ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПІДСУМКИ 2012 РОКУ
З останніми аркушами календаря відходить 2012-й. На сторінках підручників історії та у пам’яті він залишиться як ще один непростий рік, коли логіку подій визначала світова економічна криза.
Загальною тенденцією були спроби провідних держав і міжнародних союзів перейти від політики фінансового стимулювання розвитку економіки до політики жорсткої бюджетної економії. У підсумку такий курс став однією із причин соціально-політичного напруження у раніше стабільних демократичних країнах і появи нових «гарячих точок» на політичній карті світу.
Суперечливим запам’ятається 2012 рік і для України. У червні Україна й Польща успішно провели чемпіонат Європи з футболу. Щоправда, витрати на цей захід виявилися такими суттєвими, що керівництво Європейської федерації футболу замислилося над чемпіонатом 2020-го силами не двох, а фактично усіх держав — членів федерації. Тим паче, що фахівці зі своїми прогнозами щодо перспектив подолання економічної кризи виявилися песимістичними й не напророкували оптимістичних очікувань принаймні до кінця 20-х років ХХІ ст.
Завершується рік ще однією вагомою подією для української дипломатії: 7 грудня 2012-го Україна вперше перебрала на себе головування в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).
Українське головування триватиме весь наступний рік та буде пов’язане із неабияким випробуванням на професійність і ефективність не лише для вітчизняної дипломатії, а й для системи державного управління.
У стратегічному українському зовнішньополітичному виборі рік, що минає, не став визначальним. Хоча 30 березня 2012 р. було парафовано угоду про асоціацію і створення зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом, але ці документи так і не були підписані ні до, ні після жовтневих виборів нового складу Верховної Ради України.
Лише наприкінці грудня, коли багатьом в Україні та Європі здалося, що українське керівництво зробило вибір на користь входження до Митного союзу на чолі з Росією, Євросоюз переглянув своє рішення про бойкот Президента Віктора Януковича та запропонував провести саміт з Україною у Брюсселі наприкінці лютого 2013-го. Натомість можливою датою підписання угоди про асоціацію називають листопад 2013 року, коли у Вільнюсі має відбутися черговий саміт у форматі «Східного партнерства» Європейського Союзу.
Загалом 2012-й запам’ятався масовими соціальними протестами у країнах — членах Євросоюзу. Найбільше лихоманило Грецію, Іспанію, Італію, Португалію. На позачергових виборах зміцнили свої позиції у парламентах країн ЄС ультраправі партії, які скептично ставляться до поглиблення європейської інтеграції та обмеження національного суверенітету. Проте своєрідний політичний рекорд було встановлено у Румунії, де впродовж року були спроби імпічменту президентові Траяну Бесеску та пройшли позачергові парламентські вибори, які залишили при владі конфліктних політиків.
У травні 2012 р. на президентських виборах у Франції переміг соціаліст Франсуа Олланд. Утім, нову динаміку до вирішення проблем спільної європейської грошової одиниці йому внести не вдалося. Зрештою, поки що економічно найпотужніша держава Євросоюзу — Німеччина — домоглася прийняття свого варіанта фіскального і банківського союзу, який ще більше обмежує національний суверенітет держав, які користуються спільною європейською грошовою одиницею. У новий рік переходить невирішена європейцями проблема затвердження бюджету ЄС на 2014–2020 рр., що обіцяє чимало жвавих дискусій.
Неспокійно було й на балканських теренах. Утім, за посередництва Євросоюзу розпочався діалог Сербії й Косова, який все ще далекий від знаходження компромісів. Натомість хорвати проголосували за вступ до ЄС з 1 липня 2013 року.
Складними залишалися й інтеграційні процеси на пострадянському просторі. У лютому 2012-го Білоруссю, Росією та Казахстаном було створено наднаціональну «Євразійську економічну комісію». Одначе угода про зону вільної торгівлі не запрацювала у повному обсязі без обмежень і виключень за окремими групами товарів.
З інших подій на просторах країн СНД знаковим стало рішення Росії закрити базу радіоелектронного спостереження в азербайджанському місті Габала. Тож РФ в умовах розгортання американської системи протиракетної оборони в Європі остаточно переводить свою систему протиракетної оборони на власну територію.
