НА ЯКОМУ ВЕКТОРІ БІЛЬШЕ «МЕДУ»?
Обговорення ідей євразійської інтеграції не раз піддавали всебічному економічному аналізу. Нині ця тема набуває особливої актуальності.
Як взаємовигідно скласти потенціали кількох країн, аби потім установлювати правила гри у світовій економіці й визначати контури спільного майбутнього?
Над цими питаннями ламають голови провідні економісти, політики, урядовці країн СНД.
За 20 років, що минули від розпаду СРСР, в економіці країн пострадянського простору відбулося чимало драматичних подій, пов'язаних зі становленням ринкових методів господарювання, нагадують експерти фундації «Вища школа професійної політики». Як мінімум двічі за цей час країни зіткнулися з різким погіршенням зовнішньоекономічних умов.
Економіки країн СНД майже адаптувалися до нових ринкових умов. Пройшла болюча адаптація до вирівнювання світових і внутрішніх цін на більшість сировинних ресурсів. Значною мірою подолані (хоч і з суттєвими втратами) наслідки розриву господарських зв'язків початку 90-х. Країни вбудувались у систему міжнародного розподілу праці. І зараз є хоч і не повністю збалансованими, але взаємопов'язаними народногосподарськими комплексами, які можуть реалізувати самостійну економічну політику.
Хоч якість економічного розвитку на пострадянському просторі далека від ідеалу, експерти визнають: більшість країн змогла подолати значний спад економічної активності, що відбувся після розпаду СРСР. Єдиним і значним винятком є Україна, де в 2010 р. ВВП не перевищував 70% рівня 1990 року. В інших державах значно зросла ефективність виробництва. Так, енергоємність ВВП у Білорусі знизилася на 64%, у Росії — на 32, Казахстані — на 31%. Найменше зростання ефективності використання енергоресурсів зафіксовано в нашій економіці — 27 відсотків.
За 20 років продуктивність праці у РФ зросла на 30%, у Казахстані — на 20, Білорусі — на 90%. Тільки в українській економіці лишилася на рівні початку 90-х. Експерти зазначають, що швидкий ріст економіки у Казахстані й Білорусі, що дозволив перевищити рівні ВВП у 1990 р., до середини 2000-х зіткнувся з певним викликом. Адже відновлювальне зростання не мало інвестиційних ознак. Досягнуті економічні результати спиралися на виробничий капітал, створений ще у радянські роки.
Аби економіка зростала, треба суттєво збільшити інвестиції в основний капітал, модернізувати виробництво, створювати нові точки росту. Певні дисбаланси, пов'язані з досягненням економічної межі росту на існуючій виробничій базі, особливо явні в Білорусі й Казахстані. Криза 2008-2009 рр. трохи приглушила гостроту проблеми обмежень по основному капіталу, але не розв'язала її. Експерти фундації передбачають, що найближчими роками обмеження по капіталу стануть основним стримувальним фактором розвитку всіх економік на пострадянському просторі.
Їх можна зняти одним способом — суттєво наростити інвестиційну активність. Треба залучити всі резерви: ресурси держави і приватного бізнесу, іноземні інвестиції й кошти населення. У Росії на проблему обмежень капіталу накладається наростаючий дефіцит трудових ресурсів. Тож необхідно залучати інвестиції для нарощування темпів росту продуктивності праці. Інтеграція на пострадянському просторі створює додаткове поле можливостей, що дасть змогу ефективніше долати виклики довгострокового розвитку.
Нині на Росію припадає 84% сукупної чисельності населення країн, що входять до Єдиного економічного простору (ЄЕП), на Казахстан — 10, Білорусь — 6%. Якщо до ЄЕП приєднається Україна, то її частка сягне 21%, а російська скоротиться до 67%. Частка населення працездатного віку у чотирьох держав майже однакова — 60–62%. Проте в РФ, Україні, Білорусі більшість непрацездатних — старші люди, а у Казахстані — молодь до 16 років. До того ж Казахстан виділяється високим значенням сумарного коефіцієнта народжуваності й позитивним природним приростом.
Економічні виклики
Експерти фундації нагадують, що одним із основних чинників, що впливають на динаміку торгівлі між країнами, є співвідношення курсів національних валют. Загальна тенденція в тому, що валюти країн-експортерів енергоресурсів, тобто Росії й Казахстану зміцнюються при зростанні цін на нафту. А валюти країн-імпортерів енергоресурсів, України й Білорусі, слабшають щодо долара. При цьому для України ситуація складніша, бо зростання цін на енергоресурси дещо компенсується ростом цін на її сировинні активи (метали, хімічну продукцію, сільгоспсировину).
