ВІТАЛІЙ КАПРАНОВ: СТАВАЙТЕ СПІВАВТОРОМ КНИЖКИ!
Брати Капранови — відомі українські письменники. Вони самі пишуть книжки і друкують у своєму видавництві книги своїх колег.
Про книжковий ринок і письменство йшлося в розмові кореспондента «ДУ» з Віталієм Капрановим.
— Пане Віталію, Ви з братом Дмитром не пропускаєте нагоди відвідати «Форум видавців». Які твори презентуватимете у Львові?
— Ми собі зробили подарунок на своє 90-річчя на двох, яке нещодавно відсвяткували, і перевидали нашу книжку, що називається «Приворотне зілля». Будемо на форумі на старому місці, на своєму незмінному зеленому запорожці з «Приворотним зіллям» у «зубах» і намагатимемося звабити львів’янок та інших відвідувачів заходу. А насправді приворотним зіллям радше вони нас зваблюватимуть, а ми надамо можливість спробувати на собі рецепти їхнього приворотного зілля.
— Які цікаві книжки останнім часом випустило ваше видавництво?
— Є цікаві новинки. Виходить у світ перший переклад української книжки Віктора Суворова. Він українець за національністю. Зростав в Україні. Його книжки видають по всьому світу величезними накладами, а в Україні українською мовою він ніколи не виходив. Цю несправедливість ми подолали і вийшла його нова книжка «Кузькіна мать». Це — історія Карибської кризи, польотів в космос, як воно було насправді. Книга написана в іронічному, дотепному, правдивому, історично-документальному стилі. Цікава книжка і ми із задоволенням над нею працювали.
Ще одна цікава річ — наукове дослідження української магії, яку написала тернополянка Лілія Мусіхіна. Вона — науковець і спеціалізується на дослідженні української традиції. Вийшов цікавий довідник, у якому зібрано магічні рослини, ритуали, предмети тощо. Таким чином ми продовжуємо свою магічну складову, якою наше видавництво завжди цікавилося. На превеликий жаль, наше видавництво не може видавати багато книжок, але сподіваємося, що вони припадуть до смаку львів’янам, яких ми завжди любимо і на них перевіряємо новинки. Від них отримуємо перші відгуки.
— Львів’янам буде приємно, що вони стануть першовідкривачами презентованих книжок.
— Ми на це сподіваємося. З реакції публіки завжди робимо висновки: буде користуватися попитом чи ні. Благословення, яке отримуємо в цій книжковій столиці України, витає над книжками протягом років.
— Щодо сприйняття книжок, чи існують регіональні особливості?
— За великим рахунком, виділяється лише кількісно, а не якісно. Традиція читання на Львівщині втрачена значно меншою мірою, ніж в інших містах України. Якщо приїдеш на зустріч із читачами, приміром, до Одеси, Житомира, Дніпропетровська, то в принципі ставлення до книжок у людей одне і те саме.
Ми працюємо для свого читача, а наш читач з певним психотипом і певними переконаннями. Все одно, де людина, яка любить іронічну веселу книгу, регіонально мешкає. Інше питання, коли ти приїздиш до Житомира, до тебе приходять на зустріч 150–200 читачів, а у Львові за день розмовляємо з сотнями людей. Вони приходять і ти від них заряджаєшся. Це зовсім інший вид «спорту». Ми працюємо для свого читача без регіональних прив’язок.
— На вашу думку, яких книжок бракує в Україні?
— В Україні катастрофічно бракує всіх книжок. Торік уперше Україна опустилася нижче бар’єра — одну книжку на душу населення. В 1998 році в нас було менше, ніж одна книжка на українця, а в 2001-му випускали вже більше книжок. Будь-яка держава, яка має власне книговидання на рік, випускає близько ста тисяч назв різних книжок.
Чому така цифра? Це кількість, яка покриває всі інтереси: підручники, дитячі книжки, академічне видання, художня література, довідники, книжки по господарству і екзотичні книжки, зокрема з нумізматики тощо. Всі книжки разом приблизно становлять 100 тисяч книжок, що видають. Таку кількість видають у маленькій Чехії, великій Німеччині, й ще у більшій Росії. А в Україні на рік видається приблизно 15 тисяч назв, у нас ще не вистачає 85 тисяч назв книг!
— Що потрібно зробити, аби ситуацію змінити?
