокістю навіть маленькі діти. Майже кожен десятий злочин в Україні скоюють неповнолітні. Рівень злочинності серед цієї категорії зростає, так само, як і рівень агресії, констатує Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко.
Прикро, але слід визнати: у школі діти незахищені. Принаймні під час опитувань понад 50% дітей заявили, що не почуваються там у безпеці. Адже якщо щось сталося, то не факт, що кривдника покарають чи бодай публічно осудять його вчинок. Натомість адміністрація не зацікавлена в тому, щоб будь-яка негативна інформація набула розголосу.
Закритість системи освітніх установ заважає боротися з дитячим насильством, наголошує Юрій Павленко. Він закликає педагогів припинити приховувати такі факти. Адміністрація школи повинна дбати не про реноме свого закладу, а про «якнайкраще забезпечення інтересів дитини», як зазначено в Конвенції про права дитини.
Утім, якщо батьки жертви звернулися за захистом до міліції, то це не гарантує, що ситуація зміниться на користь потерпілого. Там після того, як дитина скоїть друге правопорушення, її поставлять на облік. Нині на ньому перебуває майже 15 тис. осіб. Але не всі вони вчинили хуліганські дії, окремо статистичні дані по них не збирають. Біда не в тому, що облік недосконалий, а те, що покарати неповнолітніх агресорів неможливо,— таким є наше законодавство.
До кримінальної відповідальності можна притягнути підлітків, яким виповнилося 16 років. Трохи раніше — від 14 років — настає карна відповідальність за тяжкі злочини: вбивство, умисне нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, розбої, злісне та особливо злісне хуліганство. Хоча нелюдські прояви насильства вчиняють і молодші школярі.
У дитячої агресії багато причин, однак зазвичай виокремлюють найголовнішу: зростання агресивності в суспільстві. Діти наслідують моделі поведінки, з якими стикаються в сім'ї, на вулиці, телеекрані чи в комп'ютерних іграх. Зрештою, коли дорослі дяді вирішують спірні питання кулаками, як пояснити дітлахам, що бійка — це неконструктивно?
Часто агресивність молодших школярів спровокована психологічною травмою. Вони щодня стикаються з насильством удома, тому їхня деструктивна поведінка — це крик про допомогу.
Без цькування
Як дають собі з цим раду в інших країнах? Дбаючи про безпеку дітей в ширшому розумінні, ніж захист від шкільного насильства, в Ізраїлі батьки запровадили чергування в школах. У Грузії в цих закладах є посада шкільного пристава. Ця особа — працівник правоохоронних органів, яка має педагогічну освіту. Щось подібне починають робити і в Польщі.
Чи має така практика перспективу в Україні? Поки що правозахисники ставляться до неї скептично. Ніхто не проти шкільних поліцейських, але наскільки це порятує ситуацію, коли на цих посадах будуть наші міліціонери? Можна вітати ініціативу, коли в школі з'являться медіатори, які професійно залагоджуватимуть учнівські конфлікти, але хто навчить таких спеціалістів? На ці запитання поки що навіть не починали шукати відповіді.
Корисним міг би бути досвід Фінляндії. Там після серії самогубств, учинених підлітками через образи з боку ровесників, розробили профілактичну програму, метою якої було змінити ставлення свідків насильства до цього явища. Підлітків учили, що пасивно спостерігати за такими фактами неприпустимо, слід заступатися за жертву. Нехитра методика мала успіх — через деякий час дитяча агресія пішла в цій країні на спад.
Руйнівні наслідки має не лише фізичне насильство, а й психологічне. У пам'яті ще свіжий випадок, коли після цькування у соціальній мережі з боку однолітків покінчила самогубством дівчинка. Результати опитування свідчать: українські діти стають жертвами цькування вдвічі частіше, ніж їхні однолітки в європейських країнах. Пояснюється це просто: там держава приділяє увагу цій проблемі, усвідомлює її загрозу для прав дитини і впроваджує певні програми для її вирішення.
