АЛЕКС СПАК, БРИТАНСЬКИЙ ПРАВОЗАХИСНИК:
ЦЕ ТОЙ ВИПАДОК, КОЛИ УКРАЇНІ СЛІД ЗБЕРЕГТИ ЗДОРОВИЙ КОНСЕРВАТИЗМ
Нещодавно в Києві завершила роботу III Всеукраїнська конференція юристів, присвячена захисту прав християн, у якій брали участь представники різних конфесій, а також адвокати з-за кордону.
Почесними гостями конференції були Святійший Патріарх Київський і всієї України-Русі Філарет, керівник Департаменту зовнішніх зв’язків Української греко-католицької церкви в Україні протоієрей Олексій Петров, президент Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської Михайло Паночко, інші впливові духовні лідери.
Серед закордонних гостей — голова комерційного і адміністративного суду Великої Британії суддя Джеремі Кук і відомий юрист із Франції Ніколя Дюваль.
Свій погляд на ситуацію, що складається навколо проблеми одностатевих шлюбів і гомосексуальних союзів у країнах ЄС, частиною якого Україна прагне стати найближчим часом, кореспондентові Укрінформу висловив один зі спікерів конференції — адвокат юридичного центру The Christian Legal Centre у Лондоні Алекс Спак.
— Пане Алексе, що все-таки відбувається у традиційно християнській Європі й чому виникла ця проблема?
— На жаль, в останнє двадцятиріччя швидко змінюється законодавство, а також традиційні цінності, на яких була заснована політична і юридична системи багатьох європейських країн, набирає силу нова ідеологія. Це так звана ідеологія світського гуманізму, яка говорить про те, що мораль відносна, і кожна людина вільно визначає стиль свого життя.
Звичайно, звучить це красиво, і, як християни, ми згодні й віримо у свободу людського вибору. Проте не можемо погодитися з тим, що мораль гнучка. Ми віримо у біблійні, перевірені століттями стандарти в стосунках між чоловіком і жінкою, батьків із дітьми, особи з державою тощо.
Проте ідеологія «світського гуманізму» стверджує, що кожна людина має право встановлювати власну мораль. Звідси маємо в Європі та США велику хвилю гомосексуальних союзів, абортів, евтаназії тощо. Спостерігається сплеск фемінізму, і це заважає створенню традиційної міцної християнської сім’ї, яка будується не на засвідченні взаємин у суді, а на щирій любові.
— Нині ведуться суперечки щодо правомочності усиновлення дітей гомосексуальними парами.
— Наведу приклад. Католицька церква в Європі мала гарну репутацію впродовж століть з усиновлення дітей. Вона розробила добру систему зі знаходження сімей для дітей-сиріт. Агенти католицької церкви могли легко дізнатися, чи здатні нові батьки утримувати дітей, чи є необхідне житло для дитини тощо. Влада була задоволена їхньою роботою впродовж століть.
Проте сталося щось дивне. Після того, як у 2006 році, приміром, у Великій Британії легалізовувалися гомосексуальні союзи, до католицьких агентств із усиновлення дітей почали приходити гомосексуалісти й вимагати дозволити їм усиновлення. Звичайно, католицька церква відмовилася з двох причин. По-перше, тому що, за їхнім переконанням, віддавати дитину в сім’ю, де немає традиційної матері й батька, не в інтересах дитини; по-друге, виховання дитини в союзі, який перебуває в гріху, суперечить християнським принципам.
Ситуація увійшла в конфлікт із законом, оскільки союз гомосексуалістів у Великій Британії має цілковите юридичне право усиновлювати дітей. Як результат цього конфлікту, уряд країни поставив ультиматум католицькій церкві: або вона дозволяє дітям іти у так звані гомосексуальні сім’ї, або ці агентства закривають. І ось зараз 98% цих агентств закрили, а тисячі дітей залишилися без сім’ї тільки для того, щоб задовольнити 1% гомосексуалістів.
— Чому гомосексуальні союзи не можуть виховувати дітей?
— Маємо зважати на те, що наука поки не знає, як розвиватиметься дитина в так званій гомосексуальній сім’ї. Будь-який психолог вам пояснить, що 99% поведінкових аномалій особистості — результат психологічних травм, отриманих у ранньому дитинстві.