— Треба поміняти владу, тому що інше не допоможе. Українська книжка потребує найперше створення нової системи розповсюдження. У райцентрах повинні бути книгарні. Нині їх немає. Ми маємо ввести книгарні в показники розвитку області.
У нас райони між собою змагаються, як і області за рівнем соціально-економічного розвитку. Рівень соціально-економічного розвитку не включає культурну інфраструктуру. Виходить так, що область може бути лідером в Україні, а в ній немає книгарень. В Україні захищають вітчизняного виробника автомобілів, пива, цукру, але не звертають уваги на національного виробника книжки. Ми потребуємо такого ж захисту, як і виробники інших галузей економіки. Наша галузь не менш важлива для України, ніж решта.
— Чи зростає кількість читачів?
— В Україні відбувається цікавий процес — нас починають знову читати. Нині 20-літня молодь — це люди, які виросли в 90-ті роки. В цей період книжок не було, тоді була інфляція, розпад економіки тощо. Українське книговидання відродилося у 1998–1999 роках. Знову почали видавати книжки, а до того десять років була пауза. Люди, котрі провели дитинство без книжок, не мають такої потреби і в дорослому віці. Проте можемо сказати, що дитяче читання потрошку реанімується.
Сучасні діти вже не зовсім «дикі». Вони знають, що таке книжка. Сьогодні дитячий книжковий ринок в Україні є ринком. Дитячі видавництва видають хороші книжки, їх купують. Щодо дитячої книжки ми сповнені оптимізму. Єдине, що нас пригнічує, що це відбувається без впливу держави. Щоб відродити читання книжок серед дітей, потрібно вкладати гроші, хоча і невеликі.
Потрібний лише один наказ або лист-рекомендація від Міністерства освіти всім школам, усіх форм власності, в якому було б написано: «Шановні педагоги, настійливо вам рекомендуємо дітям за підсумками навчального року за хороше навчання дарувати книжки». І на дні народження дарувати не цукерки, торти, відеоігри, а книжки.
Коли в нас дитина отримуватиме в подарунок у школі книжку, то вона знатиме, що таке книжка, адже тримала її в руках. А якщо книжка, подарована дитині за успіхи, буде підписана, то вона обов’язково її прочитає. І на випуск у школу не штори в директорський кабінет слід дарувати від класу, а книжки для шкільної бібліотеки. П’ять років такої політики — і в нас зміниться дитяче читання. Потрібно лише хотіти це зробити.
— Що полюбляють читати ваші діти?
— Ми сповнені оптимізму, дивлячись на наших дітей, тому що наші діти багато і охоче читають. Ми дивимося на них і нам стає тепло на серці: працюємо, як мінімум, для своїх дітей. Мало того, наші діти читають і наші книжки. Жваво їх обговорюють. Всі книжки нашого видавництва обов’язково потрапляють до нас додому.
— Які книжки полюбляєте читати Ви і як часто їх берете до рук?
— Ми з братом читаємо багато, адже читання — це друга сторона нашої професії. Беручи до друку певну книжку, видавець, тобто ми, повинні її прочитати. Звісно, раніше ми не читали всі книжки, які виходили в нашому видавництві, адже друкували багато книг, але зараз ситуація інша і книжок виходить мало. І ми їх усі читаємо.
Ми ще й повинні читати книжки наших колег — відомих письменників. Наприклад, виходить книжка Ірен Роздобудько чи Василя Шкляра. Ми не маємо права сказати: «Василю, пробач, але твою книжку я не читав». Це буде неправильно і нечемно. Тому читаємо книжки колег, авторів нашого видавництва, модні книжки. Плюс ми повинні читати, щоб розвиватися.
Читаючи книжки інших авторів, намагаємося навчатися писати краще. Для письменника читання книжок — професійне навчання для підвищення кваліфікації. Дивишся, як це зроблено, а для цього треба книжку прочитати кілька разів. Ми постійно перечитуємо книжки авторів, у яких учимося. Ви не повірите, але письменник — це професія.
— І покликання також.
— Так. Насправді багато професій є покликанням, наприклад, лікаря. Так само і письменник. У тебе є покликання працювати зі словом і ти мусиш це вміти робити.
— Чи потрібний талант, аби стати успішним письменником?
— Щодо понять «успішність» і «неуспішність». Треба спочатку визначитися, що таке успіх.
