МУЗЕЙ ПИВА — ЄДИНИЙ В УКРАЇНІ
До нас традиція пивоваріння потрапила із-за кордону. Донині цей напій має своїх поціновувачів. У Львові є єдиний в Україні Музей пива, адже тут розташована найстаріша броварня. Фахівець музейної справи Ростислав Лозовюк розповів кореспонденту «ДУ» про історію виникнення пива та рідкісні стародавні музейні експонати.
Перше згадування цеху броварів у Львові
Скульптурні експозиції єгиптян, які розміщені у львівському музеї, розповідають про історію виникнення та розвитку пивоваріння у світі. Пиво відігравало важливу роль у давньоєгипетському суспільстві. Донині зберігся настінний розпис в одній із пірамід 1500 року до н. е., на якому зображено процес виготовлення пива та пивовареного посуду.
Також до нас дійшов фрагмент Кодексу Хамурапі. Він був написаний у 1790 році до н. е. вавілонським володарем. Два параграфи кодексу нормували виробництво та продаж пива. Цариці Єгипту другого тисячоліття до н. е. мали право щоденно споживати кілька глечиків пива. Пили напій через очеретяну трубочку, щоб відділити його від зерен та плівок на поверхні, а також від густого хлібного осаду.
У 1516 році в Німеччині був ухвалений «Закон про чистоту пива». Згідно з ним бурштиновий напій слід варити лише з ячмінного солоду, хмелю та води. Використання інших інгредієнтів суворо заборонялося. До речі, пшеничне пиво без фільтрації було вперше зварене у середньовічній Баварії. Відповідно до німецького пивного класифікатора, пшеничним вважається пиво, зварене із застосуванням не менше, ніж 50% пшеничного солоду. Відомо, що індіанці використовували банани, цукровий очерет та окреме коріння стручкового перцю. Нині у складі різних сортів бельгійського пива часом міститься житній або пшеничний солод, овес, рис, кукурудза і навіть мед та фруктово-ягідні добавки.
«Перше згадування про львівське пиво зафіксували дослідники древніх рукописів у 1382 році. У судових книгах Львівського магістрату фіксувався невеликий судовий пpoцeс установлення майнових прав на броварню. Перше згадування про цехи броварів датується 1425 роком. Граф Станіслав Потоцький виділив у 1715 році монахам частку землі під броварню та забажав, аби вони «варили пиво своє та добре»,— розповів Ростислав Лозовюк. У архівах є документи про те, що львівське пиво везли на конях до Баварії шість тижнів, упродовж яких воно не втрачало доброї якості.
На початку століття броварники об'єдналися в перший ремісничий цех. І кожен могутній цех (а броварники саме такими і були — добре організовані, мали досить грошей, торгували якісним пивом) одержав від магістрату, переймаючи традицію Західної Європи, доручення відповідати за оборону однієї з ділянок міського укріплення.
«Ми стоїмо перед макетом вежі, що так і називалася,— Вежа цехів броварників і медоварів. Усі вежі, що розташовані були по периметру в кількох десятках метрів одна від одної, носили імена цехів-«спонсорів». Майстри повинні були за власні гроші утримувати ці споруди в належному стані, постачати необхідну кількість зброї і боєприпасів, амуніції, щоб підтримувати здатність блискавично відбити нападки супротивників. Ніколи ці стіни не були захоплені ворогом. До речі, саме Вежа броварників стояла там, де зараз вулиця Лесі Українки виходить на Підвальну, за сучасним Королівським Арсеналом»,— зазначив Ростислав Лозовюк.
Раритет— мідна «Зоська»
Львівський музей пива зібрав багато унікальних та рідкісних пивних експонатів. Тут зберігаються такі раритети, як: кухлі (XVII ст.); історичні документи; пивні діжки та пляшки; крани з повітряним насосом до пивної діжки (XX ст.); елементи технічного оснащення львівської пивоварні початку XX ст.; табельний годинник, який відзначав на перепустці вчасний прихід на роботу або запізнення (початок XX ст.); численні реклами пива у львівських виданнях (кінця XІX — початку XX ст.); пристрій для змішування пива, дозрілого у різних ємкостях, перед розливанням у тару (кінець XІX ст.); ваги, що використовувалися у солодовні на початку XX ст.; швейна машина фірми «Зінгер» для виготовлення кінської упряжі кінця XІX ст.; посуд з ручками для транспортування пивних дріжджів і мішалки (30–40-і роки XX ст.); жетони на видачу пива працівникам пивоварні; пляшкові пломби; клепки від пивних бочок тощо.
