УКРАЇНА — НАЗАД?
Світ уже не той, яким був рік чи навіть півроку тому, запевняють експерти. Різко гальмуються темпи економічного зростання. Багато країн досягло межі свого росту. Зокрема, Китай, ВВП якого цьогоріч додає 7,5–7,6%, замість торішніх і позаторішніх 8,7–10%.
Для Піднебесної — це катастрофа, бо її економіка не в змозі вирішити нагальні проблеми при зростанні валового внутрішнього продукту менш ніж на вісім відсотків.
За попередніми оцінками, провідна економіка світу, яка контролює 25% світового ВВП, тобто економіка США, цьогоріч може повагомішати на 2%, наступного року — на 2,2%. Проте коли вдасться скоротити дефіцит держбюджету, який досяг 10% ВВП. Не все добре і у країнах, що розвиваються, — БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка). Там теж не зафіксовано суттєвих темпів економічного зростання. Вони ж вважалися основним ешелоном розвитку, та невдовзі можуть втратити свої позиції.
Що б не говорили про істотне поліпшення умов ведення бізнесу у Грузії, вони не стали визначальними для припливу іноземних інвестицій. Те, що відбулося у Грузії, експерти називають парадоксом. Країна потрапила до десятки держав, де найшвидше проводяться реформи, піднялася з сотого місця на 50-те у рейтингу простоти ведення бізнесу. Але прямі іноземні інвестиції так і не прийшли.
Цьогоріч Грузія з великими труднощами перекриває припливом інвестицій третину дефіциту рахунку поточних операцій. Це свідчить, що її грошова одиниця перебуває під колосальним тиском. І немає жодного способу утримати ситуацію у нинішньому форматі, незважаючи на те, хто при владі й яку економічну політику проводитиме. Країну чекає девальвація, стиснення внутрішнього попиту, відчутний удар по економіці.
Чимало держав залишається експортоорієнтованими. Серед них — Росія і Україна, в нашій країні половина ВВП формується за допомогою експорту. Тож ми залежні від зовнішніх ринків. У Грузії ситуація ще гірша, 60% її економіки потерпає від зовнішньої кон'юнктури (в Росії — 25%). Тому прогнози і плани, які можуть вибудовувати ті країни, кардинально відрізняються від того, яку стратегію виживання має обрати Україна, зауважують експерти.
У світі окреслилася негативна тенденція до інфляційного розвитку економіки. США, що мають 14 трлн держборгу, Європа з сумарним боргом 170% ВВП, зацікавлені у розкручуванні інфляції. Поки вона тримається під контролем. Наступного року у ЄС може піднятися до 3%, у США — до 2,2%. Немає гарантії, що в єврозоні та США вона не підскочить до 10–30%. Адже кожна держава намагається в ці складні часи проводити прагматичну, егоїстичну політику, захищаючи свій ринок протекціоністськими методами. Незважаючи на те, що більшість країн — члени СОТ, де цього теоретично не можна робити.
До того ж чимало держав має двосторонні угоди. Так, Туреччина підписала 14 угод, у тому числі про зону вільної торгівлі з ЄС, вона є членом Митного союзу з ЄС. Канада має десять подібних угод. Але країни вдаються до прагматичної політики, аби захистити свій експорт, підтримати внутрішніх товаровиробників.
Активізувалось і лобіювання окремих секторів, тут є неабиякий досвід. У 2000 р. кабінет В. Путіна активно відвідували автомобілісти, виробники алюмінію, металурги, пивовари. І всі доводили, що їхня галузь — найважливіша і потребує особливої підтримки. 2000 рік — пік переговорного процесу Росії щодо вступу в СОТ. Із лобізмом деяких галузей стикались і країни, що недавно приєдналися до ЄС.
Прагматичний орієнтир
Україні слід підтримувати правильні торговельно-економічні відносини з ЄС і Митним союзом, до якого входять Росія, Казахстан, Білорусь, радять експерти. Євросоюз — найбільша економіка світу з обсягом 15 трлн дол. Це колосальний ринок збуту, на якому Україна активно працює, і де є великі перспективи. Якщо уявити, що економіка ЄС щороку падала б на 2%, а Митного союзу росла на 10%, то у 2030 р. економіка Росії, Казахстану, Білорусі досягла б половини рівня ЄС.
Тож не варто говорити, що Європа обвалюється і орієнтуватися на неї не варто, а на східному напрямку є величезні перспективи. Україна має малу відкриту ринкову економіку. Вона бере ціни на світовому ринку і не встановлює правил гри, є невеликим гравцем. Навіть коли поєднає можливості з Росією, Казахстаном, Білоруссю, то все одно цей союз залишатиметься маленьким гравцем на світовому ринку, що з великими труднощами дотягуватиме до 4% світового ВВП.
