ВУГІЛЛЯ І... АНАНАСИ
Німеччина повертається до вугілля. Нині ніде у світі не створюється такої кількості електростанцій на «чорному золоті»: німці будують їх аж 23. Більшість спалюватиме буре вугілля, тобто найбруднішу енергетичну сировину. На бурому вугіллі працюватиме найбільша електростанція у Нойраті.
Тож німцям незабаром прибуде 24 ГВт потужності з вугілля, що означає будівництво п’яти таких ТЕС, як Бурштинська чи Добротвірська. А в атмосферу щорічно додатково викидатимуть мільйони тонн вуглецю за підтримки Партії зелених.
Невже німецькі екологи щось наплутали? В певному сенсі, так. Ангела Меркель стала їхньою богинею, коли у березні 2011 р. через кілька днів після аварії на атомній електростанції в японській Фукусімі оголосила про закриття восьми із 17 німецьких реакторів, хоча на початку каденції хотіла продовжити їхню діяльність до 2036 року. 30 травня 2011-го німецький уряд ухвалив ще радикальніше рішення: до 2022 р. перестануть працювати всі атомні електростанції. Так збулася мрія екологів — у Німеччині розпочалася «зелена революція». Щоб не дати їй безславно закінчитися, «зелені» готові підтримати навіть використання бурого вугілля.
Рішення про відмову від атома не вимагало від Меркель великого геройства, бо після катастрофи у Фукусімі відсоток німців, що не підтримують атомну енергію, зріс до 70%. Одначе таке рішення потребувало точних прогнозів, а їх забракло. Спочатку німці хотіли позбутись атома у такому темпі, щоб на його місце встигла увійти і замінити відновлювальна енергія. Але тепер через відключення реакторів Німеччина різко втратить приблизно 20% виробництва електроенергії.
Природним замінником атома мав бути природний газ. Проте підвела Європейська система торгівлі емісією (ETS). До цього часу вона розподіляла фірмам (у тому числі виробникам енергії) дозволи на емісію CO2. Кожна фірма могла невикористані дозволи на викиди вуглекислого газу продати фірмам, які перевищили свої ліміти.
За чіткого функціонування ETS вугілля, як джерело енергії для виробництва струму, не могло б конкурувати з природним газом, бо газ при спалюванні емітує в три рази менше CO2. Але творці ETS не передбачили, що Європу накриє економічна криза. Вона призвела до падіння попиту на електроенергію, і більшість її виробників не використали своїх квот. Як результат, нині дозвіл на емісію тонни CO2 коштує приблизно сім євро. За даними Технічного інституту з Карлсруе, щоб струм із природного газу був дешевший від енергії з вугілля, дозвіл на одну тонну мав би коштувати щонайменше 35 євро.
Канцлер Меркель заявляє, що так власне мало бути. У подібному тоні недавно писала «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг»: «Відмовляючись від атома, Меркель хотіла випустити сектор відновлювальної енергії на велику воду. Навіть якщо це мало б означати тимчасове повернення до вугілля. Вона була настільки переконлива у своїй турботі про середовище, що навіть «зелені» повірили їй».
Експерт інституту Nomisma Energia Маттео Маццоні вважає, що вся екологічна оболонка «зеленої енергетичної революції» у Німеччині — тільки PR-прикриття технологічного стрибка, який може у майбутньому принести країні величезні прибутки. Коли вдасться довести, що відновлювальні джерела при виробництві струму можуть конкурувати з традиційними, то весь світ буде купувати у Німеччини технології й устаткування.
Коли навесні у бундестагу були заклики зберегти частину атомного сектора, то Партія зелених (перший такий випадок в історії) стіною стала на захист вугілля. «Ми в змозі підтримати тимчасове повернення до вугілля, як джерела енергії, щоб таким чином захистити Німеччину перед нищівним для середовища атомом. Адже йдеться про захист довкілля»,— пояснював у бундестагу керівник «зелених» Юрген Тріттін.
Сказати, що німці мають «пунктик» на тему сонячної енергії,— це мало. Територія Німеччини обігрівається сонячними променями не більш ніж Аляска, а попри те, сумарна потужність інстальованих у Німеччині фотодіодних джерел, які перетворюють промені Сонця на струм, майже така сама, як усіх інших інсталяцій у світі. «Це так, ніби мешканці Аляски несподівано почали вирощувати ананаси»,— переконував колег у бундестазі депутат від ХДС Міхаель Фухс.
Ці «ананаси» для Німеччини винятково дорогі. Абсурд інвестування у німецький енергетичний сектор показує у своїх публікаціях відомий економіст Йоахім Вайманн. На його думку, якби дев’ять мільярдів євро, витрачених цього року на сонячну енергетику, інвестувати у вітряну енергію, це дало б у п’ять разів більше струму, а у водну енергетику навіть у шість разів більше.
«Незважаючи на такі величезні кошти, німецький уряд багато років підтримував цей сектор,— стверджує Вайманн,— сподіваючись, що вигодувані на великих субсидіях виробники фотодіодів опанують світовий ринок. Проте два роки тому виявилося, що китайці виробляють ці батареї наполовину дешевше від німецьких. Німецький уряд відкликав дотації й відразу пройшла хвиля банкрутств».
Якби логіка витрат на відновлювальну енергію керувалась охороною середовища, то сонячна енергія у Німеччині взагалі не мала б існувати. Але у німецькій «зеленій революції» насправді не йдеться про середовище, тільки про зиск, про створення спеціалізованої ніші, у якій фірми не мали собі рівних у світі.
Експерти енергетичного ринку прямо говорять про «ідеологічну обгортку» німецької «зеленої» промисловості. Якщо німцям навіть не вдасться переконати потенційних покупців прикладом власного успіху, то й тоді вони можуть досягти бажаного, використовуючи рамки Євросоюзу. Наприклад, нав’язуючи норми, виконання яких буде можливе в разі застосування німецького устаткування.
Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:
- ПРИСПАНА ЗАГРОЗА
назад »»»