Негативна динаміка була притаманна й розвитку подій в інших кавказьких державах. У стані «холодної війни» залишилися азербайджансько-вірменські відносини. Не були нормалізовані розірвані у серпні 2008 р. російсько-грузинські відносини. Партія президента Грузії Михаїла Саакашвілі «Єдиний національний рух» програла парламентські вибори «Грузинській мрії» Бідзіни Іванішвілі, внаслідок чого країну охопила запекла боротьба за владу й ресурси між різними фракціями розколотої еліти.
Не відбулося також позитивних зрушень у врегулюванні придністровського конфлікту. Не виправдали себе сподівання на перехід придністровсько-молдовських відносин принаймні у стан «холодного миру». Ця проблема стане однією із найгостріших під час головування України в ОБСЄ наступного року.
Суперечливою впродовж року була й ситуація у Росії. 4 березня 2012 року президентом РФ на третій шестирічний термін став Володимир Путін. Зазнали невдачі протести невдоволеного цим фактом електорату великих міст РФ. Водночас російська влада зробила жорсткішими вимоги до масових акцій протесту та заборонила зовнішнє фінансування структур громадянського суспільства у Росії.
Рік також запам’ятався регулярними українсько-російськими торговельними війнами, пов’язаними із політичним тиском на Україну у спробі стимулювати її до входження у Митний союз. Проте Україна відкинула пропозицію увійти не лише до Митного союзу, а й до єдиного із Росією простору безпеки.
На позитивні тенденції ситуацію не змінив і вступ РФ до Світової організації торгівлі. Навіть більше, Москва виступила проти наміру Брюсселя першочергово розглянути питання надання безвізового режиму для громадян України. Водночас у цьогорічному посланні до Федеральних зборів президент Володимир Путін запропонував скасувати від 2015 року для громадян України право на безвізове відвідування РФ. Зважаючи на ці чинники, українсько-російські відносини залишаються своєрідним стратегічним генератором нових суперечностей.
Знаковим також стало обрання у листопаді 2012 року на другий президентський термін у США демократа Барака Обами.
Неоднозначними впродовж 2012-го були українсько-американські відносини. Здається, лише спроби Білого дому утримати Україну від «сповзання» у зону впливу Росії призупинили поширення на представників владної еліти України норм «закону Магницького», який у «меню» американської зовнішньої політики замінив горезвісну поправку Джексона-Веніка.
Традиційно напруженою була впродовж року ситуація в зонах конфліктів. Північноатлантичний альянс готувався до виведення свого контингенту з Афганістану, але таліби зарано раділи, адже з’ясувалося, що США і більшість країн НАТО має намір зберегти свої військові бази в Афганістані й після 2014 року.
Україна своїм обмеженим контингентом саперів і військових лікарів також долучилася до цієї місії. Одначе терористична активність в Афганістані не зменшується, внаслідок чого нестабільним є становище у сусідньому Пакистані.
Не менш заплутана ситуація і на Близькому Сході. Наприкінці 2012-го Палестина домоглася визнання свого статусу спостерігача в ООН. Ізраїль відповів планами побудови нових поселень на спірних територіях. Перспективи арабсько-ізраїльського мирного врегулювання, зважаючи на прихід до влади у більшості «постреволюційних» мусульманських країн ісламістів, туманні.
Небезпечна для миру ситуація з іранською ядерною програмою. Спроби Заходу тримати іранський режим у тисках економічних санкцій не припиняються. Через це соціально-політичне становище в Ірані напружене, а перспективи завершення військової складової ядерної програми невизначені. Проте такий стан справ бумерангом б’є по інших країнах. Зокрема, після відмови купувати іранську нафту на межі революції опинилася Йорданія. В свою чергу, нафтоносні Катар і Саудівська Аравія продовжили активно фінансувати сирійських бойовиків.
На фронті сирійської громадянської війни відбулися певні зрушення на користь повстанців. Позиції урядових військ стали слабшими в Алеппо та навколо Дамаска і, найпевніше, остаточна військова поразка військ Башара Асада є лише справою часу. Але сирійська війна дестабілізувала Ліван і Туреччину. Остання намагалася стати лідером серед мусульманських держав та «вітриною» мусульманської вестернізації.
