ТОТАЛІТАРНА ПСИХІАТРІЯ МАЄ ПІТИ В МИНУЛЕ
Нещодавно у Львові завершила роботу конференція психіатрів України, присвячена питанням етики і права в психіатрії. Важливість проблеми зумовлена тим, що будь-яка закрита система, а психіатрія особливо, приховує в собі потенційну небезпеку і принципову можливість безконтрольної влади над пацієнтами.
Адже не секрет, що скарги психічно нездорових людей зазвичай ми серйозно не сприймаємо. Тому використання навіть найкращих і найбільш передових психіатричних, фармакологічних і реабілітаційних технік має суворо контролюватися і перебувати в рамках того, що традиційною філософською мовою називається етикою моральності. Мають діяти чіткі правові межі, за які медик, інститут, лікарня, жодна інша установа не могли б виходити.
Ще в недавній європейській історії існували дві найодіозніші тоталітарні психіатрії — німецька гітлерівська і радянська сталінсько-брежнєвська. Обидві широко використовувалися у боротьбі з інакомисленням.
Про підсумки конференції, що мала назву «Друга львівська психіатрична зустріч», розповів її організатор, відомий громадський діяч, колишній політв’язень, а нині президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман.
— Що корисного могли винести сучасні фахівці з цього форуму, де йшлося переважно про минуле?
— Українським психіатрам, особливо молодим, було корисно почути і оцінити, з професійної точки зору, страшну правду про злочини, які приніс із собою тоталітаризм. Для цього ми запросили двох спеціалістів із Німеччини. Історик Ута Герланд, експерт німецького державного фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє», котра професійно досліджувала страшний досвід нацистської Німеччини, розповіла, як під відомим нині словом «евтаназія» фактично приховували масові вбивства психіатричних пацієнтів як у Німеччині, так і на окупованих територіях.
А німецький психіатр Нільс Перксен, координатор проекту «Співпраця в психіатрії України, Польщі, Німеччини», повідомив, як проводили психіатричну реформу в Німеччині після війни. Як німці, переосмисливши страшний досвід нацистського режиму в галузі психіатрії, реформуючи систему психіатрії, робили все можливе, щоб подібне ніколи не повторилося.
Для переважної більшості молодих лікарів це були приголомшливі одкровення, тому що, як зауважили промовці, на жаль, в жодному сучасному українському підручнику з психіатрії немає інформації про нацистські чи радянські злочини. Нібито нічого і не відбувалося. Тому ці виступи були своєрідним «щепленням» або «імунізацією» для молодих українських лікарів.
Про радянські зловживання, немотивоване використання психіатрії для розправи з дисидентами, крім мене, доповідала людина-легенда — всесвітньо відомий правозахисник Роберт ван Ворен — генеральний секретар Міжнародного фонду «Глобальна ініціатива в психіатрії», який спеціально прилетів на один день до Львова. Голландець за походженням, він багато років присвятив пошукам жертв психіатрії в Радянському Союзі, а потім активно допомагав нам у становленні Асоціації психіатрів України. Коли б не він, багато чого в українській психіатрії тепер просто б не існувало.
— У вітчизняній психіатрії, на жаль, ще сильна стара радянська школа, старі традиції, коли всі душевні хвороби намагаються лікувати тільки медикаментами. Але ж душа людини має ще й духовну складову?
— На конференції виступила доктор морального богослов’я Українського католицького університету Галина Кришталь. Тема її доповіді — «Богословсько-моральні аспекти турботи про здоров’я людини». Адже важливо, щоб українські психіатри розуміли, що крім них і їхніх пацієнтів, у цьому вузькому просторі є ще й інші люди — душпастори, які також займаються душами людей.
Галина Кришталь порушила цікаву тему про ставлення церкви до проблем охорони здоров’я і психічного здоров’я зокрема. Я був дуже радий, тому що відбулась ось ця сама «імунізація» лікарів. Вони побачили, що поряд із ними є й інші люди, і що ці люди не менш розумні за них, а може навіть глибше розуміють предмет, а крім хімічних речовин, з якими вони працюють, є ще те, про що написано в Біблії, — Слово, що лікує.
— Чи нині існують правові проблеми в українській психіатрії?
— Юрист-консультант Асоціації психіатрів України, правозахисник Тетяна Яблонська навела конкретні факти використання психіатрії в корисливих цілях. Зокрема, як приклад вона розповіла страшну історію зловживання, що сталася недавно в Київській області. Як діти намагалися незаконно оформити і оголосити психічно хворим абсолютно здорового батька, щоб забрати в нього будинок, майно і бізнес. Це був яскравий приклад того, що іноді відбувається у нас навіть зараз.
