СУПЕРЕЧНОСТІ У ВЛАДНІЙ ВЕРХІВЦІ
Повернення Володимира Путіна в Кремль супроводжується посиленням публічних конфліктів між президентом та прем'єром Дмитром Медведєвим. Ці спори здебільшого стосуються повноважень, економіки, ідеології та престижу.
Кремль намагається відновити повноваження, передані уряду, коли ним керував Путін. Причиною першого публічного спору між урядом і Кремлем стало створення влітку енергетичної комісії при президенті, яка не тільки дублювала аналогічну урядову, а й отримала широкі повноваження щодо регулювання енергетичного сектора. Прем'єр Медведєв та віце-прем'єр з питань енергетики Аркадій Дворкович опонували проти розширених повноважень секретаря президентської комісії Ігоря Сєчіна, але фактичний вплив Сєчіна на енергетичний сектор залишився.
Публічна суперечка відбулася між віце-прем'єром Дворковичем і Кремлем щодо державної політики в електроенергетичному секторі. Концепція консолідації передбачає поглинання «Роснефтегазом» (контрольованого Сєчіним) низки великих електроенергетичних фірм — холдингів розподільчої мережі ФСК і МРСК, концерну «РосГидро», який об'єднує найбільші гідроелектростанції, та електроенергетичної компанії «ИнтерРао».
Також «Роснефтегаз» веде переговори про поглинання кількох генеруючих компаній із КЕС-холдингу Віктора Ваксельберга. Травневий указ президента Путіна дає концерну право участі у приватизації електроенергетичного сектора. Але проти планів Сєчіна знову виступив віце-прем'єр Дворкович — від імені уряду 10 серпня він направив лист до президента Путіна з попередженням, що концепція консолідації електроенергетики під егідою «Роснефтегазу» зменшить контроль держави над цим сектором і потребуватиме надмірних фінансових витрат. Взамін Дворкович пропонує передати кошти, накопичені «Роснефтю», на капіталізацію електроенергетичних фірм.
Опір Дворковича означає як інше бачення централізації економіки, так і спробу обмеження експансії Сєчіна як впливового гравця в енергетичному секторі. Його лист до президента залишився без відповіді. Неофіційно медіа повідомили, що він переданий для подальших консультацій, які координуватиме багаторічний співробітник Сєчіна Антон Устінов, нині радник президента. Путін наказав прискорити капіталізацію концерну «РосГидро» відповідно до концепції Сєчіна. Дворкович передав листа для публікації в пресі, зробивши конфлікт публічним, але це, швидше, прояв безсилля.
Між Путіним і Медведєвим виникли також ідеологічні суперечності. Різниця стосується передовсім ставлення до «твердого» курсу Кремля у внутрішній політиці. Уряд проти окремих змін у законодавстві, спрямованих проти опозиції: зміни закону про захист дітей (фактично веде до посилення контролю за інтернетом), закону про заборону реклами алкоголю в медіа (фінансово б'є по медіа, незалежних від влади).
Сам Медведєв дистанціювався від проекту закону (публічно підтриманого Путіним), який забороняв державним чиновникам володіти нерухомістю і мати банківські рахунки за кордоном. Медведєв вважає, що цей проект не мотивуватиме підприємців ставати адміністраторами і тим самим не сприятиме зміцненню правової держави.
Медведєв також критикував вирок членам гурту Pussy Riot, зазначивши, що більш адекватним є умовне покарання, яке контрастувало з оцінкою цієї справи Путіним.
Врешті-решт Медведєв суперничає з Кремлем у справах престижу. Президент демонстративно звинуватив уряд Медведєва у неефективності. На засіданні у резиденції Путіна в Сочі 18 вересня, яке відбувалося за відсутності прем'єра, міністри зазнали гострої критики за невиконання указів президента.
Черговим ударом по Медведєву як формального голову «Единой России» стало голосування в Думі над проектами, щодо яких думка Медведєва відрізнялася від позиції АП — партія однозначно стояла на боці Кремля, ігноруючи уряд і прем'єра. Ударом по амбіціях Медведєва була й послідовна відмова від його «фірмових» ініціатив: введення механізму жорсткого контролю центральної влади за виборами губернаторів (Медведєв повернув безпосередні вибори глав регіонів), підвищення до 70 років права обіймати посаду чиновникам (було до 60 років) чи обіцяне повернення до сезонної зміни часу (ліквідовано з ініціативи Медведєва).
Спробою серйозної дискредитації Медведєва як політика став розміщений в інтернеті документальний фільм «Втрачений день». У ньому колишній президент показаний нездатним до самостійних рішень, на відміну від тодішнього прем'єра Путіна. Медіа повідомляли, що фільм було знято 5-м телевізійним каналом, який належить Юрію Ковальчуку, близькому приятелю Путіна. Після його демонстрації обурений Медведєв доводив, що «самостійно і в потрібному часі» ухвалив рішення про початок військової операції проти Грузії. Путін, коли його попросили прокоментувати це, уник прямої відповіді і, де-факто, не заперечив змісту фільму.
