СТРАЖДАННЯ МОЛОДОГО ВЕРТЕРА
Творча спадщина всесвітньо відомого німецького поета, прозаїка, вченого, філософа і державного діяча Йоганна Вольфґанґа Гете (1749–1832) в уяві багатьох, природно, асоціюється передовсім із його найвизначнішим твором-трагедією «Фауст».
Однак за життя автора найбільший успіх йому приніс невеликий роман у листах «Страждання молодого Вертера», який був написаний, коли авторові виповнилося лише двадцять чотири роки...
Здавалося б, що маленький за обсягом твір, де відображена невелика за обсягом частина людського життя і відсутнє прагнення охопити увесь спектр проблем буття, не може мати великого резонансу. До того ж написання роману не забрало багато часу.
Поява у книгарнях «Страждань молодого Вертера» спричинила справжній фурор. Твір набув неймовірної популярності. Висловлюючись сучасним терміном, твір Й. В. Гете був «бестселером» того часу.
Сучасникам автора стало відомо, що в основу твору покладено події особистого життя Гете, його ідилічне й сумне кохання до Лотти Буфф. Й. В. Гете дізнався, що у неї є наречений. Змушений відступити від своїх уподобань, молодий письменник усамітнився і за місяць написав «Страждання молодого Вертера». У ХІХ ст. популярність роману дещо зменшилась, однак не зникла з часом. Його намагалися інсценувати, а французький композитор Ж. Массне написав оперу «Вертер», лібрето якої створено на основі роману.
Оригінальну інтерпретацію відомого твору Й. В. Гете запропонував Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки. Постановку здійснив режисер Станіслав Сукненко на камерній сцені «Під дахом» у співпраці з Оленою Дробною і Дар'єю Миколаєвою (простір, костюми), Наталією Бурлакою (хореографія) та Олександром Шимком (музичне оформлення). Мінімальне сценографічне оформлення — два столи, два стільці, одна лава зі спинкою — дає змогу глядачам цілком зосередитися на роботі акторів. Із тематично багатопланового роману, насиченого персонажами, вибрано лише три образи: Вертер, Лотта та її наречений Альберт.
Спроба розповісти одвічну історію кохання і пристрасті на основі стосунків цих героїв, переплетіння їхніх доль змушує замислитися над багатьма питаннями, зокрема і над тим, що його на початку адресує присутнім Вертер: «Що ж таке людське серце?» Кожний з учасників намагається знайти відповідь для свого персонажа, уникаючи спроби перетворити сюжет на звичайний любовний трикутник. І що цікаво, кожний із глядачів знаходить у такому сценічному прочитанні щось знайоме для себе і близьке, що нагадує особистий досвід, схожі моменти власних переживань.
Як зазначив режисер-постановник Станіслав Сукненко, вистава «Страждання молодого Вертера» з'явилася із самостійної роботи молодих артистів театру, які, власне, і обрали цей класичний твір другої половини ХVІІІ ст., запропонували свою інтерпретацію і сценічне прочитання.
Щоб зробити історію актуальною, сучасною, вирішили відмовитися від історичних костюмів і «занурити» події у деяку умовну епоху. Проте навіть вона у виставі швидко перевтілюється у позачасовий простір, близький до нашої доби. Всі, хто працював над виставою, прагнули не просто струсити пил зі старовинної книги, а й пробудити у глядача зацікавленість до вічної класики, зберігши при цьому неповторну атмосферу роману і наблизивши сучасного глядача до духовного світу Й. В. Гете.
Чи вдалося цього досягти?
Переконаний, що кожен, хто перегляне виставу, відчує прагнення її постановників осучаснити сюжет, який зберігає актуальність і донині. Адже людська сутність не змінилася, як і глибокі почуття, прагнення й пошуки власного ідеалу, муки нерозділеного кохання, біль втрати і радість взаєморозуміння.
Зосередження на трьох головних персонажах дає можливість сконцентрувати увагу на глибинному розкритті їхніх характерів, індивідуальності з широким діапазоном почуттів. Кожний з дійових осіб з'являється у певний час і швидко розкриває власну сутність. Цьому сприяє не тільки вдала оригінальна сценічна лірико-драматична версія, глибина режисерської концепції, а й якісний акторський ансамбль.
Виконавці трьох ролей змушують глядачів співпереживати, сприймати все, що відбувається, як реальність. А цьому сприяють і камерні габарити залу, і близькість акторів до глядачів, а ще якісна професійна гра. Витончена, життєрадісна і водночас серйозна Лотта у виконані Олени Тополь страждає від необхідності коритися волі батька і неможливості віддати перевагу тому, кого по-справжньому кохає. Вона сприймається як тендітна квітка між прагматичним і стриманим Альбертом (Віталій Метерчук) та палко закоханим Вертером (Валерій Величко), з яким у неї багато спільного.
Найбільше враження справляє виконавець ролі Вертера, якого поступово поглинає стихія неприборканої пристрасті. Молодий актор надзвичайно тонко і психологічно достовірно зображує зародження і розвиток сильного почуття — муки ревнощів, глибокі страждання від усвідомлення неможливості бути постійно поруч зі своїм ідеалом.
Виразна міміка, широкий діапазон емоційних проявів, органічне відчуття сцени та глибоке бачення образу, майстерність перевтілення Валерія Величка у поєднанні з ефектною зовнішністю і органічною пластикою жестів вражають від перших хвилин вистави. Він володіє умінням сконцентрувати на собі увагу глядачів і тримати її до фіналу.
Міра страждань його героя здаються безмежними від усвідомлення втрати назавжди тієї, що була призначена для нього. Отож цілком логічно сприймається бажання Вертера назавжди піти з життя.
Треба віддати належне всім, хто працював над виставою, яка триває півтори години без перерви і сприймається майже на одному подиху. Відчувається, що творчий пошук і гра молодих акторів знайшли розуміння і підтримку театральних майстрів-професіоналів, які поділилися власним баченням драматургічного втілення класики.
Єдине слабке місце постановки — музичне оформлення, яке позбавлене кращих зразків періоду «Бурі й натиску» у творчості Й. Гайдна та В. А. Моцарта і могли б суттєво поліпшити загальне враження від вистави, доповнити характери дійових осіб глибокою емоційністю та експресією.
Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії читайте:
- «ЗОЛОТІ СТОРІНКИ КИЇВСЬКОЇ ОПЕРИ»
- КОЛИ КАЗКА ОЖИВАЄ...
назад »»»