ПТАХ НЕ МОЖЕ НЕ СПІВАТИ...
8 ВЕРЕСНЯ — ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КІНО
Знаючи становище вітчизняного кінематографа, щоразу приємно дивуєшся, дізнаючись про чергову відзнаку наших фільмів на престижних фестивалях і презентаціях.
Так, нещодавно у Посольстві України в ФРН із успіхом відбувся перегляд документального фільму київського режисера Ольги Самолевської «Катерина Білокур. Послання», який вперше був показаний у Києві й викликав чималий резонанс у мистецьких колах.
Загалом цей фільм отримав дев’ять призів на солідних кінофорумах, а в Росії, зокрема, став лауреатом фестивалю «Золотий витязь». Ця стрічка — номінант Шевченківської премії.
На запитання, хто ініціював презентацію фільму в Берліні, Ольга Самолевська відповіла: «Запрошення надійшло від Ути Рутман — невістки відомого класика німецького кіно, кінорежисера Вальтера Рутмана, якому цього року виповнилося б 125 років, а ще від Берлінського кіноклубу і Клубу пісні й поезії у Каселі, де відбулося представлення моєї поетичної збірки. До речі, гроші для її видання дав Лесь Танюк і він же написав передмову до неї».
— Які фільми Ви змогли створити після «Катерини Білокур»?
— На жаль, лише два — «Земляни» — про тваринний світ нашої планети, та «Перша леді зони відчуження», присвячений проблемі виживання старожилів Чорнобильської зони.
— У чому ж причина?
— Існуюча система фінансування була і залишається нежиттєздатною. Так, «Катерину Білокур» зробили за половину кошторису, а «Землян» — за третину. «Земляни» був задуманий ще у 1995 році, його сценарій довго лежав у Міністерстві культури і туризму.
Що стосується «Першої леді зони відчуження», то його монтували на студії «Укртелефільм». Її тодішній директор сам запропонував мені співпрацю, а згодом він полишив посаду, все відкладаючи підписання угоди.
Фільм монтували із 35 касет, маючи лише один-два знімальних дні на місяць. Коли ж його, нарешті, закінчили, державна студія нічого не заплатила знімальній групі, не викупила сценарій. Фільм вийшов під копірайт студії (там є логотип «Укртелефільму»), але це — незаконно. Фактично маємо висококваліфіковану рабську працю.
Новий директор студії не збирається нічого платити, хоча фільм змонтовано на студійних потужностях і студія використала знімальний матеріал «Центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф».
— Його вже показали на деяких кінофестивалях...
— Так, він отримав відзнаки на трьох фестивалях: «Радоніж» у Москві (2010) і тоді ж у Києві на «Кінолітописі»; а у 2011 році на «Кінологосі» в Одесі йому присудили Гран-прі.
На жаль, за кордон ми не змогли його направити, оскільки студія не надала майстер-касету Веtacam-SP, а ми маємо лише диск DVD.
— Отож ситуація у документальному кінематографі суттєво не змінилася останніми роками?
— Ми, режисери, покинуті напризволяще. Раніше я працювала на «Київнаукфільмі», де були чудові умови для роботи. Доводиться сподіватися, що ситуація з часом зміниться на краще. А поки що режисери-документалісти змушені долати численні перепони. Якщо ж вони, попри все, працюють і здобувають нагороди, то це не завдяки, а всупереч реаліям нашого життя. Адже «птах не може не співати...»
також у паперовій версії читайте:
- МІЖНАРОДНИЙ МОЛОДІЖНИЙ ОРКЕСТР І ЙОГО ЮНИЙ КЕРМАНИЧ
- АНДРІЙ ОСТАПЕНКО: СТВОРЕННЯ КАФЕДРИ ГІТАРИ У КОНСЕРВАТОРІЯХ МОЖЕ СУТТЄВО ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ
назад »»»