Зазвичай уряди, особливо на Заході, ухвалюють будь-які серйозні рішення лише після якихось значних наукових досліджень. Але тут чомусь вирішили ризикнути, щоб задовольнити агресивну меншість. Це дуже небезпечно.
Проблема ще й у тому, що голос церкви не було чути на Заході протягом 80 років, а мовчання рівносильне згоді з тим, що відбувається.
— Чому Ви вирішили взяти участь у конференції в Україні? Як гадаєте, чи існує небезпека і для нашої держави?
— Безперечно. Я на 100% переконаний, що уся ця «лібералізація суспільства», яка відбувається на Заході, дійде і до України. І вона вже йде. Упевнений, що у вас є депутати, які із задоволенням пішли б назустріч «лібералам» з Європи в обмін на якісь знайомства в Європейському Союзі, зв’язки тощо.
— Україна прагне до Євросоюзу. Рано чи пізно ми будемо в єдиному правовому полі. Чи означає це, що нам доведеться погодитися з одностатевими шлюбами?
— По-перше, країна, яка перебуває в Євросоюзі, нині не зобов’язана на 100% приймати моральну позицію, яка існує в іншій державі. Ми не живемо у «федеральних сполучених штатах Європи». Поки ще кожна європейська країна має право визначати свій напрям із певних соціальних питань. Якщо Україна хоче увійти до Європейського Союзу, вона повинна ставити акцент на тому, що має свій стиль, свій спосіб життя, свої традиції й не потребує того, щоб хтось диктував їй свої погляди.
Як приклад, можна взяти Польщу, де сильні християнські католицькі традиції. Вона не ухвалила закон про легалізацію так званих гомосексуальних союзів, незважаючи на те, що перебуває в ЄС. Подібна ситуація і в Угорщині. Не потрібно лякатися того, що коли Україна вирішить стати членом Європейського Союзу, їй обов’язково треба буде прийняти так звані гомосексуальні шлюби тощо. Ні. Україна, як будь-яка інша держава, може мати свою позицію, і поки що це входить у рамки внутрішньої політики ЄС.
Чому саме Україна повинна брати приклад у цьому питанні з Франції, Великої Британії, Німеччини та інших держав, а не навпаки? Україна може залишитися здоровою, в хорошому розумінні цього слова, консервативною державою. На Заході існують впливові консервативні кола, які погодилися б на 100% із позицією України.
Одначе проблема ще й у тому, що ЗМІ на Заході зазвичай не висвітлюють консервативну позицію. Це вважається старомодним і неприпустимим. На жаль, майже всі засоби масової інформації на Заході «лібералізовані».
Проте ми не повинні вірити тій ідеї, що тільки ліберальні ЗМІ входять до позиції демократичної держави. Демократична держава мусить мати як ліберальну, так і консервативну позиції. Це те, чого не хочуть чути наразі на Заході, хоча говорять, що живуть у демократичному суспільстві.
— Але ж там існує свобода слова. Якщо суспільство стає толерантним, м’яким, то це його збагачує?
— На жаль, реальна ситуація зовсім не та, якою собі її уявляєте.
Існують сотні прикладів того, наскільки активісти «ліберальних поглядів» не зупиняються ні перед чим, намагаючись обмежити свободу слова тих, хто не згодний з їхньою життєвою позицією.
...Один із клієнтів нашого юридичного центру Девід Буккер працював в організації допомоги бездомним. Там же трудилась одна лесбіянка. Якось вона запитала у нього в розмові, що він думає про гомосексуалізм. Девід Буккер висловив свою думку, що гомосексуальну практику вважає гріхом, але Бог любить усіх, людина має покаятися в гріху тощо. Наступного дня лесбіянка поскаржилася, що слова Девіда образили її почуття, і його звільнили. Фактично ця людина лише відповіла на поставлене запитання.
Звичайно, ми взяли цю справу і добилися відновлення Девіда на роботі. Але сам факт того, наскільки нетолерантно поставилися до цієї людини, яка просто висловила свою думку, очевидний.
Тому вважаю, що Україні не слід бездумно слідувати всім позиціям європейського «лібералізму». Корисніше показати Європі свою здорову консервативну позицію, засновану на вікових християнських традиціях вашого народу.
Розпитував Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- У ФОКУСІ ЗАРУБІЖНИХ ЗМІ
назад »»»