Потужну конкуренцію Туреччині складає Саудівська Аравія, яка 2012 р. відновила дипломатичні відносини з Іраком та Лівією. Саудівці також придушили заворушення шиїтів у своєму королівстві та сусідньому Бахрейні й підтримали єгипетських ісламістів.
Не менш доленосні зміни відбулися у Північно-Східній Азії. У листопаді 2012-го до влади у комуністичній партії Китаю прийшло нове покоління керівників на чолі з Сі Цзіньпіном. У Японії наприкінці року до влади повернулися ліберальні демократи, котрі налаштовані ще більш радикально щодо способів вирішення територіальних суперечок із сусідами.
Неабиякого напруження до становища у регіоні додала ситуація на Корейському півострові. У грудні 2012 р. президентом Республіки Корея вперше в історії цієї країни стала жінка, дочка колишнього військового диктатора 60-х років, Пак Гун Хей. Натомість у Північній Кореї очікування на ліберальні послаблення себе не виправдали, навпаки, КНДР продовжує ігри із ракетною та ядерною програмою.
Упродовж 2012 року у спробах пошуку нових ринків Україна активізувала азійську політику. У грудні 2012-го Індію відвідав Президент України Віктор Янукович. Україна та Індія декларували намір надати позитивну динаміку двостороннім відносинам, які донедавна переживали певну стагнацію. Загалом у регіоні Південної Азії суперечливо відбувалася демократизація режимів у Бангладеш і М’янмі. Напруженими залишалися й індійсько-пакистанські відносини.
Високий рівень соціального напруження у більшості країн Латинської Америки, особливо в Аргентині та Бразилії. З перемінним успіхом із раковою пухлиною бореться президент Венесуели Уго Чавес, який у жовтні 2012 р. був переобраний на цю посаду. Розпочався суперечливий мирний процес між урядом і ліворадикальними партизанами у Колумбії.
У березні 2012-го Кубу із пасторським візитом відвідав Папа Римський Бенедикт ХVІ, але зміни на Острові Свободи відбуваються за моделлю китайських реформ, тобто зі збереженням монополії на владу у руках номенклатури правлячої партії.
Неспокійно було у більшості африканських країн. Непрості перехідні часи переживає Єгипет. У країні впродовж року не завершився суд над колишнім президентом Хосні Мубараком, а громадяни вже встигли розчаруватися у новому президентові Мохаммеді Мурсі, якого самі й обрали. На межі міжкланової та міжплемінної громадянської війни й територіального розпаду продовжила балансувати Лівія. Багата на нафту лівійська провінція Кіренаїка, яка була «колискою революції», здобула автономію, а етнічно близька до малійських туарегів лівійська провінція Феццан також дистанціювалася від Триполі.
17 грудня 2012 року у Тунісі черговими сутичками завершилася друга річниця початку «арабських революцій». Відтоді Туніс живе за законом надзвичайного стану, але соціально-політичні суперечності, які призвели до масових заворушень та формальної зміни правлячого режиму, так і не розв’язані.
Натомість сусідній з Тунісом Алжир відмовився від прямого збройного втручання у конфлікт на півночі Малі, де ісламісти проголосили створення власної держави. Водночас алжирці так і не дочекалися вибачень за колоніальне минуле від французького президента Франсуа Олланда.
Ще більш кривавою була громадянська війна мусульман і християн, яка охопила нові райони багатої на нафту Нігерії. У травні 2012-го закінчилася війна за нафтоносні райони між Суданом і новою африканською державою Південний Судан. Соціально-політичні суперечності охопили й Південно-Африканську Республіку.
Водночас зменшилася активність сомалійських піратів, які поточного року не захопили жодного нового судна. Далася взнаки операція, яку проти піратів п’ятий рік поспіль проводять військово-морські сили НАТО, країн Євросоюзу, Китаю, Індії, Росії та Японії.
Цей приклад дає надію на можливе успішне розв’язання найскладніших міжнародних проблем за умов зміцнення співпраці та солідарності. Проте до цього ідеального стану, на превеликий жаль, ще далеко. Тому загалом 2012 рік залишає своєму наступникові нерозв’язані міжнародні проблеми і суперечності.
Андрій МАРТИНОВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»