ХВОРОБИ-НЕВИДИМКИ
«О боже! Невже ранок? Як не хочеться на роботу!»
Якщо саме з такими думками ви прокидаєтесь — обережно! Це означає, що скоро вас можуть звільнити з роботи. Чому? А проаналізуйте-но свою поведінку останнім часом: ви працюєте напівсили, робити нічого не хочеться. Начальник суворо поглядає на вас і натякає, що ледачим тут не місце. А вам все однаково. Єдине, що ви відчуваєте, — це пекельну втому, яка, здається, навалилася зненацька. Утім, вона накопичувалася тривалий час. І вилилась у важку хворобу — синдром хронічної втоми (СХВ).
Ми попросили розповісти про цю підступну хворобу лікаря-терапевта Ольгу Кучеренко.
— Виявити у людини синдром хронічної втоми дуже важко. У тому розумінні, що доводиться «приміряти мало не всю медичну енциклопедію. Його симптоми підходять до тисячі інших захворювань. І лише чотирьом відсоткам хворих, які скаржаться на втому, лікарі ставлять діагноз СХВ.
Хтось із скептиків може заперечити: це вже зі сфери фантастики. Не буває такої хвороби! Ще й як буває! Особливо вона вражає жінок. Приблизно 70% хворих на СХВ — трудоголіки жіночої статі. Зазвичай — це представниці середнього класу, активні, працездатні, молоді, котрі швидко просуваються службовими сходинками і доросли до посади «першого заступника».
На синдром хронічної втоми страждають ті, хто тягне весь «службовий віз» та не звик давати собі послаблень. А потім настає момент, коли все валиться з рук. Начальник, звісно, зовсім не в захваті від такого зниження працездатності. Тому врешті-решт втрачається соціальна впевненість і розвивається депресія, причому набагато швидше та сильніше, ніж у тих, хто працює мало та погано.
Удома теж починаються проблеми — не кожний чоловік зрозуміє, чому це дружина починає ухилятися від домашніх обов’язків. Радше він подумає, що вона просто лінується.
— А який головний критерій синдрому?
— Дійсно, виявити у людини СХВ можна лише у крайньому разі. Головний критерій — зниження працездатності у два— чотири рази.
— Та це ж симптом тисячі інших захворювань...
— Якщо всі вони «не підходять», лікарі фіксують СХВ. Можна, звичайно, глузувати над такою «відмазкою для ледарів». Але це бажання одразу зникає, щойно дізнаєшся про її найближчого сусіда. Учені стверджують, що у синдрому хронічної втоми та раку спільне походження — імунна недостатність. Тому за наявності скарг на постійну втому потрібно насамперед упевнитись, що немає ракової пухлини.
— А правда, що СХВ можна заразитися?
— Можна. Оскільки СХВ викликає вірус Епштейна-Барр, який можна виявити практично у 80% населення. Він «сидить» у нас із раннього дитинства, бо передається повітряно-крапельним шляхом.
Вірус Епштейна-Барр відомий спеціалістам давно, адже його генетичний код був розшифрований одним із перших. І чого тільки немає в цьому коді! Учених досі вражають його «витончені здібності». Він, наприклад, може видавати імунну «дезінформацію», мовляв, «інфекція переможена, досить боротися», а сам живе і процвітає, не зустрічаючи ніякого опору. Або «прикривається» лейкоцитами та спричиняє ракові захворювання крові.
На щастя, у переважної більшості синдром хронічної втоми сидить тихо, під суворим контролем імунітету. Зробити пролом в обороні організму може лише нервове перенапруження. Недарма у вірусу, що спричиняє СХВ, є прізвисько — «вірус стресу». Якщо дуже перенервувати, він швидко розмножується, виходить з-під контролю, і тоді вже виникає перевтома.
Про те, що в основі СХВ лежить вірусна інфекція, першими дізнались американці. Та на певному етапі досліджень вони знайшли антитіла до цього вірусу не лише у хворих, а й у здорових. І вирішили, що помилилися. Російські вчені, дійшовши до цього «тупикового етапу», все ж продовжили дослідження, використали нові методики та довели прямий зв’язок СХВ із вірусом Епштейна-Барр.
Виявилося, що причина не в антитілах (це просто реакція на вірус), а в швидкості розмноження самого вірусу. Однак поки що відповіді на запитання, як його загальмувати, у вчених немає. Нині при лікуванні СХВ наполягають на використанні противірусних препаратів та масованій підтримці імунної системи. Результати вселяють оптимізм. Головна проблема в тому, що доводиться «приводити до тями» буквально весь організм — змучений депресією, візитами до лікарів та обуренням, адже ніхто не вірить, що людина може настільки сильно втомитися.