Погоду в світі можна робити, коли контролюєте більш ніж 5% світового валового внутрішнього продукту. Митний союз не дотягує до цього рівня. Це не означає, що з його членами не треба співпрацювати, має бути стратегія такої співпраці. Україна залежить від багатьох регіонів, найбільше від ЄС, Росії, СНД. Для України не має бути питання — або-або, треба намагатися грати за двома напрямками — там і там. У Росію йде 35% нашого експорту, в ЄС — 25%. У 2000 р. картина була діаметрально протилежною (Росія — 25, ЄС — 35%).
Експерти радять готуватися до погіршення світової економічної ситуації, коли турбулентність на ринках підвищуватиметься в десятки разів. Кожна країна проводитиме найбільш прагматичну політику для захисту власних інтересів. Лозунг лорда Темпля, який він у 1840 р. проголосив у британському парламенті, актуальний для України. «Немає постійних союзників і постійних ворогів, постійні лише наші інтереси, і треба їх відстоювати».
Це стосується економічної політики будь-якої держави, в тому числі нашої. Проте Україна через об'єктивні причини, які давно сформувалися, завжди була експортнозалежною країною. Пік — 60% ВВП, це значить, що 60 грн із кожних 100 грн ВВП отримано від реалізації продукції на зовнішніх ринках. Були роки, коли на експорт припадало 40–45%, нині — 50%. Це об'єктивна реальність. Змінити ситуацію помахом чарівної палички неможливо.
Слушні поради
Грузинські реформатори довго билися над цим, але так і не знизили експортнозалежність своєї країни. Вона залишилася на рівні 62% ВВП. Незважаючи на нові економічні проекти, ситуація в країні кардинально не змінилася. Реформаторам, які прагнуть концептуально змінити ситуацію в Україні, аналітики радять діяти за простою економічною логікою. По-перше, намагатись у короткостроковій перспективі підтримувати своїх експортерів, аби ті посилили позиції на зовнішніх ринках. Прагнути до диверсифікації ринків, і не тільки товарно, а й географічно.
У середньо- і довгостроковій перспективі слід знизити залежність від зовнішніх ринків. Тобто зменшити частку експорту і наростити виробництво для внутрішніх потреб. Це складно зробити. Росії, де на внутрішнє споживання припадає 30%, а на експорт — 70, інколи 20 і 80%, не вдалося цього зробити. А ось США на своєму ринку продає 80% власної продукції й тільки 20% експортує. Китай, економіка якого здається експортоорієнтованою, забезпечує своїм понад половину національного ринку.
Тому наша влада має підняти частку внутрішнього споживання через збільшення доходів населення. Але цей маневр може зіткнутись у короткостроковій перспективі з певними проблемами. Бо в процесі збільшення народних доходів виникає тиск на імпорт, розширюється розрив у торговому балансі й зростає дефіцит рахунку поточних операцій, який і без того суттєвий. Це в історії України вже було.
Існує й інший шлях — намагатися запустити внутрішню пропозицію. Проте це складніше, ніж із внутрішнім попитом. Буде великий часовий розрив, до цього треба бути готовими, він може не вкластися і у рік. Ось чому питання, пов'язані з якісним інвестиційним кліматом, надзвичайно важливі. Експерти радять владі «грати» на кількох зовнішніх і внутрішніх векторах. Хоча й складно у нинішніх умовах робити вибір.
Угода про зону вільної торгівлі з ЄС може здаватися у короткостроковій перспективі не такою привабливою. Але в довгостроковій буде цікавою для України, бо «вмонтується» у більшу частину угоди про асоціацію з Євросоюзом. Це означає, що в нашій державі мають відбутися інституціональні зміни, які можуть кардинально змінити інвестиційний клімат, активізувати приплив інвестицій і забезпечити вищі темпи економічного зростання — не 1 чи 5, а 7% і більше.
Нині динаміка зовнішньої торгівлі повторює траєкторію 2002 р. після падіння 2009 р. Україна знову на висхідному тренді, збільшується торговельний дисбаланс зі збільшенням експорту і паралельним зростанням імпорту. Ми продовжуємо тримати дефіцит торгівлі з країнами СНД, Євросоюзу та США. Профіцит маємо з країнами Азії та Африки. Там є нові можливості для її розвитку, треба намагатися не упустити їх.
Торік експорт України сягнув майже 70 млрд дол. На жаль, він спеціалізується на промисловій сировині. Лише Росія та країни СНД купують нашу продукцію з високим рівнем доданої вартості. Не варто думати, що українські товари активно продаватимуть там і у майбутньому. Російський бізнес прагматичний, як і бізнес в інших країнах, і жодних послаблень і преференцій задля політичних вигод не надаватиме нікому в середньо- і довгостроковій перспективі.
