ДІТИ — В КЛАСИ, ПОЛІТИКИ — В МАСИ…
ЧОГО МОЖНА ЧЕКАТИ ВІД ОСТАННІХ ДНІВ РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ШОСТОГО СКЛИКАННЯ
В українській політиці осінь — традиційно гаряча пора року. А її перший місяць вересень — і поготів. Сильні світу сього, вдосталь навідпочивавшись, повертаються до державних справ, зрозуміло, маючи на меті лише благородні наміри в державотворенні...
До речі, у вересні нинішній парламент установить ще один, значно знаковіший рекорд, ніж 19-хвилинне перше засідання чергової сесії. 30 числа мине рівно п’ять років з моменту обрання нинішнього депутатського корпусу. І хоча відтоді він суттєво змінився — «просунулися» списки усіх без винятку парламентських суб’єктів — це й справді рекорд. Адже в часи незалежної України жоден законодавчий орган не працював більше чотирьох років. А попередники нинішніх депутатів із п’ятого скликання, так і взагалі «законотворили» якихось півтора року тому.
Повернення спікера
Показово, що до свого «капітанського містка» повернувся спікер парламенту Володимир Литвин. Він, як відомо, з поважних причин пропустив фінал попередньої сесії. Володимир Михайлович на знак протесту проти дій свого першого заступника Адама Мартинюка та 242-х депутатів, що відверто потопталися по Регламенту Верховної Ради при ухваленні так званого мовного закону, подав у відставку.
Утім, колеги, схоже, з розумінням поставилися до такої небаченої спікерової «принциповості». Вони відмовилися задовольняти заяву Литвина. Як відмовилися й переголосовувати скандальний закон на позачерговій сесії. Усе, на що вистачило парламентських «більшовиків», це — відхилити будь-які пропозиції до цього ж закону. Зокрема, й пропозицію самого спікера.
Як відомо, після цього Литвин заявив, що тепер у нього немає іншого виходу, окрім, як підписати мовний бестселер. Незрозуміло, правда, що відтоді змінилося і чому «принциповість» Володимира Михайловича виявилася такою нетривалою?.. Мабуть, аргументи його нинішніх партнерів (котрі, до речі, запросили до себе в передвиборний список кількох знакових «литвинівців») виявилися досить потужними.
Власне, саме після того, як спікер поставив під скандальним законом свій підпис, відкрилася справжня мовна «скринька Пандори». Обласні та міські ради півдня і сходу нашої держави масово почали збиратися на позачергові (!) сесії й ухвалювати рішення про статус російської мови як регіональної.
«Парад регіональних мов» триває
Цього тижня «прокинулися» депутати Запоріжжя, зробивши російську мову регіональною у себе в місті. Після такого кроку іменувати Запоріжжя гордим козацьким краєм якось навіть язик не повертається. Особливо, враховуючи ось такий цікавий нюанс. На мітингу прибічників «двуязичія», що 5 вересня зібрався під стінами міської ради, одна панянка, вже немолодого віку, так аргументувала свою присутність: «Русский язык нужен для того, что я смогу на нем общаться». «Та невже досі ви не мали такої змоги?», — поцікавилися прискіпливі журналісти. «Да нет, могла. Но зато теперь я смогу в оригинале читать Пушкина, Лермонтова и других русских классиков», — продовжила перелічувати власну аргументацію активістка. «Невже досі не читали?» — «Ну, что вы, конечно читала»,— навіть не усвідомлюючи комічності ситуації, заперечила прибічниця російської мови...
Що тут можна додати? До речі, ще про один абсурд. Від 13 серпня статус регіональної російській мові надали такі обласні ради: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська та Херсонська. Себто, треба так розуміти, що на території усіх цих шести областей «двуязичіє» отримало офіційну прописку. Відтак незрозуміло: навіщо ще й підсилювати цей статус депутатам міських рад Одеси, Ізмаїла, Херсона і Запоріжжя? Чи місцева влада не вважає Одесу й Ізмаїл частинами Одеської області? Так само, як депутати Херсона й Запоріжжя свої обласні центри виносять за межі своїх областей?
Усе це підтверджує, що нині в державі спостерігається суцільний мовний колапс. Навіть представники опозиції, котрі, до речі, прогнозовано не з’явилися на відкриття одинадцятої сесії ВР, нині з усіх усюд заявляють: після нашого приходу до влади ми скасуємо цей ганебний мовний закон. Так, робити це й справді потрібно. Але, як було вже сказано, «скриньку Пандори» відчинено. А відігрувати ситуацію назад — завжди важче, ніж просто не допускати до абсурдних рішень.
Припустимо навіть неймовірне: опозиція у Верховній Раді наступного скликання скасує незаконно ухвалений документ, а чинний президент Янукович його підпише. Можна лише уявити реакцію, скажімо, Донецької обласної ради, котрій буде запропоновано скасувати власне рішення про надання російській мові регіонального статусу. «Регіональні» депутати, що становлять там більшість, почнуть так пручатися, що розголос спокійнісінько може піти по всій державі...
