«МІША» ПРОГРАВ
Загадковий мільярдер переміг людину, котра витягнула Грузію з пострадянського провалля, а потім сама стала на авторитарні рейки.
Несподіваний був як перебіг, так і результати нещодавніх виборів парламенту: переміг опозиційний блок «Грузинська мрія», очолюваний мільярдером Бідзіною Іванішвілі. Останній, образно кажучи, поклав на лопатки правлячу партію президента Михаїла Саакашвілі («Об'єднаний національний рух») і нокаутував решту опозиції — у 150-особовому парламенті блок Іванішвілі отримав 83 місця, партія Саакашвілі — 67 місць.
Опозиція сформувала уряд, а після президентських виборів у 2013 році, у яких Саакашвілі не може брати участі, прем'єр Грузії отримає (згідно зі змінами конституції) повноваження, подібні до канцлера Німеччини.
Результатами виборів здивовані були всі: партія влади, бо була переконана, що виграє. За нею були успіхи років, що минули від демократичної «революції троянд» — першої з кольорових революцій у колишньому СРСР — та авторитет держави і сила її інститутів.
Перемогу партії влади прогнозувала також опозиція через переконання, що результати виборів будуть сфальшовані. Такі побоювання поділяла також значна частина західних аналітиків. Опозиція планувала масові акції протесту після виборів і майже відкрито готувалася до нової революції проти Саакашвілі.
Тим часом у виборчий вечір президент Саакашвілі (для прихильників просто «Міша») допустив, а ще через день визнав програш владної партії й пообіцяв плавну передачу влади. Іванішвілі, у свою чергу, закликав прихильників до спокою і спростував повідомлення, ніби хотів поставити перед судом президента і «поплічників режиму». Протягом 24 годин після виборів політичний трилер перетворився на класичний сімейний фільм.
У сучасному світі рідко вдається так швидко і ґрунтовно змінити країну. З летаргічного сну її розбудила «революція троянд», очолена Саакашвілі. У наступні роки здійснилося диво: почали діяти державні інститути, надходити податки, корумповану поліцію розпустили, а нова хабарів не брала. Створено нову армію, яка вислала контингенти до Іраку і Афганістану. Мрії про Європу почали втілюватись у конкретні плани інтеграції (Європейська політика сусідства, Східне партнерство) і привели до порога НАТО.
Кремль жорстоко боровся із Саакашвілі. Проте Грузія витримала російське ембарго і збудувала альтернативу для російського газу і ринку збуту. Нині молоді грузини вчаться у західній системі освіти, їздять до кращих університетів світу. В установах складно знайти людей, старших від 40 років; міністрами стали особи віком близько тридцяти.
Протягом останнього десятиліття країна посідала найвищі місця у світових рейтингах реформ і боротьби з корупцією. Вона стала недосяжним зразком модернізації для пострадянських держав. Ніколи Грузія не досягала так багато і швидко, враховуючи міфологізований період процвітання у ХІІ ст. Майже кожний успіх був пов'язаний із Саакашвілі та його оточенням.
Але кожна медаль має зворотний бік: Саакашвілі став думати: «Держава — це я». З'явилася зверхність і відчуття безкарності. Коли незадовго до виборів опозиція оприлюднила записи, що показували знущання охоронців над в'язнями, електорат дописав це до рахунку втрат його команди і сказав: «Досить!».
При таких досягненнях і зростанні держави завдяки одному політичному табору прихід опозиції до влади видається своєрідною «революцією». Іванішвілі — мільярдер (статки — приблизно 7 млрд дол.) і філантроп — останніми роками виклав півтора мільярда доларів на різні проекти в Грузії.
Перші свої капітали він здобув на початку 90-х років у Росії, коли — це загальновизнано (і табір «Міші» на цьому акцентував, хоча і без твердих аргументів) — заробляли лише мафія і бізнес, пов'язаний з КДБ. Тепер Іванішвілі зібрав під своїм прапором незадоволених Саакашвілі: від «диванних» опозиційних партій і розчарованих «Мішею» колишніх друзів по періоду ще до «революції троянд». Він притягнув до себе і бідних, захоплених його щедрістю, і золоту молодь тбіліських ВНЗ, яка не пам'ятає Грузії до 2003 р.
Одначе для більшості грузинів, які голосували 1 жовтня, Іванішвілі став надією на спокій, поліпшення добробуту і подальшу демократизацію, елементом якої має бути правова оцінка команди, що програла.
Програма переможної опозиції неоднозначна і суперечлива: вона обіцяє продовження прозахідної політики і реформ, підтримує територіальну інтегральність. Це фактично програма Саакашвілі, але без Саакашвілі. Іванішвілі також проголошує готовність поліпшення відносин із Росією, так само, як Саакашвілі, хоча це не Грузія зірвала всі контакти, не Грузія запроваджувала ембарго на торгівлю з РФ і не Грузія ускладнює подорожування.
Але тут, напевно, відбудеться зміна, принаймні проти цього не проти сам Кремль: Іванішвілі дозволить Росії вийти з глухого кута, у який вона сама себе загнала, залишивши тільки силовий тиск як засіб впливу на Грузію. РФ відкриє кордони і ринок — задоволеними будуть грузини і Захід, а Кремль отримає в ролі інструмента впливу на Грузію «м'яку силу».
Узагалі це може стати справжнім happy end: Грузія залишиться демократичною державою. Ніколи досі на пострадянському Кавказі не відбувалося демократичної й мирної передачі влади. Нова команда не пропонує повороту на 180 градусів. Попри гарячу виборчу кампанію, влада була передана у пристойній атмосфері. Так Грузія зберегла своє звання зразка демократії в регіоні.
Проте історію складно назвати закінченою. Разом з Іванішвілі у державу увійшли нові люди — з іншим досвідом, з іншого середовища. А особливо з прагненням реваншу — вони прийшли усунути помилки «саакашвілізму» і розпочати нову епоху. Тест, який держави Європи проходять при зміні влади стандартно, в Грузії стає викликом.
Проблема друга: президента Саакашвілі (де-юре він продовжує керувати політикою держави) чекають складні відносини з парламентом. Нині Саакашвілі та Іванішвілі терплять один одного, але співпрацювати їм буде складно. Політична логіка і особисті риси змусять Іванішвілі до нівелювання альтернативного центру влади, тобто Саакашвілі — або політичними методами, або вуличним тиском. А Саакашвілі (хоча програв парламентські вибори і не братиме участі у президентських) прив'язаний до свого дітища, яким є Грузія.
Важко уявити, що Грузія матиме двох таких людей, як Саакашвілі та Іванішвілі, що у неповні 45 років «Міша» піде з політики і дозволить країні забути про себе.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- «ГАЗПРОМОКРАТІЯ» ЄВРОПИ
- КАТЕХІЗИС ДЛЯ ЧИНОВНИКА ВІД СІ ЦЗІНЬПІНА
назад »»»