У давнину пиво пили зі спеціальних кухлів. У XVII ст. для їхнього виготовлення використовувався сплав цинку та олова. Саме такий експонат міститься на одній із поличок музею. «Найкращий смак пива, — коментує Ростислав Лозовюк,— зберігається у керамічних та скляних кухлях, адже метал не дуже для цього годиться. Для заможних людей виготовляли кухлі з дорогоцінних металів: золота, срібла, позолочені з різними прикрасами та розписами. Великою популярністю користувалися керамічні кухлі, скляні та з вкрапленнями кольорового скла». У Музеї пива представлена кераміка XVIII–XIX ст.
На багатьох кухлях є написи, які спонукають пивоманів вживати найстародавніший напій. Окрасою експозиції є німецький кухоль ємкістю 2,5 літра із зображенням середньовічного символу броварського фаху — шестикутної зірки з пивним кухлем посередині. Він, як стверджують німецькі броварі, символізує ячмінь, хміль та воду. На кришці кухля написане відоме німецьке прислів'я: «У радості й горі пий пиво». У музеї також зберігається кухоль у формі фігури ченця, адже пивоваріння із середньовіччя асоціювалося з монастирями.
Найвідоміший експонат музею — мідний кухоль місткістю п'ять літрів. Його називають «Зоською». З цим раритетом пов'язана реальна історія, яка трапилася зі служницею Зосею. Наприкінці XIX — початку XX ст. власником пивоварні був пан Домс. Зося щоденно приносила пиво у мідній кружці своєму панові на дегустацію. З часом вони побралися. Так цей кухоль поєднав серця служниці та львівського пивного пана.
Музей пишається найбільшою в Європі колекцією пивних етикеток. У ній 30 тисяч наліпок з усього світу та 560 — львівського пива. Цікавим є зібрання зразків реклами пива у виданнях німецькою та польською мовами кінця ХIX — початку XX ст.
Окреме місце в музейній колекції посідають кольорові пластмасові жетони довоєнних часів. Вони служили своєрідним засобом для проведення маркетингових досліджень. Річ у тім, що, окрім законної щоденної пайки пива, званої «депутатом», кожен працівник львівської броварні отримував невелику частину заробітної платні рівною кількістю жетонів трьох кольорів, на які міг у магазині броварні взяти пива різних сортів. За кількістю повернутих жетонів неважко було з'ясувати, який саме сорт напою користується серед персоналу найбільшою популярністю, й відповідно регулювати виробничий процес.
Посвідчення броварника 1796 року
Історію львівського броварства віддзеркалюють цікаві старовинні документи, представлені в музеї. Наприклад, донині збереглися квитанції звітності орендарів львівської броварні перед отцями-єзуїтами про всі, навіть найдрібніші, витрати: тканини на робочий одяг та мішки, дубові дошки на клепки для діжок, скло на пляшки, мідь і залізо на різноманітне обладнання тощо. У музеї також зберігаються звітні документи щодо виробничих витрат зерна, за яке пивоварня регулярно сплачувала гроші до міської скарбниці.
На музейних поличках демонструється древній рукопис 1600 року — привілей короля Сигізмунда III львівським вірменам на право займатися торгівлею та ремеслами. Ось зміст цього документа: «Сигізмунд III заявляє, що «старших і всю вірменську націю Львова» викликає до королівського суду у зв'язку з торгівлею різноманітними товарами, якими вірмени звикли торгувати в різних місцях держави...» У документі розповідається про те, що львівським пивом «вірмени можуть шинкувати», але не виробляти його, у чотирьох певних будинках.
Донині в музеї зберігається реєстр львівських ремісників 1662 року. На той час у Львові було 26 офіційних спеціальностей ремісників, кількість яких становила 392 особи. Серед них було 10 пивоварів.
Лист магістратури Кракова 1736 року до магістратури Львова свідчить про прохання повідомити про права цеху пивоварів, адже у Львові існував такий. Без дозволу міщани не мали права самовільно варити пиво. Продавати пиво, а також горілку можна було лише на підставі дозволу — декрету.