Молоді кандидати психологічних наук зі Львова, котрі працюють у психіатричному диспансері, — Мар’яна Миколайчук і Юлія Мединська — розповіли про зловживання з боку представників так званої сфери містичних і парапсихологічних послуг. Несподівано для мене вони зробили цікавий аналіз.
Молоді психологи показали, що ситуація виглядає ще страшніше, ніж я уявляв. Я був переконаний, що майже всі люди, які пропонують такі послуги, просто шахраї і шарлатани, які користуються легковір’ям українського обивателя. Проте фахівці довели, що це значно страшніше — це не просто аферисти, а часто психічно хворі люди, котрі вважають, що вони мають особливі методики, знання і застосовують їх на людях, а ті й не підозрюють, що користуються послугами психічно хворих людей.
— Є ще один аспект, про який, на жаль, дедалі частіше говорять журналісти — випробування на пацієнтах нових препаратів. Наскільки це правомірно, особливо коли йдеться про психічно хворих?
— Це тема непроста, тому що справді це ризик, але іноді необхідний ризик. Адже можна по-різному випробовувати медикаменти. Але в принципі завдяки програмам випробувань багато наших незаможних пацієнтів (не лише психіатричних, а й онкологічних та інших) отримують можливість безплатного лікування найсучаснішими ліками. Тому тут засуджувати потрібно тільки брудні методи деяких фірм, які дозволяють собі обман. Приміром, підробку документів. Але солідні фірми, які поважають власний імідж, звичайно, собі такого не дозволяють. Тому що одного разу попадешся — за все життя «не відмиєшся».
— Та все-таки невже повернення до тоталітарної психіатрії в Україні ще можливе?
— Хочеться вірити, що ні. Демократичні зміни у свідомості людей, сподіваюся, незворотні. Вселяє оптимізм і позиція нинішнього Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської, яка гаряче підтримала конференцію. Хоча вона сама не змогла приїхати, але прислала свого помічника — фахівця-психіатра. Взагалі те, що відбувається нині в команді нинішнього омбудсмена, я не можу порівняти з досвідом попереднього. Відбувається активність цивілізованої людини. Валерія Володимирівна набирає кращих фахівців. Фахівець, який у неї працює, в минулому судовий психіатр. Він розповів про вже зроблений за короткий час аналіз психіатричних установ в Україні. Це був чесний і об’єктивний аналіз.
Інститут уповноваженої з прав людини активно працює з лікарнями і психіатричними інтернатами. Це було важливо почути лікарям і зрозуміти, що вони перебувають під пильною увагою омбудсмена, і будь-якої хвилини його представник може приїхати з перевіркою. Не пустити його без неприємностей неможливо. Це ще один дієвий, справжній державний контролер ситуації, що відбувається в традиційно закритій системі психіатричних лікарень та інтернатів.
— Чому в американських і європейських підручниках хоча б кількома рядками пишуть про зловживання у психіатрії в СРСР, а в українських немає? Можливо, не варто ворушити минуле?
— Не лише у підручниках, а й у столичному Музеї медицини про це вам не розкажуть. Але ж це наше нещодавнє минуле?! Згодний, воно вже трохи охололо і не так болить, як, скажімо, 20–25 років тому. Багато хто з учасників або свідків беззаконня, що відбувалося тоді, відійшов в інший світ. Але пам’ятати про це треба. І якийсь, хоч невеликий текст, у Музеї медицини все-таки має бути присвячений цьому. Тому що не все зло робилося тільки в Москві, це робилося скрізь, у тому числі й в Україні.
Про уроки історії треба завжди пам’ятати. Адже ми не знаємо, що може статися завтра. Цілком може виникнути ситуація, в якій хтось із моїх колег-психіатрів через страх перед начальством або з корисливих міркувань поступиться своєю совістю. Щоб такого не сталося, про це треба говорити.
Конференція вдалася, і ми роз’їжджалися, окрилені удачею. Єдине, що засмутило, — у журналістів особливого інтересу вона не викликала, хоча ми запрошували. Знайома з одного відомого столичного видання прямо мені сказала: «А чого ви дивуєтеся? Сьогодні на слуху в усіх вибори та їхні результати. Все інше для журналістів другорядне». Але я так не вважаю. У житті є не менш значущі речі, де ми робимо свій громадянський вибір, аніж одвічні українські вибори.
Розпитував Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:
- ЗАКОРДОННИЙ ПАСПОРТ — У МІГРАЦІЙНІЙ СЛУЖБІ
- ЗНАЙТЕ СВОЇ ПРАВА, УМІЙТЕ ЇХ ЗАХИЩАТИ
назад »»»