ІЗРАЇЛЬ: МІЖ ВІЙНОЮ І ВИБОРАМИ
Місяць тому, зіштовхнувшись з потужним опором релігійних партій, які були проти запровадження обов'язкової військової служби для ортодоксальних юдеїв і скорочень державного бюджету, ізраїльський прем'єр-міністр Беньямін Нетаньяху призначив на початок січня 2013 року позачергові вибори до кнесету. Проте не встигли ізраїльтяни осмислити цю подію, як розпочалася чергова війна у секторі Газа.
Лівоцентристська опозиція в Ізраїлі відразу зазначила, що головна причина війни — у бажанні правоцентристів будь-що залишитися при владі, зокрема спекулюючи на патріотичних почуттях громадян. Існують й інші версії, які намагаються пояснити чергове ізраїльсько-палестинське загострення.
За однією із цих версій, Ізраїль намагається запобігти вступу Палестини до ООН, який ніби був запланований на 29 листопада 2012-го у шістдесят четверту річницю ухвалення резолюції Організації Об'єднаних Націй про створення єврейської та арабської держав у Палестині. Інша версія подій прив'язує чергове загострення у секторі Газа до ширшого регіонального контексту.
Однак минулого тижня сторони конфлікту вкотре уклали угоду про припинення вогню. Утім, перемир'я хитке, адже деякі палестинські угруповання, ще більш радикальні, ніж «Хамас», його не підтримали. Внаслідок цього небезпека нових ракетних ударів по Ізраїлю із сектора Газа зберігається.
Під час швидкоплинних бойових дій Ізраїль переконався, що навряд чи може цілковито покладатися на колишніх союзників, якими донедавна були Туреччина і Єгипет. Так, турецький прем'єр-міністр Реджеп Ердоган став єдиним главою держави — члена НАТО, котрий звинуватив Ізраїль у геноциді палестинців.
У свою чергу, єгипетський президент Мухаммед Мурсі, хоча і був посередником за особистої допомоги державного секретаря США Гілларі Клінтон у досягненні перемир'я, але не приховував, що його симпатії на боці палестинців.
Слід зазначити також, що відмова ізраїльської армії від наземної операції у секторі Газа стала не лише реакцією на гостру міжнародну реакцію в оцінках конфлікту, а й зафіксувала фінансовий ліміт ізраїльських можливостей на проведення такої операції.
Крім того, введення до сектора Газа наземних частин ізраїльської армії та неминуче кровопролиття несли за собою надто великі політичні ризики для уряду Беньяміна Нетаньяху. Він уник цього та 25 листопада 2012 р. був обраний лідером правлячої партії «Лікуд» і правоцентристської коаліції.
Натомість лівоцентристи так і не змогли створити потужну опозиційну коаліцію, що фактично означатиме суттєве послаблення їхніх політичних позицій. Тож з точки зору внутрішньополітичної кон'юнктури, Беньямін Нетаньяху зміг здобути тактичну перемогу. Проте відкритим є питання, чи не стане вона «пірровою перемогою».
Адже непростими залишаються відносини ізраїльського уряду з адміністрацією Барака Обами, яка пам'ятає однозначну ізраїльську орієнтацію на його конкурента на недавніх президентських виборах у США. До того ж американці, засукавши рукава, намагаються вирішувати власні проблеми бюджетного дефіциту, і Вашингтону наразі не до додаткового фінансування бюджетних витрат Ізраїлю.
Барак Обама хоче, аби Ізраїль змирився з поетапною трансформацією геополітичної структури Близького Сходу, а не наполягав на негайному військовому вирішенні іранської ядерної проблеми. Невизначеності ситуації додають чергова гуманітарна катастрофа у секторі Газа та балансування Лівану на межі громадянської війни, почастішання перестрілок на ізраїльсько-сирійському кордоні поблизу спірних Голанських висот.
За цих умов відкритим є питання як можливості нової війни на Близькому Сході, так і результат парламентських виборів у Ізраїлі.
також у паперовій версії читайте:
- ІСПАНСЬКА ПОЛІТИЧНА КОРИДА
- ПОЛІТИЧНІ СКАНДАЛИ ПО-ФРАНЦУЗЬКОМУ
- ЗАГОСТРЕННЯ БАЛКАНСЬКИХ ХВОРОБ
назад »»»