В інтеграційній політиці експерти радять робити акцент на економічному прагматизмі. Хоча важливі й інші складові, але без економічного розрахунку ухвалювати будь-які політичні рішення в сучасному світі, який швидко змінюється, не маючи адекватної економічної інформації, небезпечно.
Сумні реалії
Наразі українська економіка не у найкращому стані. Вперше після обвалу у 2009 р. вона зіткнулася з падінням реального ВВП. За попередніми даними Держкомстату, у третьому кварталі валовий внутрішній продукт скоротився на 1,3% порівняно з аналогічним торішнім кварталом і на 1,2% — порівняно з другим. Падіння економіки відбувається вперше з четвертого кварталу 2009 р. (-6,7%), коли відчутним був негативний вплив глобальної кризи.
Експерти, виходячи з даних Держкомстату, що публікуються щомісяця, не виключали навіть більшого падіння, ніж 1,3% ВВП, як і у промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті, торгівлі. Ситуацію врятувало фінансування з держбюджету медицини і освіти. Проте розраховувати на довгостроковий вплив цих чинників не варто, бо після виборів бюджетна політика стане більш суворою.
У перших двох кварталах вітчизняна економіка вагомішала на рівні 3 і 2%. У Нацбанку підрахували, що, виходячи з динаміки основних галузей, показник росту ВВП за підсумком дев'яти місяців може сягати лише 1,5% (за результатами першого півріччя він був на рівні 2,5%). Це змусило владу визнати нереальність прогнозу зростання ВВП на 3,9 відсотка.
Заступник глави Адміністрації Президента І. Акімова очікує, за підсумками року, зростання економіки не більш ніж на 2%. Для цього ВВП у четвертому кварталі має повагомішати на понад 2%. Але такий сценарій аналітики вважають малоймовірним. Очевидно, що у четвертому кварталі гальмування економіки триватиме, і за результатами року вона вийде на незначний плюс. У Європейському банку реконструкції і розвитку очікують лише 1% приросту нашого валового внутрішнього продукту.
Та навіть у цьому випадку наприкінці року ВВП знову скоротиться, і його падіння впродовж двох кварталів поспіль означатиме початок рецесії економіки. Подальша ситуація залежатиме від того, чи зуміє уряд стимулювати промисловість. Щоб ВВП показав ріст на початку 2013 р., треба зараз уживати стимулюючих заходів. Це може бути послаблення гривні, аби підтримати експортерів, чи обмеження імпорту, щоб підтримати внутрішнього виробника, приміром, нафтопродуктів.
Без таких заходів продовження спаду економіки буде ймовірним. Рейтингове агентство Fitch спрогнозувало потенційне зниження курсу гривні на 10—30%. Подібні ініціативи висловлюють і підприємці, хоча здатність бюджету підтримати економіку в умовах зростання податкових платежів тільки на 10% залишається низькою. Тож слід активізувати внутрішній попит, як робить увесь світ. Треба вирішити питання з доступом бізнесу до банківського кредитування.
Поки зберігатиметься нинішній розрив між банківськими ставками в Україні та в інших державах, наша продукція залишатиметься неконкурентоспроможною. Уряд має докласти максимум зусиль, аби допомогти експортерам утриматися на ринках країн, де рецесія не очікується. Передовсім — це країни Азії та Африки. Та всі ці заходи можуть бути ефективними лише у разі ухвалення збалансованого держбюджету.
Проте навіть такі кроки можуть дати результат не раніше квітня. У першому кварталі сильним буде ефект високої бази порівняння (у першому кварталі 2012 р. ВВП зріс на 3%). Тому вірогідність продовження спаду три квартали поспіль висока, кажуть економісти.
Щойно зачинилися двері виборчих дільниць, як Україною пішли чутки про подорожчання хліба. Очманілий від виборчих баталій народ побачив у багатьох крамницях нові ціни. Влада визнала, що паніку спровокували продавці, «Київхліб» через когось заявив, що буде подорожчання хліба. Столичний хлібний монополіст проігнорував стурбованість суспільства і нічого не став пояснювати, тим самим підігрівши ажіотаж.
Отямившись, урядовці й продавці один поперед одного почали заявляти, що підстав для подорожчання продукту № 1 немає. Застогнавши у відповідь, їх спростовували виробники — подорожчання хліба має бути в межах 10%. Значна частина хлібного бізнесу перебуває у «тіні», бо легально виробляти і отримувати прибуток не дає держава, зазначають експерти. Після виборів економіка майже звільняється від політичного тиску.
У нашому випадку це означає, що паски треба затягувати тугіше, а кишені розтуляти ширше. Уряд не стримуватиме ціни штучно, вони формуватимуться тільки за економічними законами. Хліб — лише вершина айсберга. Найближчим часом у зоні ризику опиняться товари тривалого користування — побутова техніка, авто, насамперед імпортні.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»