НОРМА, ЩО НЕ ДОПУСКАЄ ДИСКУСІЇ
В Україну повернулася група фахівців, яка вивчала досвід інклюзивної освіти* у штаті Вірджинія (США). Програма «Громадські зв'язки», у межах якої проходило вивчення зарубіжного досвіду, фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), координатором її виступила Legacy International.
До групи фахівців входили представники різних організацій — як державних, так і недержавних, котрі займаються проблемами дітей-інвалідів у нашій країні. Крім того, програма надала можливість налагодити прямі зв'язки з відділом освіти штату Вірджинія.
Про свої враження від поїздки розповіла керівник столичного Центру соціально-психологічної реабілітації дітей-інвалідів «Родина», голова правління громадської організації батьків, які виховують дітей з особливими потребами, Лариса Самсонова.
— Ларисо Станіславівно, Ви, як мати дитини-інваліда, керівник громадської організації батьків і працівник державної соціальної служби в одній особі мали можливість оцінити побачене з різних сторін. Що вразило Вас найбільше?
— Найперше вразило те, що навіть найважчі діти, котрі у нашій країні вважаються непридатними для навчання, там вчаться у звичайних школах. Завдяки Legacy International, яка організувала умови перебування нашої делегації на високому професійному рівні, ми побачили весь освітній процес: як працюють передшкола, молодша, середня і старша школи.
Спочатку це було для нас дуже дивно, як таке можливо? Якщо людина не розуміє, як можна її чогось навчити?! Проте це унікальна програма.
У звичайних школах навчаються абсолютно всі діти, а кожна особлива дитина має індивідуальний план розвитку, що враховує її сильні сторони, можливості й специфіку розвитку. Враховується все: наскільки вона тримає увагу, наскільки їй необхідні допоміжні засоби, наскільки потрібні додаткові педагоги, аби допомогти вчитися.
— Проте як можуть освоїти однакову програму діти з різним рівнем сприйняття?
— Учневі, який має особливості розвитку і спеціальні потреби, надається асистент, який допомагає йому максимально освоїти цю програму. Наприклад, якщо дитина не може писати, вона озвучує відповіді на запитання, а викладач записує замість неї. Коли дитині важко зосередитися, їй надають допоміжні, навіть дивні для нас засоби, які у наших дітей зазвичай відбирають. Приміром, якщо дитина щось мне у руках і це допомагає зосередитися, їй дають спеціальні предмети. Якщо дитина гіперактивна і не може спокійно всидіти на стільці, їй дають спеціальний м'ячик, сидячи на якому, вона може бути максимально рухливою. Допускається все, що допомагає дитині навчатися і не заважає вчитися іншим дітям.
— Як батьки здорових дітей ставляться до того, що з їхніми обдарованими чадами у класі є діти з особливостями? Можна пригадати недавню скандальну історію, що сталася в одній зі шкіл України, коли батьки протестували проти того, аби їхні діти вчилися разом із дітьми-інвалідами.
— Це питання у США навіть не обговорюється. Права будь-якої дитини, незалежно від її здібностей, захищені законом, тим більше, якщо вона з обмеженими можливостями і вимагає особливої опіки. Цікаво, що у школі є консультант, який залагоджує всі гострі кути і моменти. Цей фахівець стежить, аби не виникали ситуації, коли одна дитина чи група дітей ображає іншу або виявляється будь-яке моральне насильство. До речі, цей консультант спостерігає і за загальним психологічним станом дитини. Якщо учень, скажімо, приходить до школи зі слідами насильства, сім'я неблагополучна і необхідне термінове втручання, цей фахівець сигналізує до спеціальних служб. Тоді вживаються заходи для того, щоб права дитини були максимально захищеними.
— Школа — лише частина життя особливої людини. Яку підтримку надають дитині-інваліду на ранніх етапах її розвитку?
— Існує програма раннього втручання, і вона дуже добре розвинена у цьому штаті. Усе спрямовано на те, аби максимально рано виявити проблеми дитини і максимально ефективно вплинути на її ранній розвиток — дібрати спеціальні програми, що підходять для неї, визначити її сильні сторони.
За статистикою, зазвичай визначають проблему у дитини віком від 14 до 18 тижнів. Однак фахівці зараз працюють над тим, аби проводити діагностику ще раніше, оскільки ефективність лікування багато в чому залежить від своєчасного виявлення хвороби. Коли дитина відстає у своєму розвитку більш як на 20 відсотків, вона потрапляє у програму раннього втручання.
