ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ
ПЕРЕДВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ ОЧИМА ПСИХОЛОГА
Віце-президент Асоціації політичних психологів України Віктор Рибаченко, який брав участь в усіх минулих виборчих кампаніях, поділився своїми спостереженнями щодо особливостей нинішньої передвиборчої агітації.
Порівнюючи з мажоритарними виборами 2002 року, нинішні, за його словами, суттєво відрізняються чіткою професіоналізацією. Якщо раніше до лав агітаторів набирали «поштучно», то тепер цей процес поставлено на широку комерційну основу. Зазвичай до виборчого штабу кандидата звертається представник «мережі агітаторів» і за договірною ціною пропонує одразу 50–65 «професійних активістів».
Друга особливість — наростання жорстокості технологій. З’явилося багато чорного піару, причому, за словами фахівця, абсолютно безсоромного. Він навів приклади, коли на окремих виборчих округах розповсюджуються видання без вказівки на джерело, де кожного кандидата (крім, звичайно, зацікавленого) відверто поливають брудом. І це вважається «нормальним».
Говорячи про основні психологічні типи виборців, Віктор Рибаченко зазначив, що їх можна умовно розподілити на чотири групи. Це «переконані», «мислячі», «байдужі» й «запроданці». Їм умовно відповідають чотири типи кандидатів — «ідейні», «цікаві», «емоційні», «грошовиті».
«Переконані» — це фанати, в яких інтелект поєднується з ідеологією і переконаннями. Серед них чимало розумних людей, але багато і тих, кого психолог умовно назвав «зазомбованими». Вони сліпо сповідують ідеологію партії, до якої зазвичай належать.
Так звані ідейні партії найбільше мають саме «переконаних». Їхній типаж — «ідейні». Водночас «ідейні» можуть бути «палаючими» і «горлопанами». «Палаючі» горять своєю ідеологією, а «горлопани» вміло володіють партійною ідеологічною фразеологією і тиснуть емоційно. «Переконаних» не цікавлять ані «грошовиті», ані «емоційні». Для них прийнятні виключно «ідейні».
Друга група — «мислячі». Це виборці, котрі вміють думати. Серед них психолог виділяє «аналізуючих» і «тих, хто шукає». «Аналізуючі» уважно стежать, хто що говорить, як поводиться, цікавляться минулим кандидата. «Ті, що шукають» зазвичай чимало бачили і розчарувалися, тому змушені знову шукати. Їхні погляди зупиняються на «цікавих» — професіоналах-фахівцях у галузях економіки, фінансів, права тощо. «Цікаві» не цікавлять «переконаних», бо останні «зазомбовані» ідеологічно.
Наступна категорія — «байдужі». Серед них Віктор Рибаченко виділяє «розчарованих» і «пофігістів». «Розчаровані» — це ті, хто надто вірили, хотіли, сподівалися. Проте їхні сподівання не виправдалися, і зараз вони вже нікому не вірять. «Пофігісти» не розчаровувалися, а просто нікому не вірили від самого початку. Для них є свої типажі кандидата — «емоційні», які можуть емоційно, в мітинговому стилі виступити, як «свої в дошку».
Віктор Рибаченко навів характерний приклад ситуації, яку він спостерігав в одному із сіл: «Було два кандидати. Першим виступив «цікавий» — професіонал-фахівець. Чую, шепочуться... який розумний?!, як багато знає... Виходить другий кандидат. Наче трохи напідпитку. З веселим анекдотом про куму... жартує, веселить народ, усі усміхаються. Виходять. Я стою біля дверей... чую, говорять: «Певно, за того Василя будемо голосувати, бо він свій, дивіться, який простий». Отже, між розумом і простотою селяни обрали не розум. Це реакція переважно «байдужих», на яких вплинути можуть тільки «емоційні».
Остання категорія — «запроданці». За спостереженнями аналітика, таких, на жаль, стало значно більше. Серед найменш свідомих виборців політичний психолог виділяє «циніків» і «бідних». Перші нікому не вірять і вважають, що брешуть усі. Цікаво, що здебільшого люди саме з цієї категорії працюють в агітаційних приватних мережах. Трапляється, що вони обслуговують навіть кількох кандидатів водночас.
«Бідні» готові продати свій голос за будь-яку мізерну суму. «Я зіткнувся з ситуацією, що нині у віддалених сільських округах мати зарплату півтори-дві тисячі гривень вважається за щастя. Люди надзвичайно збідніли, роботи немає. В селах голос коштує дуже дешево, і є велика небезпека, що їх просто куплять. А зроблять це так звані «грошовиті»,— пояснює Віктор Рибаченко. За словами психолога, вони можуть бути «ділками» або «чинушами».
Перші тупо вкладають гроші — в школу, комп’ютерні класи, лікарню, церкву тощо. «Чинуші» йдуть іншим шляхом. Це зазвичай колишні посадовці з цих місць. Вони звертаються по допомогу до тих, кого призначали, коли були ще при посаді.
Спеціаліст розкрив секрет ще однієї політичної технології. Вона стосується співвідношення «партія — самовисуванець». У безперспективних для певної політичної сили регіонах призначають слабкого кандидата, щоб на його фоні самовисуванець, який насправді є прихильником тієї самої партії, виглядав пристойніше і мав шанс бути обраним.
Отже, основна боротьба в мажоритарних округах, на думку Віктора Рибаченка, буде вестися між трьома основними типажами — «ділками», «чинушами» і «профі». Проста логіка: якщо серед виборців переважатимуть «мислячі», переможуть «профі», а коли «байдужі» й «запроданці», переможуть «ділки» і «чинуші».
Підготував
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ,
Укрінформ
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- КОМУ — АМНІСТІЯ, А КОМУ —...
- ХТО ПОДОЛАЄ ВИБОРЧИЙ БАР’ЄР?
- КАНАДЦІ ЗАНЕПОКОЄНІ
назад »»»