ХТО БІЛЬШЕ «НЕДОПЕРЕМІГ»?
ПЕРШІ ПІДСУМКИ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ ТА ПІДРАХУНКУ ГОЛОСІВ
Подія, котру так довго очікували, нарешті відбулася. Хоча стверджувати, що вибори до Верховної Ради сьомого скликання уже стали надбанням історії, поки що не можна, адже наразі невідомо — скільки судових тяганин доведеться пережити окремим кандидатам і на скількох дільницях ці самі вибори можуть бути визнані недійсними. Не кажучи вже про те, що навіть попередніх остаточних даних (це коли відомі всі електронні цифри) від ЦВК досі немає.
Власне, сподівань на те, що нинішнє «свято демократії» відбудеться гладко і без зайвих напружень, мабуть, ні в кого й не було. Тим паче, враховуючи фактор мажоритарних округів. Утім, нинішні спостерігачі, зазвичай, порівнюють парламентську кампанію-2012 із двома попередніми — 2006-го та 2007-го років.
Порівняння йде вочевидь не на користь нинішнього волевиявлення, що цілком справедливо. Але при цьому практично жоден (!) зі спостерігачів не звертає уваги на те, що парламенти п’ятого та шостого скликань обиралися на суто партійній системі. А такий спосіб голосування апріорі передбачає дещо менше напруження в окремих округах.
Зважаючи на це, нинішні вибори доцільніше було б порівняти з кампанією понад десятилітньої давнини. Тоді, у 2002-му, виборча система була значно подібніша до теперішньої.
Магія цифр
До мажоритарної частини нинішніх великих перегонів ми ще повернемося. А поки що варто поглянути на партійну майбутньої Верховної Ради. Результати екзитполів (а їх цього разу було шість), вочевидь, дали підстави представникам опозиції засумніватися у своїй правоті під час підтримки восени минулого року чинного Закону про вибори. Пригадуєте, як рік тому тоді ще не об’єднані «Батьківщина» і «Фронт змін» запевняли політичних скептиків і колег по Комітету опору диктатурі в тому, що їм вдалося «витиснути» з проекту максимум?
На момент написання цього тексту пораховано було 99,35 відсотка бюлетенів. «Регіонали» та КПУ спільними зусиллями набирали 43,27%. Водночас, новітнє опозиційне тріо — 49,82%. Це означає: якби нинішні вибори відбувалися лише на пропорційній основі (як два попередні), то «Батьківщина», «УДАР» і «Свобода» мали б можливість сформувати у Верховній Раді доволі стійку більшість. Принаймні, значно стійкішу, ніж була п’ять років тому в БЮТу та «Нашої України — Народної самооборони» (на двох — 44,86%).
Хтозна, чи говорили на цю тему між собою опозиційні лідери... У будь-якому разі виразники обох позицій були б по-своєму праві. І ті, хто запевняє, що опозиція поспішила, поголосувавши за чинний закон разом із більшістю, і ті, хто стверджує: інакше документ був би ще гіршим.
Хто на новенького?..
Значно цікавіше поглянути на, принаймні, двох нових фігурантів Верховної Ради. Це — партії «УДАР» і «Свобода». За великим рахунком, ні Віталій Кличко, ні Олег Тягнибок у політиці — не новачки. Знаменитий боксер двічі балотувався на посаду столичного міського голови і обидва рази посідав третє місце, отримуючи непогані результати — понад 20 відсотків. А в 2006-му ще й очолював блок «ПОРА-ПРП» на парламентських виборах. Тодішній показник згаданого блоку виявився значно скромнішим — 1,47% та десяте місце із 45 учасників.
Нині всі (без винятку) соціологічні дослідження показували Віталію Кличку та його партії упевнене проходження до Верховної Ради. А наприкінці кампанії «УДАР» навіть вийшов на друге місце, випередивши «Батьківщину». Можливо, на цій хвилі Кличко й вирішив повести гру дещо самостійніше. Принаймні, підписувати угоду про наміри співпрацювати в новому парламенті з потенційними партнерами по опозиції він не став. Хоча й досить чітко дав зрозуміти, що його політичній силі значно комфортніше співпрацювати саме з «Батьківщиною» та «Свободою». Отже, дав зрозуміти: після виборів угоду він неодмінно підпише.
Що ж до Олега Тягнибока, то він навіть має досвід парламентської роботи. До Верховної Ради четвертого скликання він був обраний по одному з мажоритарних округів Львівщини. У двох наступних виборчих кампаніях — незмінно очолював ВО «Свобода», здобуваючи відповідно 0,36% (18-те місце) та 0,76% (8 місце).
Розквіт «Свободи» почався вже після приходу до влади Віктора Януковича. На місцевих виборах 2010-го вона отримала переконливу перемогу в трьох областях — Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській. І сформувала власні фракції в багатьох місцевих радах Центральної України. Цікаво, що, попри перше місце на місцевих виборах-2010 у «регіоналів», істинними переможцями тих перегонів політологи називали саме «Свободу», адже Олегу Тягнибоку значною мірою вдалося розвіяти міф про себе і свою політичну силу, як про якогось монстра.
