УКРАЇНА МОЯ… РЕФЕРЕНДУМНА
УХВАЛЕННЯ І ПІДПИСАННЯ ПРЕЗИДЕНТОМ ЗАКОНУ ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ ВІДКРИВАЄ ПЕРЕД ДЕРЖАВОЮ НОВІ, ДОСІ НЕБАЧЕНІ ЗАГРОЗИ
Недаремно герой повісті Ільфа та Петрова «Дванадцять стільців» Остап Бендер прорік свою сакраментальну фразу про те, що поспіхом лише кішки народжуються. Український парламент шостого скликання, котрий от-от відійде в історію, чудово доводить справедливість такого постулату. Принаймні, деякі законодавчі акти, ухвалені усе ще чинними народними обранцями, аж ніяк не претендують на звання виважених чи продуманих.
Дехто з експертів висловлює припущення, мовляв, так відбувається тільки через неуважність народних обранців, котрі нібито уважно не вчитуються у власні ж законодавчі творіння. Однак насправді ситуація — значно небезпечніша, адже недолугі законодавчі акти дуже часто ухвалюються зумисне — для лобіювання чиїхось інтересів чи для хаотичного й одномоментного поповнення спорожнілого передвиборними акціями бюджету...
Закон, що «воює» з Конституцією?
Так само зумисне парламентом було ухвалено, а Президентом підписано новий Закон про всеукраїнський референдум. Цей документ побачив світ саме тепер аж ніяк не випадково. Це, так би мовити, запасний план для влади, завдяки якому вона намагатиметься змінити чинну Конституцію. Згаданий документ не просто входить у суперечність з Основним законом. Фактично, він цілком і повністю заперечує Конституцію як таку.
Ще навесні цього року по всій державі з'явилися численні бігборди із зображенням колишнього керівника Адміністрації президента Леоніда Кучми Віктора Медведчука, де пан Медведчук пояснює громадянам, що країною управляють саме вони, а не влада, котра цими самими громадянами обрана.
Не надто обізнані в політичних тонкощах люди довго не могли зрозуміти істинних причин такої масової появи подібних закликів із портретами Віктора Володимировича. Тим паче, що ні він сам, ні якісь його протеже не пішли на парламентські вибори.
Нині ж, після підписання Президентом закону про референдум, істинний сенс таких бігбордів розкрився стовідсотково. Їхня мета — закріпити в громадській думці ідею про те, що будь-який референдум — це панацея від недолугих законотворців. Мовляв, самі громадяни можуть впоратися із законодавчою роботою значно ліпше, ніж народні депутати.
Саме цього тижня після довжелезної перерви в кілька років Медведчук з'явився і в телевізійному ефірі. Щоб нагадати суспільству про те, що ще в середині 2000-х років було зібрано необхідну кількість підписів за проведення референдуму щодо приєднання України до так званого союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Саме подібний референдум Медведчук нині вважає одним зі своїх пріоритетів.
Власне, на ньому можна, так би мовити, перевірити всю дієвість ухваленого закону. Хоча для Віктора Януковича та його прибічників, вочевидь, завдання-максимум полягає в іншому. А саме — у зміні Конституції для ще більшого цементування власної влади.
«Не мытьем, так катаньем...»
Пригадуєте, скільки з боку «регіоналів» лунало гучних заяв про формування саме конституційної більшості в новій Верховній Раді напередодні виборів? Нині ж реалії такі, що самотужки ПР складно сформувати навіть просту більшість. На момент написання цього тексту «регіоналам» вдалося «рекрутувати» до лав своєї фракції 223 народних депутатів нового скликання. Звісно, це — дуже багато. Однак про конституційну більшість, напевне, таки доведеться забути.
І це в ситуації, коли робота щодо написання якогось принципово нового тексту Основного закону триває уже півтора роки. Треба так розуміти, що, формуючи торік навесні Конституційну асамблею, Віктор Янукович якраз і сподівався на те, що проект нового Основного закону буде готовий приблизно тоді, коли роботу розпочне новий депутатський корпус.
Хоч ідея з референдумом не відкидалася владою ще від початку 2010-го, невдовзі після приходу Віктора Януковича на посаду Президента. Достатньо лише пригадати не таку вже й далеку історію.
Отже, законопроект про всеукраїнський референдум був внесений до парламенту депутатом — регіоналом Шпеновим ще 29 квітня 2010 року. Трохи більше, ніж через місяць, його було ухвалено в першому читанні.