Стороною одного з найяскравіших конфліктів у вузькому бізнесовому колі є Геннадій Тимченко, який протягом останнього десятиріччя виріс із власника невеликої фірми-посередника до четвертого у світі нафтотрейдера. Досі (в період президентства Медведєва і під час кризи) структури Тимченка вели агресивну експансію в переробці та експорті нафти і нафтопродуктів, газовому і будівельному бізнесі.
Останнім часом Тимченко втрачає контракти на експорт нафти. Від посередництва його фірми «Гунвор» відмовилися пов'язана з правлячою елітою «Роснефть» (контрольована Ігорем Сєчіним) та «Сургутнефтегаз». Частка «Гунвору» в експорті російської нафти впала від 40 до 15%. Люди Тимченка послідовно усуваються з керованої Сєчіним «Роснефти». Така сама ситуація в газовому секторі.
Переможцем у цих бізнес-конфліктах є Ігор Сєчін. Він веде ефективну кадрову політику, крім відставок менеджерів, пов'язаних з іншими лобістами, ставить на посади близьких собі людей на чолі галузевих міністерств (наприклад, міністр енергетики Олександр Новак) і в АП (радник Путіна Антон Устінов).
Сєчін домінує в нафтовому секторі, зміцнився на газовому ринку («Роснефть» — один із найбільших виробників газу) і став секретарем комісії з питань енергетики при президентові. Заплановане оволодіння активами в електроенергетиці зробить із нього найбільшого гравця і в цій галузі. Така експансія неможлива без сильної підтримки з боку Володимира Путіна, який прагне врівноважити впливи окремих представників його бізнесового тилу (раніше найбільшу експансію вели той же Геннадій Тимченко, Аркадій Ротенберг, Юрій Ковальчук).
Протиріччя в оточенні Володимира Путіна не є новиною. Напруження і суперництво в еліті супроводжували правління Путіна від самого початку і концентрувалися навколо способів переділу сфер впливів і активів. Але нині, після повернення Путіна до Кремля, видно нову якість: небачена досі публічність полеміки, розширення її меж, а також зміна суспільно-політичної реальності, яка становить контекст для суперечок в еліті і посилює їхній резонанс.
Публічні спори досягли останніми місяцями виняткової сили. Іншу точку зору щодо «генеральної лінії» Кремля висловлюють нині члени команди Путіна — прем'єр і міністри, окремі бізнесмени, близькі до влади експерти і навіть депутати «Единой России» (хоч значна частина цих думок неофіційна й анонімна). Публічності спорів сприяє і доступність інтернету.
Суперечки стосуються не тільки бізнесових і фінансових питань, а й програмних та ідеологічних проблем. Особливо спірним є ставлення до «твердого курсу», який може вдарити не тільки по опонентах влади, а й безпосередньо по оточенню Кремля.
Наприклад, Дума проголосувала за позбавлення Геннадія Гудкова зі «Справедливой России», активного учасника антикремлівських протестів, мандата, звинувативши у веденні економічної діяльності (в Росії існує формальна заборона депутатам займатися бізнесом). Незважаючи на голосування депутатів «Единой России» згідно з побажанням Кремля, неофіційно багато з них стурбовані цим прецедентом. Адже більшість російських чиновників і парламентарів займається бізнесом, використовуючи свій вплив у владі.
Змінюється контекст спорів в еліті і у зв'язку з перспективою погіршення стану економіки. Політична позиція Путіна дуже ослаблена порівняно з його попередньою президентською каденцією (2000—2008), а опоненти мобілізовані та значно численніші. На адресу президента лунають голоси критики з боку груп, які були його стабільною соціальною базою (Путіна критикують робітники банкрутуючих уральських підприємств, звинувачуючи у недолугій промисловій політиці).
Рейтинги підтримки Путіна мають спадкову тенденцію, поглиблюється втома правлінням нинішнього президента: вже половина респондентів хоче бачити нинішню каденцію Путіна останньою. Експерти прогнозують зростання невдоволення суспільства черговою хвилею економічної кризи, постійно зростаючими комунальними платежами та незадовільним станом соціального забезпечення (охорона здоров'я, освіта).
У відповідь на мобілізацію опозиції Кремль здійснює послідовний план протидії. Але основним елементом стратегії Кремля є прагнення дисциплінувати власне оточення і ослабити ті групи в еліті, до яких Путін не має повної довіри.
До групи «неповної довіри» зараховані Медведєв і його люди. У цьому контексті негативним для Путіна могло стати висловлювання Медведєва напередодні березневих виборів, що може відбутися другий тур (оточення Путіна було впевнене, що він переможе у першому турі). Медведєв дав зрозуміти, що не відмовляється від думки про боротьбу за лідерство, неодноразово заявивши про зацікавленість майбутнім поверненням у Кремль.
Черговим чинником посилення протиріч в еліті (передовсім між бізнесменами з оточення Путіна) є можливе поглиблення економічної кризи і бюджетного дефіциту. У зв'язку з цим одним із головних пріоритетів Кремля стало припинення процесу ерозії підтримки з боку еліти, оскільки саме настрої в еліті матимуть вирішальне значення для стабільності правління Володимира Путіна.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- КИТАЙЦІ НА РОСІЙСЬКИХ ПОЛЯХ
назад »»»