До речі, нині, після несподіваного для багатьох успіху «свободівців», знову помітні намагання насадити цей міф. Однак тепер багато залежатиме не від опонентів цієї політичної сили, а від неї самої. Статус парламентської партії (навіть опозиційної) відкриває неабиякі можливості.
До речі, тут варто згадати, що «Свободу» тривалий час іменували «проектом Партії регіонів». Мовляв, її очільники зумисне підігрували Олегові Тягнибоку, щоб той відтягував голоси спершу в ющенкової «Нашої України», потім — у БЮТу... Практика ж показала: якщо «регіонали» й підтримували «Свободу», то тільки своєю антиукраїнською політикою щодо багатьох важливих для справжніх патріотів аспектів.
Політсила Олега Тягнибока, в принципі, отримала від суспільства своєрідний аванс. Виборці допомогли їй пройти до Верховної Ради не за якісь заслуги, а, швидше, з надією, що саме така політична партія буде здатна реально протистояти подальшим антиукраїнським діянням чинної влади.
Мажоритарка-влада
А тепер саме час уважніше подивитися на мажоритарну складову майбутньої Верховної Ради. Своєрідним епіграфом до цього розділу може бути вислів керівника «Демократичних ініціатив» Ірини Бекешкіної незадовго до виборів. Більш-менш розставивши акценти стосовно партійних списків партій та їхньої прохідності-непрохідності, соціолог не без хвилювання зронила: «А на мажоритарці — суцільний Сталінград».
Перше, що впадає у вічі, — це перемога кандидатів від Партії регіонів у східних областях та в Криму. Наводимо лише цифри з коротесеньким аналізом.
Донеччина: 21 округ — 21 депутат, котрих висунула партія влади. Причому лише один з них — Анатолій Гончаров із 51-го округу — отримав менше половини голосів (40,11%). Решта — значно більше 50 відсотків. А беззаперечним лідером (і не лише на Донеччині, а й по всій державі) став Олександр Бобков. Мешканці округу № 41, що в обласному центрі, презентували йому понад 80 відсотків підтримки.
Харківщина: 14 округів — 14 депутатів — висуванці ПР. Звісно, тут картина з відсотками не настільки монотонна. Але й у Харківській області менше 50-відсоткової підтримки отримали лише п’ятеро кандидатів. А дев’ять — здобули абсолютну більшість.
Дніпропетровщина: 17 округів — 16 нових стовідсотково «регіональних» депутатів Верховної Ради. В цій області переміг єдиний самовисуванець — Яків Безбах (24-й округ, що в місті на Дніпрі). Причому він переміг у напруженій боротьбі із заступником Дніпропетровського міського голови Анатолієм Крупським, котрому влада як тільки не «встеляла» шлях до парламенту.
Луганщина: 11 округів — десятеро протеже ПР перемогли. Тут «роль Безбаха» зіграв самовисуванець Володимир Стук, котрий балотувався у 104-му окрузі.
Запоріжжя: 9 округів — восьмеро депутатів від ПР. Єдиним самовисуванцем у козацькому краї став Олександр Пономарьов. Але й тут, як мовиться, є нюанси. По-перше, суперників у нього було лише троє, по-друге, офіційного висуванця-«регіонала» в окрузі № 78 не було.
Виходить, що п’ять найбільших промислових областей України загалом відрядили до парламенту 69 «регіоналів». Коли до цього додати, що в АР Крим у десяти округах перемогло дев’ятеро протеже ПР плюс член партії «Союз» Лев Миримський (котрий офіційно заявив про свою відданість «регіональним» ідеалам), картина вийде промовистою.
Ще одне знакове спостереження, пов’язане з південно-східними областями. Комуністи не отримали жодного (!) мажоритарного депутата. Ніде по Україні. Притому, що колись південь і схід були їхньою «вотчиною». З цього приводу Петро Симоненко навіть заявив про необхідність скасовувати вибори за мажоритарною системою як найбільш корумповані.
Загалом наразі, виходячи з попередніх даних, ПР отримує 74 депутати за партійними списками і 114 мажоритарників. Комуністи — 31–32 «списочники». Тож очевидно, що бравурні заяви «регіоналів», які звучали напередодні виборів, мовляв, ми й без КПУ зможемо просту більшість сформувати, наразі не справджуються. Навіть з комуністами вони не дотягують до магічної цифри «226».
Саме тому майбутня робота новообраної Верховної Ради значною мірою залежатиме від того, куди подадуться самовисуванці. Точної їх кількості поки немає, бо, як було сказано, у багатьох округах тривають справжні «бої без правил». Однак уже тепер зрозуміло, що самовисуванців буде не менш ніж 40. Плюс троє представників найбільш «сімейної» партії «Єдиний центр» (Віктор Балога і два його брати, котрі виграли у Закарпатських округах), двоє членів Народної партії (чинний спікер Володимир Литвин і його соратник Сергій Гриневецький — один із тих, хто підтримує запровадження в Україні «двуязичія»), один представник Радикальної партії — Олег Ляшко і згадуваний «союзник» Лев Миримський.