А є ж іще Луганськ, Харків, Одеса, тепер от — Запоріжжя... Не кажучи вже про Крим, де поки що «регіональний статус» пригальмував до жовтня, але зовсім не тому, що в тутешній Верховній Раді зібралися справжні українські патріоти. Просто тут поняття не мають, що робити з кримськотатарською мовою, котра також заслуговує на статус регіональної. А вчити її кримські очільники на чолі з головою Ради Міністрів АРК Анатолієм Могильовим нізащо не будуть.
Те, що нині в мовному питанні, м’яко кажучи, не все гаразд, було продемонстровано і наприкінці минулого тижня, коли збиралася робоча група з подальшого доопрацювання мовного законодавства. Незадоволеними тепер залишилися саме найбільші адепти якомога більших прав для російської. Мовляв, саме їх не було запрошено на засідання, тож усі напрацювання робочої групи — панове Колесніченко, Корнілов та «іже з ними» — вважають нелегітимними.
Бюджетний «пиріг» із соціальним присмаком
Утім, повернімося до майбутньої роботи Верховної Ради шостого скликання. На думку більшості експертів, плідною вона не буде. Нинішнім депутатам до снаги ухвалити хіба що один знаковий документ. Це — бюджет на наступний рік.
Нині підготовка цього документа завершується в Міністерстві фінансів і, звісно, вже незабаром його буде розглянуто на урядовому засіданні. Річ у тім, що згідно з Конституцією, проект державного кошторису Кабінет Міністрів має направити до Верховної Ради до 15 вересня.
Власне, ні в кого немає сумнівів, що Верховна Рада затвердить той проект, який запропонує уряд. Але КМ поки що не поспішає передавати головний фінансовий документ до ВР, вочевидь, тому, що в уряді досі метикують: які б іще «соціальні ініціативи Президента» включити до кошторису? І як зробити так, щоб ці ініціативи максимально було доведено до громадян ще до 28 жовтня — дати парламентських виборів.
До речі, цікавий факт. Нещодавно в клубі Кабінету Міністрів відбулося засідання Ради голів громадських рад. Подібні громадські ради уже близько року діють при більшості органів державної влади — як центральних, так і місцевих. У таких рад немає владних повноважень. Але там, де вони активні, і де керівництво відповідного державного органу демонструє, бодай, якусь готовність до співпраці, у них є можливість узяти участь в обговоренні проектів майбутніх законів, постанов і наказів.
Так от, на засіданні Ради голів громадських рад чиновники з Міністерства фінансів уперше трішечки привідкрили завісу над своїм бюджетним творінням. Зірок з неба майбутній кошторис, звісно, не обіцяє, однак про соціальні ініціативи Президента на засіданні говорилося дуже багато. Причому, як із вуст заступника міністра фінансів Сергія Рибака, так і з вуст голови Ради голів громадських рад, за сумісництвом — заступника керівника Секретаріату КМ Юрія Авксентьєва.
Якщо вірити доповіді пана Рибака, то найближчим часом уряд «заманюватиме» виборців обіцянками розширити наступного року програму, що стосується будівництва соціального житла. Свого часу й уряд Юлії Тимошенко намагався йти таким шляхом. Однак скільки ж критики в популізмі тоді доводилося вислухати від опозиційних на той час «регіоналів»!..
Поки що головам громадських рад великодушно було дозволено внести свої пропозиції до розробленого проекту кошторису. Але тут варто зупинитися ще на одному аспекті, котрий стосується діяльності цієї Ради, очолюваної паном Авксентьєвим. Стосується він знову мовного питання. Річ у тім, що при обговоренні будь-яких нюансів головуючий усіляко уникав навіть натяків на якесь політичне забарвлення. «Політичним» керівництво Ради вважає й мовне питання. Адже коли один з учасників засідання — голова Громадської ради при Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації Максим Стріха почав вимагати від головуючого вести засідання українською, пан Авксентьєв категорично відмовився.
При цьому державну мову Юрій Авксентьєв непогано знає — принаймні одну фразу на підтвердження він скомпонував цілком пристойно. Але з певних причин принципово її не використовує — навіть відповідаючи тим, хто звертається до нього українською.
Знати добре, але принципово не вживати, підкреслюючи тим власне ставлення і до державної мови, і до її носіїв,— це вже віяння новітніх часів. Тих часів, коли керівниця іншого державного органу — Українського центру оцінювання якості освіти — доктор філологічних наук Ірина Зайцева може публічно тішитися, що кошти, зекономлені від скасування українських перекладів на телебаченні, можна буде витратити на утвердження російської в школах і на переучування викладачів технічних дисциплін...