Відразу після цього опозиційні депутати, та й чимало позапарламентських експертів, забили на сполох. Головною причиною цього було положення закону, що скасовувало необхідність парламентської імплементації результатів всенародного волевиявлення.
Нагадаємо, у 2000 році на цьому «погорів» Леонід Кучма, котрому так і не вдалося домогтися бажаних для себе конституційних змін. Отож очевидно, що нинішня українська влада ще понад два роки тому зробила серйозну «роботу над помилками».
Утім, у 2010-му ухвалити закон про референдум не вдалося. Частково завдяки потужній кампанії, розгорнутій опозицією, частково тому, що на той час Верховна Рада шостого скликання ще не була настільки «кишеньковою», як тепер... Хоч би там як, а більшість депутатів підтримала одну з поправок, котру запропонував знаний парламентський правник Юрій Ключковський. Стосувалася вона неможливості скасування чи ухвалення Конституції на референдумі.
За таку поправку влітку позаминулого року проголосували не лише представники опозиції, а й партнери ПР по тодішній коаліції — комуністи та «народники» Володимира Литвина. Можливо, що визначальним для багатьох стало не стільки побоювання за долю українського парламентаризму, скільки відверто меркантильні інтереси, адже у разі можливості ухвалення тих чи інших законів на референдумі суттєво обмежується цінність депутатського мандата. По суті, все, що відмовляться слухняно проголосувати депутати, можна буде прийняти на референдумі.
Пауза з перспективою
Позаторік можливість такого розвитку подій ще вважалася відвертою крамолою. Партія влади вчинила досить далекоглядно. Їй не хотілося мати «вихолощений» документ, отож «регіонали» домоглися відправлення законопроекту на доопрацювання з подальшим винесенням на друге читання.
Згідно з процедурою розгляду законопроектів, друге читання мало б відбутися вже на наступній парламентській сесії, тобто восени 2010 року. Тодішні події розгорталися надто стрімко, щоб повертатися до «референдумного» питання. Передусім, саме тоді Конституційний Суд ухвалив найбільш скандальне своє рішення про скасування політичної реформи і про повернення до редакції Основного закону від 1996 року.
Здавалося, що після цього потреба в ухваленні закону про референдум зникне, адже Віктор Янукович і так отримав величезні повноваження, якими, до речі, виборці його не наділяли.
По-друге, «регіонали», схоже, побоювалися, що проколи з ухваленням цього закону можуть повторитися. Навіть з огляду на те, що парламент на той час усе ще виявляв якесь періодичне прагнення до самостійності. От і було вирішено відкласти цей законодавчий бестселер до кращих часів.
«Кращі часи» для ухвалення такого принципового для цементування влади документа настав 6 листопада 2012 року. Варто пригадати, що відразу після виборів представники опозиції усі свої зусилля сконцентрували на відстоюванні перемог своїх кандидатів. А «регіонали» тишком-нишком протягли свій давно омріяний законопроект.
Про те, що на момент голосування в сесійній залі були присутні не більше півсотні обранців, навіть говорити не варто. Нині усі (!) закони ухвалюються з прямим порушенням Конституції, котра зобов'язує депутатів голосувати особисто. Впадає у вічі те, що закон про референдум був поставлений на голосування... в редакції першого читання. Так, ніби й не було розгляду в другому читанні і ухвалення низки принципових поправок.
Такий «бєспрєдєл» здивував навіть бувалих в українських політичних бувальцях оглядачів. Фактично, це — не менше порушення, ніж під час ухвалення сумнозвісного закону про засади мовної політики. Розгляд законопроекту в другому читанні та свої ж попередні рішення парламент вирішив... просто проігнорувати, вдаючи, що їх зовсім не було. Президента такий стан справ аж нітрохи не здивував. У нього навіть не виникло сумнівів щодо підписання цього, з дозволу сказати, документа. Відтак тепер шлях до чергового перекроювання Конституції фактично відкрито.
Потенційні загрози
Чимало експертів зауважує: головним бажанням Януковича є домогтися свого повторного переобрання в парламентських стінах. Мовляв, на всенародних виборах у нього практично немає шансів на успіх. Можливо, Президент і справді плекає таку надію. Однак ухвалений закон про референдум містить і значно більше потенційних загроз.
Скажімо, народний депутат усіх шести скликань, член Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи Сергій Головатий (що нині, до речі, перебуває у фракції ПР) цими днями заявив, що наслідком дії Закону про всеукраїнський референдум може бути зникнення української держави.