Мажоритарка-опозиція
Об’єднана опозиція та «Свобода» ще до висунення кандидатів чітко розмежували виборчі округи між собою. Нині очевидно, що такий маневр приніс свої плоди. Звичайно, фракції в «Батьківщини» та «Свободи» будуть різними, але про неабияку координацію можна говорити вже тепер.
Отже, попередньо «Батьківщині» вдалося провести по мажоритарних округах понад 40 своїх висуванців. Якщо до цього додати 60–61 депутата-списочника, стане зрозуміло, що майбутня фракція «Батьківщини» буде, принаймні, не меншою за нинішню.
Від 10 до 12 мажоритарників мають зайти до ВР від «Свободи». Плюс 25 обранців-списочників. Залежно від того, як завершаться нинішні «бої» за найпроблемніші округи (насамперед — це Київ і столична область і по 1–2 округи на Черкащині, Миколаївщині та Вінниччині), виходить: два опозиційних партнери матимуть близько третини голосів. Разом із «УДАРом» кількість депутатів від трьох партій наближатиметься, а то й сягне двох сотень.
Велика кількість «свободівців», які перемогли у своїх округах, свідчить як мінімум про те, що це партія не одного лідера. Для порівняння: «УДАР» по мажоритарних округах проведе до ВР лише п’ятеро-шестеро своїх представників. Хоча партійний результат цієї політсили більший, ніж у «Свободи». Виходить, що там люди голосували безпосередньо за Віталія Кличка.
Значних успіхів «Батьківщина» та «Свобода» досягли на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині. До речі, тутешні самовисуванці навряд чи підуть співпрацювати з ПР. Скажімо, Олесь Доній переміг в окрузі № 88 (Івано-Франківська область). А більшого опонента чинній владі ще треба пошукати. Доній до виборів заявляв, що попри своє невключення до списків опозиції, працюватиме саме з нею.
Як, до речі, Сергій Міщенко. Його поставили до списку «Батьківщини» під заздалегідь непрохідним 140-м номером, тож він пішов на вибори самовисуванцем. І нині перемагає в окрузі № 98, що на Київщині.
Рівненщина стовідсотково буде представлена опозиційними депутатами (четверо «батьківщинців» і «свободівець»). А от на Волині не все однозначно. Від «Батьківщини» на тутешніх п’яти округах не переміг жодний представник. У 19-му окрузі виграв «свободівець» Євген Мельник. У решті чотирьох — самовисуванці Сергій Мартиняк, Степан Івахів, Ігор Палиця та Ігор Єремеєв.
Проте найбільша «битва» триває у багатьох столичних округах. Попередньо виходить так, що в усіх (!) 13 округах перемогу мають святкувати висуванці «Батьківщини» (Сергій Терьохін, Віталій Ярема, Володимир Яворівський, Ксенія Ляпіна, Олександр Бригинець, Володимир Ар’єв, Володимир Бондаренко, Олександр Чорноволенко, Леонід Ємець та Дмитро Андрієвський), представники «Свободи» (Андрій Іллєнко та Юрій Левченко) і кандидат від «УДАРу» Віктор Чумак.
Однак перемога окремих зі згаданих кандидатів ще не оформлена. Скажімо, у 223-му окрузі досі не завершено підрахунок голосів, а провладні кандидати з 214-го, 211-го та 216-го округів вимагають перерахунку, звертаються до суду. Словом, роблять усе, щоб опозиціонерів-депутатів зайшло до ВР якомога менше.
Перший «млинець» — глевкий?
І насамкінець про округ, з якого ми, власне, і почали: 95-й, що на Київщині. Тут головних претендентів на депутатство виявилося троє. Від «Батьківщини» В’ячеслав Кутовий, від «УДАРу» Олександр Юраков і від ПР Петро Мельник. Згідно з екзитполами переміг Кутовий. Проте цей округ, як і десять років тому, став одним із найскандальніших. І не лише через ректора Податкової академії П. Мельника.
Неабияк з’ясовувати стосунки тут узялися саме представники «Батьківщини» та «УДАРу». Кандидат-«ударівець» закидав комісію дрібними скаргами, чим запросто міг зірвати визнання перемоги Кутового. Олександр Турчинов навіть звернувся до Віталія Кличка, щоб той особисто вплинув на свого протеже.
Урешті-решт кандидат від «УДАРу» Олександр Юраков таки відкликав скарги на користь кандидата від «Батьківщини» В'ячеслава Кутового. Про це повідомляє офіційний сайт партії.
«Оскільки, згідно з офіційними даними, на сайті ЦВК існує розрив між Кутовим і Юраковим, кандидат Юраков вирішив не оскаржувати результати виборів у мажоритарному окрузі й привітати представника «Батьківщини» з перемогою»,— йдеться в заяві.
«Раніше Юраков подав скарги і вимагав перерахунку голосів на окремих дільницях. Щоб не було маніпуляцій в ОВК і перерахунок не пішов на користь «регіонала» Петра Мельника, а в опозиційних сил не вкрали голоси, кандидат від «УДАРу» відкликає усі скарги»,— зазначають у партії.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»