— У моєму розумінні успішний письменник — це людина, книжки якої продають і вони приносять прибуток.
— Так, але не факт, що письменник, книжки якого продають більшим накладом, кращий, ніж письменник, книжки якого продають меншим накладом. Спочатку слід визначитися з критеріями. Щодо заробляння грошей, то в Україні жодний письменник не живе за рахунок гонорарів. Єдиний вихід заробляти гроші на книжках — це видавати за кордоном. Багато українських письменників видаються за кордоном і за рахунок цього живуть. Це той самий Андрій Курков. Там платять чималі гонорари і на них можна жити.
Якщо український письменник хоче отримувати з письменництва гонорари, то мусить орієнтуватися на закордонного читача. Якщо ви не хочете писати для закордонного читача, а для українського, як ми, наприклад, то повинні попрощатися з тим, що із цього щось матимете. Письменництво буде на рівні хобі, позагрошової діяльності, від якої передовсім отримуєш задоволення і відчуття реалізації. Ти працюєш не зовсім без грошей, але гроші — не основне.
Якщо гроші в нас не критерій успішності, тоді виникає основний критерій — чи тебе читають читачі, яких ти вважаєш своїми? Кожний письменник сам визначає, для кого він пише і як він хоче до нього дійти. Якщо письменник може сказати, що мене читають люди, для яких пишу, то це і є успішний письменник.
Потрібно постійно і наполегливо шукати до нього дорогу, тому що читач сам до тебе не прийде. Навіть якщо читач і прийшов до книгарні, то в нього такий величезний книжковий вибір, що ваша книжка просто загубиться і може не потрапити на очі читача. Тому наше завдання — наполегливо шукати дорогу до читача. Слід бути активним, щоб потрапити на очі читача, запам’ятатися йому. Тоді відповідно він із абстрактного читача перетвориться на конкретного, який чекатиме твоєї наступної книжки і питатиме про твої творчі плани.
— Наскільки важлива промоція письменника?
— За допомогою промоції можна продати середній товар, а за відсутності промоції хороший товар завалити. Думка про те, що хороша книга сама знайде шлях до читача — хибна. Промоція автора і промоція видавця — це і є головне завдання в пошуку читача.
Різниця лише в тому, що в розвинутих книжкових країнах промоція — справа професіоналів, звісно, якщо ваша література потрапляє до групи товарів масового споживання. Коли ви пишете книжки для масового споживання, тоді ваша промоція перетворюється на роботу видавця за відповідними канонами і технологіями. Якщо ви пишете літературу, яка не є товаром масового споживання, або живете в Україні й пишете будь-яку літературу, то промоцією буде найперше ваша активна позиція.
Приміром, ви письменник і ваша книжка виходить накладом дві тисячі примірників. Вартість одного примірника, яку отримує видавець, 30 гривень, а решту забирає книгарня. 30 гривень помножити на дві тисячі примірників — виходить 60 тисяч гривень брутто виручки. Звідси віднімаємо вартість друку, який в такому разі становить 12–15 тисяч гривень, віднімемо решту видавничих витрат і отримаємо гроші, які теоретично можна було б витратити на промоцію.
Давайте на промоцію витратимо 5–10 % — аж шість тисяч гривень. Хоча це — нереально. До промоції входять виставки, плакати, зустрічі з читачами. Скажіть, чи на велику промоційну компанію зможете витратити гроші? Відповідь — ні на яку абсолютно! Максимум, що можете собі намалювати плакати і сподіватися, що книгарні повісять їх у себе.
Промоція літератури в Україні — справа ентузіастів-авторів, впертості, не розчарування у власні сили. Ми з братом при нашій впізнаваності стали більш-менш відомими лише через п’ять років постійної промоції. Це ми робили вдвох.
— І наостанок — ваші побажання читачам.
— Пам’ятайте, що читання — творчий процес. Ви читаєте і в себе в голові знімаєте кіно. Ви уявляєте героїв, героїнь, тобто працюєте в повноцінному Голлівуді. Потім приходите в кіно і бачите, що воно знято не так, як про це написано в книжці. Виховуйте в собі щоденну потребу — відкривайте книжку і ставайте її співавтором.
Розпитувала Інна БОРИСОВА зі Львова
також у паперовій версії читайте:
назад »»»