ГОЛОВНИЙ ОБОВ'ЯЗОК ДЕРЖАВИ
Десятого грудня у світі відзначають Міжнародний день захисту прав людини. Його було встановлено Генеральною асамблеєю ООН 1950 року на честь ухвалення 10 грудня 1948-го Загальної декларації прав людини.
У документі проголошено основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права. Як оцінюють ситуацію в цій царині в Україні?
Балансуючи між позитивом і негативом
В Україні в сфері прав людини після періодів, нехай хаотичних і безсистемних дій, та все ж спрямованих на поліпшення, наставали часи, коли ситуація погіршувалася. Нині характерне поєднання обох тенденцій.
До безумовно позитивних дій чинної влади можна зарахувати ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу і створення національного превентивного механізму (НПМ). КПК називають кодексом надії, а його революційність можна буде повною мірою оцінити з плином часу. Можливо, найважливішим його наслідком є те, що у міліції зникла мотивація вибивати свідчення будь-якою ціною, зникло таке поняття, як явка з повинною. Від самого початку розслідування до збирання доказів можуть долучатися і прокурор, і адвокат, адже кодекс гарантує рівні права всім учасникам кримінального процесу.
НПМ — це спосіб контролю за місцями несвободи, що має на меті не допустити жорстокого поводження та вчинення насильства над особами, які там перебувають. На необхідності створення такого механізму громадськість наполягала тривалий час. Очільники державних структур натомість обмежувалися схвальними деклараціями, проте на практиці все залишалося без змін. Крига скресла, коли посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини обійняла Валерія Лутковська.
За кілька місяців було ухвалено необхідні зміни до законодавства, налагоджена співпраця з громадськими організаціями, науковцями, експертами. Нині за їх участю працівники секретаріату Омбудсмана провели планові та позапланові інспекційні перевірки в понад сотні місць несвободи. Крім того, щоб мати цілісну картину з дотримання прав, Уповноваженим запропоновано відкрити представництва цієї інституції в обласних центрах.
Сама Валерія Лутковська серед найважливіших результатів кількох місяців своєї діяльності називає також активізацію ролі Уповноваженого в сфері законотворчої діяльності, швидке реагування на певні законодавчі ініціативи, що розглядають у парламенті, як це було при спробі запровадити кримінальну відповідальність за наклеп.
Однозначно негативний резонанс викликали такі дії: ухвалення закону про Єдиний демографічний реєстр (більш відомий як закон про біометричні паспорти), повернення до практики іменних квитків на залізничному транспорті, намагання запровадити продаж sim-карток до мобільних телефонів за паспортом. На думку правозахисників, — це елементи побудови поліцейської держави, яка контролюватиме кожний крок громадян.
Закон про біометричні паспорти був підписаний Президентом попри протести правозахисної спільноти, незважаючи на те, що Уповноваженим надіслано главі держави відкритого листа з пропозицією заветувати цей документ. На думку Валерії Лутковської, він не відповідає Конституції, європейським стандартам у сфері захисту персональних даних і загрожує порушенням прав і свобод людини.
До Євросуду звертається немовля
Стан забезпечення соціальних і економічних прав відомий правозахисник Євген Захаров назвав катастрофічним. Зростає бідність — згідно з оцінками Українського центру соціальних досліджень, Міжнародного інституту соціології, центрів імені Разумкова та «Демократичні ініціативи» бідними вважає себе чверть населення. Поглиблюється прірва соціальної нерівності. Проблема бідності не обминула бюджетну сферу. До категорії бідних потрапили кваліфіковані, освічені групи населення, які працюють у режимі повної зайнятості. Втім, навіть низьку (іноді меншу від мінімальної) зарплату виплачують із запізненням, зростання заборгованості перетворюється на стійку тенденцію.
Гостра ситуація з катуванням, незважаючи на те, що МВС проголосило політику «нульової терпимості» до порушень закону з боку працівників міліції. Красномовними є такі цифри: за дев'ять місяців до органів прокуратури надійшло 3600 звернень щодо насильства, скоєного співробітниками внутрішніх справ. За ними порушено аж... сто кримінальних справ, а до суду відправлено лише 36 із них. Чи можна говорити про ефективність боротьби з цим явищем?
Наші співвітчизники звично шукають справедливості у Європейському суді з прав людини. Нещодавно до цієї міжнародної інстанції надійшла скарга на нелюдяне поводження від 5-місячного немовляти та його 22-річної матері К. Її до народження дитини і після утримували в слідчому ізоляторі в жахливих умовах, наголошує Євген Захаров. У СІЗО жінку помістили до камери, де було 30 осіб, які через нестачу ліжок спали або по черзі, або вдвох в одному ліжку, або на підлозі. На восьмому місяці жінку перевели до камери, де була ще одна вагітна (ВІЛ-інфікована) та неповнолітня дівчина.