Свобода на довгому ланцюжку
Зрозуміло, державна мова — це далеко не єдина мішень для нинішньої «команди професіоналів». Останнім часом влада все активніше береться за викорінення свободи слова. Парадокс, але нинішній апогей цього процесу збігся в часі з проведенням у столиці України Всесвітнього газетного конгресу.
Слова Президента Віктора Януковича, котрий виступав на цьому знаковому форумі, більше звучали, як знущання. А говорив Президент красиво: мовляв, інформація про нібито якісь утиски свободи слова в Україні не відповідає дійсності.
При цьому рух «Стоп цензурі» провів акцію протесту прямо впродовж виступу глави держави. Журналісти підвелися, коли Янукович почав свою промову, та підняли плакати. Зокрема, на них було написано про побиття журналістів в Україні, масове вилучення каналу ТВі з кабельних мереж, проведення суду над вбивцею Георгія Ґонґадзе в закритому режимі, посилення цензури на провідних телеканалах, відсутність в Україні громадського телебачення тощо.
І просто-таки на підтвердження небезпідставності такої акції протесту, представники охорони вирвали плакати у двох українських журналісток під час виступу Президента. Не обійшлося й без сутичок.
А далі — усе в стилі чинної української влади. Спершу з’явилося повідомлення, що охоронець, котрий присікався до журналісток, був... приватним. Потім представники УДО присягалися, що з усіма додатково залученими охоронцями проводили спеціальні бесіди на предмет того, як їм потрібно поводитися.
Але апогею ситуація досягла позавчора. Заступник керівника Управління держохорони Микола Решетняк заявив, що працівники УДО вилучали плакати у журналістів під час Всесвітнього конгресу газетярів, щоб вони не зашкодили Президентові. За його словами, йому особисто нічого про плакати не відомо, але для дій охорони були підстави, адже «під час заходу працівниками були вилучені дві одиниці ножів, дві рогатки, пляшку шампанського, вина та горілки».
«Ці речі, — наполягає пан Решетняк, — були вилучені під час огляду відвідувачів форуму в день, коли там був Президент. Після заходу ми їм все повернули». При цьому він не зміг пояснити зв’язку між плакатами журналістів та рогатками, заявивши, що він не знає, кому належать ножі, рогатки та спиртне (овва, а як же їх тоді повертали власникам?! — Авт.), і чи було це все вилучено саме у журналістів.
На запитання «Чи повернуть журналістам їх особисті речі, як було повернуто іншим особам ножі та рогатки?», Решетняк повідомив: «У моєму рапорті нічого немає про плакати, але якщо у вас щось вкрали або відібрали, зверніться до міліції або приходьте в УДО на Богомольця, 8».
Абсурднішого тлумачення подій важко навіть вигадати. І, вочевидь, депутати від Партії регіонів, котрі працюють у Комітеті зі свободи слова, це чудово розуміють. Бо днями стався ще один цікавий інцидент уже за участі (а, точніше, без участі) цих самих депутатів.
Після того, як парламентські «більшовики» відправили себе та своїх колег працювати в комітети, Комітет зі свободи слова також мав провести своє засідання. Тим паче, що запитань у нашій журналістській царині й справді назбиралося чимало.
За словами голови комітету Юрія Стеця, було вирішено заслухати інформацію щодо телеканалу ТВі, котрий нині масово виводить з пакетів більшість операторів, а також стосовно перешкоджання професійній діяльності журналістів.
Так от, депутати Партії регіонів, що входять до складу комітету, попередньо давали згоду на участь у засіданні. «Коли ж у порядку денному з’явилися питання щодо телеканалу ТВі та питань перешкоджання професійній діяльності журналістів, у тому числі Мустафи Найєма минулого місяця та Олени Притули і Катерини Горчинської під час Всесвітнього конгресу газетярів, у членів Партії регіонів з’явилися поважні причини — хвороба та відрядження»,— повідомив Юрій Стець.
Отож засідання комітету відбулося без кворуму, бо, як мінімум, п’ятеро осіб з десяти — відсутні. Причому, за словами того-таки Стеця, керівництво апарату Верховної Ради не підтвердило ані відрядження, ані бодай якихось відомостей щодо хвороби народних депутатів. Тому достеменно невідомо: чому засідання проігнорували члени Партії регіонів Олена Бондаренко, Володимир Ландик, Орест Муц, Олексій Федун та колишній бютівець, а нині член ПР — Микола Баграєв...
Трагікомізм ситуації ще й у тому, що саме «регіонали» свого часу домоглися відставки попереднього голови Комітету зі свободи слова Андрія Шевченка, мотивуючи своє рішення тим, що він, зокрема, систематично не відвідував засідань. От цікаво, чи хтось нині виступить з ініціативою виключити згадану «п’ятірку» з комітету? Як мовиться, блажен, хто вірує. Та й до того ж — який у цьому сенс? Зрештою, парламент шостого скликання от-от відійде в історію. От тільки хто прийде йому на зміну?..
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»