Аналітики припускають, що невисокі темпи зростання світової економіки обмежуватимуть приріст попиту на продукцію, що виробляється у чотирьох згаданих країнах, і гальмуватимуть збільшення експорту у довгостроковій перспективі. На цьому тлі очікується продовження помірного зростання цін на основні види енергоносіїв на світових ринках. Внутрішнє ціноутворення на енергоносії для країн ЄЕП визначатиметься світовими цінами, експортними митами в країнах-експортерах і тарифами на транспортування.
Експерти допускають можливість сценарію вирівнювання ефективності виробництва у країнах, що вдаються до глибокої економічної інтеграції. Там поступово зближується рівень продуктивності використання первинних ресурсів і передовсім показників енерго- і матеріаломісткості виробництва. Це призводить до зменшення внеску добуваючих і сировинних галузей у темпи економічного зростання при одночасному збільшенні норми накопичення основного капіталу, росту капітальних вкладень і попиту на продукцію інвестиційного комплексу.
За такого сценарію у Росії, Казахстані, Білорусі уповільняться темпи економічного зростання. При цьому ріст світових цін на нафту стимулюватиме вищі темпи росту у країнах-експортерах енергоресурсів — Росії та Казахстані. Білорусь, де постійно вагомішають витрати на енергію, у довгостроковій перспективі можна зіткнутися з нижчою динамікою економічного зростання. Висока залежність білоруської економіки від енергоресурсів і зростаючий тренд ціни на нафту потребують від неї суттєвого нарощування інвестиційної активності. Тоді в цій країні можна очікувати найвищої норми накопичення основного капіталу.
У Росії, Казахстані, Білорусі виробничі потужності надто зношені, аби забезпечити стійкий розвиток їхньої економіки. Треба масштабно оновити основний капітал. Для цього необхідний випереджаючий ріст накопичення основного капіталу щодо динаміки ВВП. У цих країнах очікується зростання норми накопичення. Сумарний виграш трьох країн від утворення ЄЕП очевидний, запевняють експерти фундації. У 2030 р. ВВП Росії додасть 75 млрд дол., Казахстану — 13 млрд, Білорусі — 14 млрд. За період від 2011-го до 2030 р. сумарний ефект від розвитку інтеграційних зв'язків оцінюється у 632 млрд дол. для Росії, у 106,6 млрд для Казахстану та 170 млрд дол. для Білорусі.
Наші проблеми
Основна проблема, з якою зіткнеться українська економіка, в тому, що при зростанні цін на енергоресурси підтримка необхідного рівня конкурентоспроможності виробників стає можливою лише при прискореному зниженні енергоємності. «Вікно можливостей», пов'язане з наданням Україні різних знижок на енергоресурси, закриється після переходу Росії на принцип рівних доходів від поставок природного газу на внутрішній і зовнішній ринок. Для радикального зниження енергоємності потрібні масштабні інвестиції.
Зменшення доходів на тлі зростання витрат призводить до збереження відносно невисоких рівнів норми накопичення основного капіталу. При цьому ріст виробництва стримується поступовим вибуттям «старого» незавантаженого капіталу. Тому українська економіка стикається з гострою проблемою обмеженості капіталу. Проте наявність потенціалу росту на старих потужностях дозволить їй демонструвати вищі темпи економічного зростання порівняно з Білоруссю, яка відчуває гострий дефіцит основного капіталу.
Експерти фундації зауважують, що відсутність значних змін у структурі економіки призводить до гальмування темпів її зростання на тлі неможливості прискореного нарощування випуску продукції в експортних секторах. Динаміка українського ВВП знизиться у довгостроковій перспективі від 4,4% у 2015-му до 3,6% у 2025–2030 рр. Якщо Україна не приєднається до зони вільної торгівлі з ЄС, до Єдиного економічного простору, то це суттєво впливатиме на динаміку зниження темпів збільшення експорту.
На жаль, наша економіка найбільш енергоємна, зокрема майже на 40% перевищує енергоємність російської й майже вдвічі — білоруської. Це додатковий фактор, що призводить до низького значення продуктивності використання первинних ресурсів. У Білорусі високі показники енергоефективності, але це нівелюється високими цінами на енергоносії й значною часткою продукції сільського господарства у проміжковому споживанні.
Якщо Україна вступить до ЄЕП із технологічним зближенням, але без формування єдиної валютної системи, то обсяги експорту та ВВП суттєво зростуть, запевняють експерти. Значно приросте експорт, коли наша держава приєднається до зони вільної торгівлі з ЄС. Однак через значніший ріст імпорту і зниження експорту до держав ЄЕП валовий внутрішній продукт України трохи знизиться.