Дільничний педіатр, який оглянув хлопчика, котрого народила К., виявив у нього захворювання. Жінка зверталася до адміністрації ізолятора з проханням обстежити і лікувати її дитину, проте жодної реакції на це не було. В камері, де перебувала жінка з малюком, була висока вологість, грибок на стінах і підлозі, відсутня гаряча вода, холодну подавали час від часу. Щоб помити немовлят, жінки просили охорону принести гарячу воду у відрі. Коли їм відмовляли, доводилося гріти її електроплиткою, при користуванні якою відчувалися удари струмом. Прогулянки були раз на день тривалістю 20 хвилин. За невеликим винятком вони проводилися у маленькому дворику з бетонними стінами.
Коли жінку з малюком доправляли до суду, то зранку їй давали склянку чаю і шматок хліба. Сухий харчовий пайок, передбачений законодавством, у суді їй не надавали, обід і вечерю в СІЗО вона пропускала. Вижити і годувати дитину жінка змогла лише завдяки передачам матері.
У залі судового засідання жінку з немовлям утримували в клітці для підсудних. Коли К. звернулася до судді з клопотанням змінити цей формат, той відмовив, посилаючись на заборону з боку конвою. Коли немовляті виповнилося три місяці, до захисту К. і малюка долучився адвокат Харківської правозахисної групи. Нині матір із дитиною перебуває на підписці про невиїзд.
Ставлення до вагітної, вину якої ще не доведено в суді, та до ні в чому невинного немовляти інакше, як нелюдським, не назвеш, резюмує Євген Захаров.
Таким же традиційним, як проблема тортур і нелюдського поводження, є ситуація у сфері правосуддя. За словами юристів, судова система перебуває в стані дефолту, адже суди не здатні застосовувати закони і виносити правосудні рішення. За таких умов ст.8 Конституції («В Україні визнається і діє принцип верховенства права») виглядає не більш як декларація.
Як нас оцінюють?
Важливою є оцінка, яку дала ситуації в цій сфері на наших теренах Рада ООН з прав людини. У жовтні в Женеві було розглянуто другу національну доповідь України в рамках Універсального періодичного огляду (УПО). УПО — найбільший світовий моніторинговий механізм, у межах якого мусить звітувати кожна країна — член ООН.
Уперше наша держава звітувала 2008-го. За чотири роки, які минули від подання першої доповіді Раді ООН, прогрес у захисті прав людини був мінімальний, констатують правозахисники. Отримані тоді рекомендації (їх було понад 50) наша держава виконала відсотків на двадцять.
Нині, щоб ця міжнародна організація мала об'єктивну картину того, що відбувається з правами людини, українські правозахисні організації подали свою альтернативну доповідь. Ці два документи різняться. В урядовому звіті йдеться про законодавство в сфері протидії торгівлі людьми, доступ до публічної інформації, про дискримінацію, але не згадується, що більшість цих нормативних актів не працює або діє не в повному обсязі.
Після представлення доповіді нашій країні надали 145 рекомендацій (остаточний їх варіант буде отримано в березні наступного року). Серед них — питання, що стосуються права на справедливий суд, прав дитини, інвалідів, гендерної рівності, корупції у правоохоронній системі, свободи преси, відсутність медичної допомоги у в'язницях і колоніях.
Не викликає оптимізму ще одна оцінка, зроблена Проектом світової юстиції (неурядової організації). Згідно з нею наша країна в Індексі верховенства права, нещодавно представленому у Вашингтоні, посіла 87-ме місце серед 97 держав світу. Причина — неефективність урядових установ у дотриманні виконання законів, а також неефективність і корумпованість судів, слабкі права власності. Водночас експерти організації високо оцінили захист базових громадянських свобод, таких як свобода віросповідання. Результат одержано на підставі опитування 97 тис. громадян і більш ніж 2,5 тис. експертів у 97 країнах світу.
Захист прав людини, їх утвердження і забезпечення — головний обов'язок держави, зазначено в ст. 3 Конституції. Там же йдеться про таке: «Права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Однак держава сама часто виступає джерелом порушення базових прав.
Правозахисники вважають: поліпшити ситуацію з правами людини складно, адже закон, нехай навіть найліпший, на папері й втілення його на практиці — це часто в Україні дві різні речі. Крім того, будь-який закон не діє у вакуумі. Тож позитивні зрушення можливі лише за умови докорінної зміни ставлення держави та її очільників до свого конституційного обов'язку.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»