У цьому випадку на допомогу приходить команда фахівців. Навчають батьків переважно вдома. За зручним розкладом і спеціально розробленим індивідуальним планом допомагають дитині з наймолодшого віку адаптуватися в суспільство.
— Якщо дітям-інвалідам у нашій країні хоч якось допомагають, то коли вони стають дорослими, інтерес до них, на жаль, різко зменшується. Ними мало хто займається. А як питання вирішуються у США?
— Система підтримки інваліда там функціонує від народження і до кінця його життя. Інколи навіть траплялися казуси — американці просто не розуміли наших запитань. Вони не усвідомлювали, як таке може взагалі бути, щоб людина опинилася без державної підтримки.
Надзвичайно сподобався центр незалежного життя. Це ресурсний центр для батьків і людей з інвалідністю, де можна безплатно отримати будь-яку консультацію і зорієнтуватися у програмах підтримки. Там допомагають правильно оформити документи, грамотно написати заяву, підкажуть, який допоміжний засіб для людини найприйнятніший.
Існує програма транзиту, що допомагає людині адаптуватися зі шкільної лави у доросле життя,— зорієнтуватися на професію, знайти роботу. Програма триває чотири роки і має чотири рівні. Людині спочатку дають можливість зрозуміти, які професії є, і розібратися, де можна себе проявити. Якщо вона визначилася, її навчають обраної професії. Останній рік цієї програми — практичне стажування безпосередньо на робочому місці.
— А в чому інтерес роботодавця?
— Його стимулює пільгове оподаткування, і він зацікавлений у тому, аби таку людину працевлаштувати на своєму підприємстві. Для цього роботодавець вкладає кошти, щоб організувати людині з особливими потребами робоче місце. Крім того, це також престижно, адже у США займатися доброчинністю вважається справою честі.
— Хто фінансує реабілітаційні програми?
— Якщо дитина народжується з інвалідністю, їй надають спеціальну державну страховку, яка покриває всі витрати на реабілітацію. Існує кілька видів фінансової допомоги. Для малозабезпечених та інвалідів — це страховка Medicaid, але також існують інші види підтримки.
Що мені особливо сподобалося, так це те, що фінансування відбувається не згори донизу, а від низу догори. Частина коштів виділяється федеральним урядом. Але кожний штат слідує своїм законам і своїй системі оподаткування. Наприклад, у штаті Вірджинія кожна людина, котра живе в приватному будинку, незалежно від того, є у неї діти чи ні, платить 3% шкільного податку. І цими грішми розпоряджається штат.
В Україні інваліди також мають усі необхідні конституційні права. Проте, на жаль, ці права часто-густо не підтримані фінансово. Коли закон не підтверджений конкретними коштами, його неможливо виконувати — він перетворюється на порожні декларації.
— Як керівник громадської організації, що об'єднує батьків дітей з особливостями, чи відчули Ви різницю між американцями і українцями у готовності відстоювати свої права?
— Помітна різниця в соціальній активності батьків. Адже і у США зміни відбувалися не одразу. Лише наприкінці 80-х років під тиском громадськості було ухвалено закон про права інвалідів. Він настільки серйозний, що всі школи, соціальні установи, громадський транспорт змушені були підлаштовуватися, аби не платити величезні штрафи. Суспільство практично було реконструйоване і перебудоване.
Нині це доступний метрополітен зі спеціальними ліфтами, доступні школи, де практично у кожній є ліфт, це доступні транспортні перевезення. Навіть багато таксі оснащено підйомниками для візків. На вулицях міст можна побачити, як безліч людей з інвалідністю самостійно їздять на електровізках, не відчуваючи себе обмеженими. Вони відвідують публічні місця, театри, бібліотеки, магазини. У нашому розумінні це було бачити незвично.
Тому закликаю наших батьків дітей-інвалідів бути максимально активними, бо лише вони здатні вплинути на те, аби життя їхніх дітей стало якісним. Хоча право на освіту, незалежно від фізичного стану дитини, прописане у нашій Конституції, а Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів, проте за реалізацію цих прав у реальному житті треба ще поборотися.
Інтерв'ю провів Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ
* Інклюзивна освіта — термін, який використовують для опису процесу навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. В основу інклюзивної освіти покладено ідеологію, що виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує рівне ставлення до всіх людей, але створює особливі умови для дітей, котрі мають особливі освітні потреби.
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»