ПОДОРОЖ У ЧАСІ З КНИГОЮ В РУКАХ
«Музей Книги» був заснований у 1972 році та розташований на місці колишньої друкарні Києво-Печерської лаври. Саме тут, на першому поверсі, книгу друкували, а на другому — зшивали»,— повідомила нам учений секретар музею Анна Сокиріна.
«Книга — найважливіша форма та засіб передачі інформації»,— зауважила екскурсовод.
Увійшовши до кімнати музею, відвідувач одразу починає подорож у часі, адже перше, що він бачить,— це громіздкі залізні двері з емблемами та видавничими знаками перших друкарень, які з’явилися на території сучасної України. Перші книги, які може побачити відвідувач,— це рукописні книги-кодекси, які, на жаль, в Україні представлені копіями, а оригінали зберігаються в Росії.
Представлена також копія Римського Євангелія, яке видане було в Парижі у ХІХ ст. Оригінали цих книг були написані в Києві, в ХІ ст., але історія склалася так, що Римське Євангеліє, разом із Анною Ярославною, поїхало до Франції, а інші книги потрапили до Росії.
Слід звернути увагу і на тодішню абетку. На той час існувало дві абетки: кирилиця і глаголиця. Представлені в музеї рукописні книги написані кирилицею. Оригінал глаголичної пам’ятки ви можете знайти у бібліотеці Вернадського.
Як же взагалі створювалися книги? Головним матеріалом слугував пергамент, який виготовлявся зі шкір тварин. Шкіру брали переважно телячу, рідше коров’ячу, овечу чи козину. А інколи, зовсім рідко, кролячу чи навіть котячу! Шкіру ретельно обробляли: спочатку замочували у вапняній воді, потім натягували на рамку, знімали ножем залишки хутра, м’яса, жиру. З однієї корови виходило лише дві сторінки книги! Тому на одну книгу йшло ціле стадо корів!
Більше того, перепис — переклад книг (усі рукописи, які створювалися, були перекладами) займав багато часу. Писці переписували книги в спеціальних скрипторіях, які існували в монастирях. Якщо уважно роздивитися книги, наприклад в Остромировому Євангелії (перша точно датована книга кириличного письма), на початку перепису ми бачимо літери розміром 5 мм, а наприкінці — 7 мм. Тобто переписувач дивився, що в нього залишаються аркуші, і збільшував текст. Деякі книги переписувало кілька переписувачів. Крім того, книгу оздоблювали, прикрашали коштовними каменями, золотом та сріблом. Після того, як книгу оздобили, її вже можна було продавати. Проте, щоб купити книгу, потрібно було продати село! З людьми, будинками — усім, що тільки в ньому могло бути! Тільки за такі шалені кошти можна було придбати книгу. Тому ті, що збереглися до нашого часу, мають ім’я свого власника.
Наступна дуже цікава книга, представлена в музеї,— це Пересопницьке Євангеліє, яке є одним із символів української нації. Поруч стоїть велична постать Нестора Літописця, автора «Повісті временних літ», першої книги, в якій описується історія держави (заснування князівської влади, виникнення писемності, відбиває настрої різних суспільних верств).
Необхідність створити друковану книгу існувала завжди. Тому наступний крок, який робить відвідувач,— це крок у століття першої друкованої книги. Щоб зробити книгу загальнодоступною, її почали друкувати. Проте перші друковані книги коштували дорожче, ніж переписані. Та й на створення потрібно було більше часу. Для того, щоб зробити одну 42-рядкову сторінку друкованої книги, шестеро набірників працювали день, а в книзі — близько 1000 сторінок.
Засновником книгодрукування є Йоганн Гутенберг. Він запровадив словолитний процес та почав використовувати для відтворення сторінки верстат. Друкували лише чорний текст, а кольорові літери вже дописували та домальовували вручну, тому розмір червоних літер відрізняється. Ось якраз у музеї представлена перша друкована книга Івана Федорова «Апостол», яка з’явилася на території сучасної України, датована 1574 роком. Це видання цікаве ще й тим, що наприкінці його міститься автобіографічна післямова, в якій розповідається, як саме Іван Федоров збирав матеріали до цієї книги гроші, як працював над нею. Ця книга вражає якістю друку та паперу!
Щоб зрозуміти, як саме створювалася друкована книга, потрібно зробити лише пару кроків,— і перед очима відвідувача з’являється набірна каса. Щоб створити майбутній текст книги, необхідно було вручну викласти літери. Вони були відлиті в дзеркальному відображенні, тож текст доводилося викладати догори дригом. Тому такий процес додавав труднощів. На запитання журналістів про помилки і кількість помилок у книгах, Анна Олегівна відповіла: «Знаєте, помилок багато в сучасних книжках. Надзвичайно багато! А тоді книгу ретельно перевіряли. Якщо була помилка, її виправляли за допомогою спеціального шила. Потім робили пробний відбиток, перевіряли знову. Інколи щось плутали. Помилки теж трапляються в цих книгах, але обов’язково, якщо все ж таки книга була надрукована з помилкою, наприкінці зазначалося, на якій саме сторінці ця помилка і що має бути замість неї. А зараз, якщо знайдеш помилку в книзі, то виправляєш її сам».