«Після легалізації главою держави фальсифікату під назвою закон про референдум, наслідком може бути зникнення української держави як незалежної, — наголошує парламентар. — Тому що на референдум, відповідно до цього закону, буде кинуто будь-яке питання. Як сказав колишній глава АП часів Кучми Віктор Медведчук, сьогодні це — Митний союз. А це означатиме закритий шлях України до Євросоюзу, це значить шлях в Росію. З Чечнею, Бесланом, вибухами будинків...
Оце замість Конституції діє чинний закон про референдум, який говорить, що парламент не потрібен, чинна Конституція не потрібна. Сьогодні держава як така в Україні не існує. Тому що в Україні немає інститутів влади, які б захищали державу як незалежну, які б забезпечували її демократичність, які б забезпечували дію Конституції».
Подібну характеристику з боку Сергія Головатого можна було б списати на його надмірну емоційність. Скажімо, цей депутат упродовж трьох останніх скликань потрапляв до парламенту за списками трьох різних політичних сил — БЮТу, «Нашої України» та Партії регіонів. І це при тому, що Головатого не назвеш безпринципним депутатом, котрий тільки й мріє про мандат (скажімо, на останніх виборах він навіть не балотувався). Більше схоже на те, що Сергій Петрович щиро розчаровується в політичних силах, до лав яких в той чи інший час пристає.
Але мова — не про нього. Не менш знаний правник-конституціоналіст з парламентським стажем роботи Ігор Коліушко ще обґрунтованіше пояснює, чому ухвалений закон не витримує жодної критики. Ось лише кілька його аргументів:
«В порядку зміни Конституції, встановленому законом, з'являються зовсім інші владні суб'єкти, а саме — Президент України та ЦВК. З'являється і декларативний суб'єкт конституційного права — український народ, а політичні партії, всеукраїнські громадські організації не визнаються суб'єктами всеукраїнського референдуму.
Розглянемо порядок зміни Конституції відповідно до закону. Так, всеукраїнський референдум щодо ухвалення нової Конституції України (нової редакції), внесення змін до Конституції України, скасування, втрати чинності чи визнання нечинним Закону про внесення змін до Конституції України проголошується Президентом України за народною ініціативою.
Далі закон розширює конституційні повноваження глави держави і наділяє Президента України повноваженням здійснювати перевірку відповідності Конституції України законам України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема за народною ініціативою. Нагадаємо, що, відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 106 усе ще чинної Конституції України, повноваження глави держави вичерпно встановлюються Основним законом. На цю обставину неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України.
При цьому закон не дає відповіді на запитання: як здійснюватиметься перевірка Президентом конституційності та законності питань, котрі пропонується винести на всеукраїнський референдум. Закон не встановлює жодних критеріїв такої перевірки, з чого можна зробити висновок, що Президент керуватиметься лише власним розсудом чи навіть власним політичним інтересом.
У разі ініціювання ухвалення нової Конституції України (нової редакції) Президент України, після отримання рішення Центральної виборчої комісії про загальні підсумки збору підписів громадян України під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму (а це не менше трьох мільйонів підписів громадян не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області), видає указ про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою із зазначенням дати його проведення та сформульованим проектом Конституції, що виноситься на всеукраїнський референдум. Зрозуміло, такий порядок ухвалення нової Конституції України не передбачає обговорення, дискусій, доопрацювання проекту нової Конституції, тобто відкритого процесу досягнення суспільного консенсусу щодо укладення нового суспільного договору».
* * *
Подібний перелік зауважень можна продовжувати мало не до безкінечності. Утім, зараз ми обмежимося уже наведеними аргументами, котрі якнайкраще демонструють недолугість ухваленого «шедевру законодавчої думки».
І ще одне. Президентський підпис під цим документом з'явився за якихось три дні до 21-ї річниці проведення в Україні справжнього референдуму. Референдуму, на якому український народ підтримав проголошення незалежності своєї держави. От цікаво, представники Партії регіонів і особисто Віктор Янукович хоч на йоту усвідомлюють, що без тієї події 1991-го їхній життєвий шлях був би зовсім іншим? Принаймні, про такі вершини, на яких нині перебуває наш гарант, йому точно можна було не сподіватися. Так можливо, візуючи ті чи інші документи, слід хоч зрідка вмикати бодай елементарний інстинкт самозбереження... Хоча... Події останніх років усе впевненіше демонструють: у Віктора Януковича це відчуття прокидається лише при згадці про Юлію Тимошенко.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»