У музеї є оригінал документа, якому вже понад 216 років. Це найцікавіший експонат музею. Йдеться про диплом львівського пивовара. Такий бланк був введений австрійськими чиновниками Львівського міського управління — магістратом для видачі різним мaйcтрам, що одержували свою професію під його егідою. Цей бланк юридично засвідчував їхні права випускати і продавати свій продукт, якщо людина пpoвчилася в якогось майстра, який володів правом мати своїх учнів.
Авторитетні майстри засвідчували своїми підписами та скріплювали печаткою Львівського магістрату дозвіл на пивоваріння. З диплому львівського пивовара дізнаємося, що броварника-випускника звали Франц Гарднер. Що він у науці був два роки і шість тижнів і своє навчання завершив у віці 61-го року. Це свідчить про те, що професія броварника у Львові була настільки авторитетною та ще й прибутковою справою, що людина в такому солідному віці вирішила круто змінити своє життя. Це кваліфікаційне посвідчення броварника видане Львівським магістратом у 1796 році.
Є тут книга (кінця XVIII ст.) із стародавніми рецептами виготовлення пива та горілки. У ті часи головний пивовар досить детально, рядок за рядком, записував історію виробництва кожної варки пива. Залежно від сорту, воно могло бути в розробці від півтора до чотирьох місяців. Протягом усього часу всі дані записували в рецептурній книзі. Це робилося для того, щоб у подальшому можна було звіритися з отриманим результатом, посилаючись не лише на пам'ять, інтуїцію та досвід, а й на запротокольовані у книзі дані.
Найбільша діжка — на тонну пива
У пляшки пиво стали розливати лише в останній чверті XIX ст. (які так само є у музеї. — Авт.). А до того часу напій продавали лише у дерев'яних діжках. Пиво можна було замовити додому. Для цього дзвонили по телефону замовлень у бюро пивоварні і потім без проблем отримували діжку, зазвичай, на 12 чи 25 літрів. Тодішнім Львовом розповсюдився жарт: «Номер телефону бюро замовлень пивоварні був на четвертому місці після телефонів аварійних служб».
В одному із залів музею містяться технічні пам'ятки кінця XІX — початку XX ст. Швейна машинка «Зінгер» для шиття і ремонту yпряжі для заводських коней, яка використовувалася спеціально для роботи зі шкірою, ременем. Ще за часів Польщі почали використовувати вантажні машини і розвозили пиво залізницею нa далекі відстані. Наприкінці 20–30-х років було 85 залізничних вагонів-холодильників для розвезення пива.
Є також тут віз для транспортування ячменю і солоду в солодовому виробництві першої половини ХХ ст. Цей експонат став традиційним у музеях пива. Конструкція була випробувана століттями, дуже зручна для роботи однієї людини, забезпечувала високу продуктивність.
«Узагалі бондарство як мистецтво виготовлення дерев'яної тари здавна супроводжувало виробництво пива. Протягом багатьох століть пиво бродило, дозрівало, зберігалося та перевозилося тільки у дерев'яних діжках. Від роботи бондарів залежав як смак, так і стійкість пива», — розповів Ростислав Лозовюк.
Бондарські майстерні залишалися важливою складовою пивзаводів. У музеї представлені діжки різної місткості, а найбільша — на тонну пива. Днище та частина бокових стінок діжки має витіснене клеймо, де зазначено місце виробництва напою, дата та фірма виробника. У стінах музею розташовані днища діжок не лише львівських підприємств та прикарпатської області, а й німецького виробництва.
Під час Другої світової війни до Львова завозили пиво з Німеччини відомого виробника «Гольстен» для воюючих офіцерів. На днищі також вказувався об'єм кожної діжки. «Ємкість наших діжок становила приблизно 12 літрів. Але коли діжку робили на Заході, на днище ставили ті цифри, які відповідали об'єму тари від одного до 10 літрів з точністю до півсклянки. Адже дві однакові діжки майстер не міг зробити»,— підсумував пан Ростислав. У ті часи пиво споживали діжками. Ще тоді люди добре знали про цілющі властивості стародавнього напою.
Інна БОРИСОВА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»