МОЛЬЄР Б’Є ПО МІШЕНЯХ ХХІ СТОЛІТТЯ
Хоч як дивно, але за час існування у репертуарі Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки не з’являлася жодна з п’єс видатного французького комедіографа Жана-Батиста Поклена (1622–1673), якого світ знає під ім’ям Мольєра. Саме воно принесло йому загальне визнання і славу.
Популярність його творів із плином часу не зменшується, а побачити їх можна і нині на сценах драматичних театрів. Незліченна кількість кіно- і телеверсій п’єс Мольєра за участю знаменитих акторів, що з’явилися у різних країнах у ХХ ст., засвідчують невмирущу художню цінність творчої спадщини цього автора. Як не згадати неповторного Луї де Фюнеса у французькому фільмі «Скупий», або Олега Єфремова і Наталію Гундарєву у телефільмі «Удавано хворий»?
Однак шлях до визнання у Франції для самого Мольєра був непростим. Тільки після років поневірянь, сповнених невдач і розчарувань, прийшов і довгоочікуваний успіх. Намагаючись порятувати свій театр, де Мольєр був актором, від «репертуарного голоду» він сам почав писати п’єси. З роками з’явилися шедеври, що принесли йому світову славу — «Тартюф», «Облудник», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Амфітріон», «Скупий», «Міщанин-шляхтич», «Витівки Скапена»...
Мольєр був і залишився найвидатнішим комедіографом Франції, який вніс у театр глибоке реалістичне зображення навколишнього суспільства, його типових образів, виразну народно-демократичну тенденцію, застосовуючи усі види комізму.
Символічним є те, що в наш час Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки нарешті звернувся до спадщини Мольєра і поставив один із кращих його творів — «Удавано хворий». Це остання комедія видатного драматурга. У цьому творі автор із усією силою сатиричного таланту атакує псевдонаукові методи медицини, лікарів-шарлатанів і тих, хто сліпо вірить у них.
Відомо, що, граючи головного героя,— буржуа Аргана, у четвертій дії вистави Мольєр раптом відчув себе кепсько, але все ж дограв до кінця, а через кілька годин його не стало...
Одна з найжиттєрадісніших комедій Мольєра, сповнена дотепів і жартів, каскадів буфонно-фарсових прийомів знайшла втілення на сцені Київської драми.
Московський режисер Аркадій Кац обережно підійшов до інтерпретації знаменитої комедії, яка за своїми головними ознаками є реалістичною і містить усі типові для автора ознаки комедійності. Є в ній і тонка іронія, і гротеск, і фарс, і елементи комедії ситуацій. Його режисура допомагає акторам повною мірою розкрити свій талант, створити яскраві образи, які викликають почуття симпатії або антипатії відповідно до задуму автора.
Блискучий актор Давид Бабаєв наділяє головного героя — Аргана — найтиповішими рисами, притаманними цьому персонажу, який мимоволі викликає симпатію глядачів. Вражає дивовижна майстерність актора, широка гама почуттів і емоцій, психологічна переконливість та глибина образу, що його починаєш сприймати як реальну особистість.
Творчою удачею є образ служниці Туанетти у виконанні Тетяни Назарової, котра майстерно перевтілюється у персонаж, який вражає легкістю рухів і чудовою грою, умінням миттєво відбивати словесні атаки. Цікава в інтерпретації Олени Тополь дочка Аргана — Анжеліка — з її витонченою фігурою, манірними зітханнями та наївністю, котра прагне щиро і безпосередньо поєднати власну долю із коханим Клеонтом.
Запам’ятовується і негативний персонаж — друга дружина Аргана — Беліна у виконанні Ірини Новак, котра не сприймається як одіозна фурія, а наділена привабливою зовнішністю жінка, яка знає собі ціну.
Переконливо виглядає на сцені брат головного героя — Беральд, котрого грає Олександр Гетьманський, як неординарна особистість, здатна переконати скептично налаштованого до його поглядів Аргана.
А відвертий фарсовий комізм Михайла Августа (лікар Діафуарус) і Володимира Осадчого (його син Тома Діафуарус) викликають бурхливу реакцію залу від першої появи на сцені, змушуючи сміятися глядачів щиро і безпосередньо.
Другорядні персонажі — лікар Пургон (Віктор Кошель) і закоханий Клеонт (В’ячеслав Ніколаєнко) теж не залишаються поза увагою завдяки грі та самоіронії, яка притаманна учасникам вистави.
Варто зазначити, що спектакль прикрашають та надають йому оригінальності й танцювальні епізоди у постановці балетмейстера Алли Рубіної, особливо циганські танці у виконанні молодих акторів театру, а також фінальна інтермедія — іспит головного героя на звання лікаря, що сприймається як пародія на екзамен. Слід згадати і сценографічне рішення Тетяни Швець, яке вдало створює атмосферу епохи «короля-сонця» — Людовіка ХІV, та костюми Олени Дробної, котрі передають типові риси одягу тієї епохи.
Загалом вистава справляє приємне враження, що не викликає відчуття дисонансу і є творчою удачею театру.
Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії читайте:
- УКРАЇНСЬКА ПРЕМ’ЄРА «РІЗДВЯНОЇ ОРАТОРІЇ» КАМІЛЯ СЕН-САНСА
- ГІМН КРАСІ І ЛЮБОВІ
- ЗАЧАРУВАННЯ ПАСТЕЛЛЮ
назад »»»