Якщо курс гривні буде зафіксований, погіршиться сальдо платіжного балансу. Це негативно вплине на нашу економіку. Тому треба буде залучати суттєві інвестиції у збільшення її ефективності, найперше у зниження енергоємності виробництва.
Для мінімізації диспропорцій у зовнішній торгівлі й платіжному балансі можна передбачити механізм трансферного перетікання капіталу в країнах ЄЕП. Основними критеріями для збільшення динаміки ВВП при виборі митної політики є забезпечення розширення ринків для оброблювальної промисловості (зокрема транспортного машинобудування) і зменшення витрат на сировину та енергоносії за рахунок упровадження нових технологій і зниження частки митних платежів у їх вартості.
Вступ України до ЄЕП є вигіднішим варіантом порівняно зі створенням зони вільної торгівлі з ЄС, адже надасть українській промисловості більші конкурентні переваги на створюваному єдиному ринку. Це дасть змогу отримати фінансові ресурси для необхідних капіталовкладень і модернізації виробництва, а у подальшому розширювати обсяги торгівлі на світовому ринку. Максимальний сумарний позитивний ефект інтеграції оцінюється для нашої економіки у 219 млрд дол. до 2030 року.
Завдяки повному використанню можливостей інтеграції на базі ЄЕП можна буде диверсифікувати вітчизняну економіку. При цьому частка машинобудівних видів діяльності до 2030 р. досягне 7,7% сумарного обсягу валового випуску, харчової промисловості — 10,5, транспорту і зв'язку — 9,5, торгівлі — 11, хімічної галузі — 5,1%. Дещо знизиться частка металургії та сільського господарства від 9,2 до 8,3% і від 8,1 до 7,4%. Загалом структура української економіки стане більш збалансованою.
Поглиблення інтеграції в ЄЕП (Росії, Білорусі, Казахстані) за рахунок розвитку торговельних зв'язків, кооперації виробництв і вирівнювання технологічного рівня розвитку призведе до того, запевняють експерти, що до кінця 2030 р. сукупний річний ВВП цих країн буде на 2,5% суттєвіший, ніж без інтеграції. Критично важливою є інтеграція для Білорусі, бо її експорт до держав ЄЕП у майбутньому може сягнути 35% національного ВВП.
Неучасть України у розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі призведе до консервації галузевої структури її економіки і як результат — до потенційного гальмування темпів економічного зростання через неможливість прискореного нарощування обсягів експортних поставок. Вступ України до зони вільної торгівлі з державами СНД зі значними винятками суттєво не вплине на обсяги зовнішньої торгівлі в СНД, темпи зростання української економіки, на її структуру. По суті, вступ нашої країни до ЗВТ із СНД у такому форматі експерти розглядають як збереження статус-кво з незначними позитивними ефектами для вітчизняної економіки.
Вступ України до зони вільної торгівлі з Євросоюзом означає погіршення умов торгівлі на пострадянському просторі. При цьому держави ЄЕП мають можливість пом'якшити для себе негативні наслідки через підвищення середнього рівня митного тарифу. В результаті зниження експорту до країн ЄЕП і збільшення обсягів імпорту з країн Євросоюзу (що буде компенсуватися деяким нарощуванням обсягів експорту в ЄС лише частково) Україна може втратити до 1,5% ВВП.
Динамічно змінити структуру нашої економіки на користь галузей з вищою переробкою можна лише після вступу до ЄЕП із подальшим технологічним зближенням між країнами, запевняють експерти. Тоді частка машинобудування у валовому випуску України збільшиться від 6 до 9 відсотків.
Приєднання нашої держави до ЄЕП означає, що за рахунок торговельних ефектів обсяг річного ВВП до кінця 2030 р. зросте на 1%. За технологічної інтеграції й розвитку кооперативних зв'язків економічний ефект може збільшитися до 6-7% ВВП. Однією з ключових проблем інтеграції є вироблення єдиної валютно-фінансової політики країн ЄЕП. Як свідчать розрахунки, збереження нескоординованої валютної політики у державах ЄЕП може суттєво мінімізувати позитивні ефекти від інтеграційних зв'язків.
Проте гармонізація валютних курсів може створити неабиякі проблеми для країн, залежних від імпорту енергоресурсів (особливо за зростання цін на них). Альтернативою є механізми трансферного перетікання капіталу в країнах ЄЕП для мінімізації диспропорцій у зовнішній торгівлі й платіжному балансі. Тоді гармонізація валютних курсів стане найбільш позитивним сценарієм поглиблення інтеграції на пострадянському просторі.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»