Потім книгу клали на верстат, де можна було зробити близько 1000 відбитків протягом дня. За цей час гарний переписувач виконував значно більший обсяг роботи. Коли книга вже була надрукована, її зшивали, а потім — оздоблювали. Оздоблення було найрізноманітніше. Цікавий той факт, що в нашій країні друкована книга, впродовж тривалого періоду, коштувала значно дорожче, ніж переписана вручну. Тому знову ж таки, друкована була малодоступною розкішшю. Зазвичай ці книги купували дуже заможні люди і дарували їх церкві. В історії ніхто не хотів пройти непоміченим, тому на обкладинках перших друкованих книг ми можемо побачити імена власників та «причину» подарунка. Ось, наприклад, на одній із книг, власника якої звали Роман, ми можемо прочитати ім’я його дружини та родичів, а також дізнатися, за що Роман зробив церкві надто коштовний дарунок. Як виявилося, «за отпущение грехов моих и грехов моей семьи».
Наступна «сходинка», на яку ступає відвідувач музею,— це так звана паперова. Учений секретар музею розповідає, як саме виготовлявся папір та показує різновиди його. Папір винайшов Цай Лунь в 105-му році, про що звітував перед імператором. У музеї представлені зразки європейського паперу з гербами та символікою, що неозброєним оком не помітиш. Оскільки папір був на той час дуже дорогим, кожна поліграфічна майстерня хотіла себе захистити, тому оснащувала його гербом, який видно було, лише якщо просвітити. Учений секретар розповідає секрети виготовлення паперу і навіть запрошує на майстер-класи з виготовлення паперу власноруч.
Мандруємо далі. І наші мандри пов’язані з технікою. У музеї представлені верстати ХVI–ХХ ст. Це техніка німецька та американська. На жаль, незважаючи на розвиток книгодрукування у світі, дві третини населення України на початку ХХ ст. були неписьменні. У цей час книга уже не предмет розкоші. Вона значно дешевша, але її ніхто не купує, оскільки надто мало людей уміє читати.
Неписьменність та невміння читати спричинило багато факторів. Наприклад, Валуєвський Циркуляр 1863 року про заборону книгодрукування українською мовою. Проте, щоб зберегти та розвивати українську мову, україномовні книги друкували за кордоном. Але ж їх потрібно було ввозити на територію України, а російська влада забороняла. Отож київська громада відрядила Михайла Драгоманова. Він перевозив україномовні книжки в цигаркових коробках.
Наступну експозицію можна умовно назвати «Книга та Українська держава». Її відкрито у 2000 році. Ця експозиція зустрічає відвідувача першими україномовними газетами. Підручники, школи — все було російською мовою. І лише після революції 1905 року почали з’являтися часописи українською, діяти україномовні школи під організацією українських громад. Приміром, Євген Чикаленко, один із найвідоміших в Україні меценатів, свої прибутки витрачав на розвиток української мови, української культури. Він виплачував студентам стипендії, допомагав українським письменникам, зокрема Михайло Коцюбинський лікувався його коштом. Помер Євген Чикаленко в еміграції, у Чехії. Через переслідування з боку влади не міг повернутися до України.
У музеї представлені перші книги, які виходили великими накладами, у м’яких обкладинках, для того, щоб вони були доступними. Виходять багатотомні видання українських письменників, зокрема Лесі Українки, Івана Франка. Великим проривом вважається вихід україномовних термінологічних словників, який датується 1907 роком. За основу брали народну мову. При Академії наук навіть діяв окремий інститут — Інститут української наукової мови. Наприклад, у словнику птахів пташка «волове вічко» має 86 варіантів! Це свідчить про розмаїтість і багатство народної мови. Проте відповідно до перепису населення 1913 року, дві третини населення України не вміло писати та читати. І з цим потрібно було боротися.
Експонуються тут букварі для дорослих, для робітників. Це ті букварі, за якими наші прадіди вчилися читати та писати. Люди на той час хотіли навчитися грамоті. Ось такий промовистий факт. У 1917 році за один буквар селяни давали 30 пудів борошна (це майже 500 кілограмів). Мандруючи історією розвитку книги, відвідувач може побачити заборонені газети та книжки (їх друкували в таборах біженців), також ексклюзивні книжки подарункового характеру. Найменша книга, представлена в музеї, має розмір 5 х 7 мм — це разом з палітуркою. Її зробили студенти поліграфічного училища. Це збірка відомих висловлювань Лермонтова і Пушкіна.
Часова подорож музеєм книги не закінчується на паперовій книзі, а на... електронній! Так-так! Саме на електронній книзі. Нині вона посіла дуже важливе місце серед книг і, на думку багатьох, має повне право зайняти музейну полицю поруч із книгою в класичному розумінні. Компанія Pocketbook подарувала музею одну з найкращих своїх електронних книг. Ця компанія існує в Україні уже п’ять років і є лідером із продажу електронної книги на території нашої держави. Подарована книга має закодоване ім’я. Книга оснащена особливим екраном. Технологія цього екрана отримала назву «електронні чорнила». Така технологія абсолютно не шкодить зору та має мінімальне споживання енергії. А для користувача це означає, що впродовж 30 днів він може не заряджати книгу або може робити шість тисяч перегортань сторінок.
Представник компанії розповідав багато про модельну низку книг їхньої компанії. Наші читачі, у кого є доступ до інтернету, можуть зайти на офіційний сайт Pocketbook http://www.pocketbook-int.com/ua і дізнатися про всі новинки самостійно. Проте, роздивляючись подарований музею Pocketbook-919, присутні на презентації журналісти відзначили, що за розмірами вона зовсім не «покет», а скоріше нагадує альбом для малювання, однак представник компанії запевнив, що розміри цілком зручні для користування.
Наша «подорож з книгою в руках» закінчується. Ми простежили еволюцію книги — від «книги тваринного походження» до електронної, а якою вона буде через 20–30 або 50 років, покаже час.
Марина КОРОВЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»