У синдрому хронічної втоми є «рідна сестра» — дистонія. Ви відчуваєте, що увечері не можете заснути, зранку прокинутися, раптом надовго псується настрій, а від одного вигляду ще донедавна улюбленої роботи нудить. Ви не можете без відрази дивитися телевізор, ображаєте близьких, не можете ні на чому зосередитися — знайте: до вас підкрадається ця небезпечна хвороба.
Власне, одна п’ята частина населення нашої країни давно страждає на це дивне захворювання, просто не завжди знає про це. Причому стреси, викликані різними негараздами, — від дрібних побутових скандалів до загальнолюдських трагедій — збільшують кількість хворих на дистонію у сотні разів. Адже саме стресові ситуації та нестабільність оточення готують її наближення.
— Що ж таке дистонія?
— Це порушення тонусу. У неї є три назви: вегето-судинна, нейроциркуляторна та вегетативний невроз. Тобто дистонія — це початкова стадія неврозу. У людини раптово починає калататися серце або паморочитися в голові, чи навалюється страшенна втома. Зазвичай люди так реагують на сильний стрес. У хворих на дистонію організм дає повний збій без усілякого серйозного приводу — виявити його може лише фахівець.
— А які найнервозніші професії?
— На думку вчених — це лікар, шахтар, журналіст, стоматолог. Помірніші — продавець, банкір, учитель, інженер, бухгалтер, листоноша. А найбільш спокійні — священик, астроном, бібліотекар, музейний працівник.
Ще кілька років тому дистонія «надавала перевагу» тонким і творчим натурам — митцям, лікарям, акторам, учителям, журналістам. Тепер межі її «влади» розширилися: вона не жаліє ні ліфтерів, ні електриків.
І ще одна неприємна новина: дистонія дуже помолодшала. Хворіють на неї не лише юнаки та дівчата, а й діти. До речі, розвиткові хвороби дуже «сприяють» скандали у сім’ї.
Як і при синдромі хронічної втоми, підступність дистонії в тому, що навіть деякі лікарі... не вірять в її існування. Адже дистонія — це хвороба-невидимка. Її не можна ні побачити, ні помацати, ні визначити діагностичною апаратурою. Лікарі кажуть: людина начебто і не хвора, проте й не здорова.
Саме завдяки цій невизначеності хворих на дистонію дехто називає симулянтами. Лікар, на прийом до якого ви прийшли, може вас звинуватити у ледарстві, а найближчий друг просто поглузує або, в кращому разі, запевнить: це тебе зурочили.
Симптоми дистонії і того, що називають навроченням, дуже схожі — слабкість без причини. Та похід до екстрасенсів залишить вас і без грошей, і з хворобою. Одна дама, наприклад, відвідала бабцю, мага та гомеопата. Нічого не допомогло. З повного відчаю вона відважилася на крайній крок — лікування по телефону. Пацієнтка лежала вдома на ліжку і тримала мовчазну телефонну трубку.
Передбачалося, що екстрасенс тим часом її гіпнотизує. Витративши близько двох тисяч доларів, дама опинилася в клініці з неврозом. Звичайно, до крайніх заходів вдаватися не варто, але й легковажити не можна. І ні в якому разі не слухайте порад на кшталт: намагайтеся відволіктися та розважитися; візьміть себе в руки; побільше працюйте — і все минеться.
Не минеться! А тому хворобу цю треба лікувати, як і будь-яке інше хронічне захворювання: поступово, довго й комплексно. До речі, є ще одна небезпека дистонії: вона часто маскується під інші хвороби. У вас болить шлунок, серце або печінка, а насправді — це дистонія хазяйнує у вашому тілі.
— Як із цим боротися?
— Коли один із пацієнтів поставив лікареві це запитання, той відповів: «Змініть місце проживання, дружину та роботу». Звичайно, це напівжартівлива порада. Насправді профілактика дистонії до смішного банальна. Головне — встигнути захопити хворобу на самому початку. І тоді буває достатньо виспатися, кинути курити, почати обливатися зранку холодною, а ввечері — гарячою водою, приймати вітаміни, більше гуляти та пити відвар валеріани.
Якщо ж ви відчуваєте, що вже «занурилися» у хворобу з головою — негайно зверніться до терапевта, невропатолога або психотерапевта. Лише лікар зможе відрізнити дистонію від інших захворювань і призначити медикаментозне лікування.
Розпитувала Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ІМУНІТЕТ І ЙОГО НЕДРУГИ
- ДІАГНОЗ ПІДКАЗУЄ ГЕН
- ШИЗОФРЕНІЮ ВИЯВЛЯЮТЬ ПО ОЧАХ
- ЖИРНИЙ СНІДАНОК РУЙНУЄ СУДИНИ
- НАЙМЕНША МАМА
назад »»»