Прикладом може слугувати Литва, де зі зверненням протистояти цьому явищу виступила не тільки громадськість, а й глава держави. Щороку проводиться акція «Без цькування», під час якої відомі особистості — актори, політики, письменники, спортсмени, дипломати — закликають школярів ухилятися від такої руйнівної поведінки. Водночас учні проводять свої заходи, за необхідності можуть звернутися по допомогу до психолога.
Торік було проведено загальнодержавний конкурс фільмів, малюнків та пісень, присвячених цій темі. Створено спеціальну сторінку в інтернеті, де висвітлюють заходи з боротьби щодо цькування. Налагоджено роботу спеціальної телефонної лінії. Підлітки стали почуватися безпечніше.
Допомогти невідкладно, тактовно і ефективно
Не можна оминути увагою ініціативи вітчизняних громадських організацій у цій сфері. Члени «Жіночого консорціуму України» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» і шведської організації Save the Children успішно втілюють проект «Попередження насильства в школі». Своєю метою вони вважають озброєння персоналу шкіл необхідними навичками для роботи з дитячою агресією, звичайно, враховуючи стандарти прав дитини. Для цього проводять тренінги, видали посібник. Результати такої діяльності обнадійливі.
Існує цілий арсенал методів для припинення насильства в школі. Фахівці найперше виділяють створення такої атмосфери, за якої це явище є неприйнятним. Ефективний метод — забезпечення належного нагляду за дітьми на подвір'ї, ігрових майданчиках, в коридорах, роздягальнях.
Після такого втручання ці негативні прояви не зникають стовідсотково, проте змінюється їхній характер: замість системних вони стають епізодичними.
Головне правило — не залишати без уваги будь-які факти агресії, адже в такому разі насильство завжди повторюється, тому що діти не знають межі дозволеного, без вказівок дорослих не здатні їх встановити.
Працюючи з дитячою аудиторією, слід пояснювати, що відповідь «ударом на удар» не вирішує конфлікт — він не тільки залишається, а навіть поглиблюється. Агресія лише породжує агресію. Причина, що її викликала, не зникне сама по собі. Тому єдино правильний спосіб — усі проблеми вирішувати словесним шляхом.
До кого має звернутися скривджений школяр? До соціального педагога, покликаного захищати права дітей, класного керівника, адміністрації, вчителя. Головне, щоб обурливий випадок не залишився непоміченим і не спровокував нові прояви агресії. Самоусунення дорослих, замовчування агресивних проявів значно ускладнюють становище в дитячому колективі.
Допомога має бути надана невідкладно, тактовно і ефективно. Працювати належить з обома сторонами конфлікту. Агресору між іншим слід пояснити, що він заподіює шкоду не лише жертві, а й собі, адже злість і жорстокість руйнують його особистість і здоров'я (імунітет і нервову систему), а це викличе хвороби, зазначає голова асоціації «Дитяча республіка» Вікторія Перепельчук. Варто також донести до дітей просту думку: на місці скривдженого може опинитися будь-хто з їхнього колективу, допомогти зрозуміти, які емоції переживає жертва, викликати співчуття до неї.
Якщо з тобою вчинили зле, не скаржся — ця модель поведінки є настільки поширеною, наскільки й шкідливою. Дітей потрібно переконувати, що це не соромно — просити допомоги, а необхідно, адже так вони захищають своє право на гідність, здоров'я, а в деяких випадках — і на життя.
Важливо також усвідомлювати, що значна кількість проявів агресії залишається поза полем зору, багато жертв не хочуть розповідати про свої проблеми. Причини такої поведінки різні: і сором, і страх, що дорослі не захочуть допомогти або навіть звинуватять їх у тому, що сталося.
За будь-яких обставин слід керуватися ст. 19 Конвенції про права дитини, де йдеться про таке: «Держави-учасниці вживають усіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань».
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»