ВОНИ ХОЧУТЬ НАМИ КЕРУВАТИ
Виборчий марафон в Україні набирає обертів. До так званого часу «Ч» залишається трішки менш як два місяці. А згідно з нормами чинного закону про вибори, на цей час ЦВК провів основні процедури, пов'язані з так би мовити кадровим «кандидатським мінімумом».
Наприклад, уже відома загальна кількість кандидатів, зареєстрованих як за партійними списками, так і в мажоритарних округах. «Списочники» тут виявилися дещо повільнішими — усього під прикриттям різних «умів, честей і совістей» нашої епохи до ВР крокують 2 тисячі 643 достойники. Щоправда, одного з них знято з реєстрації. Причому цілком імовірно, що ближче до 28 жовтня ця цифра зростатиме.
Щодо мажоритарників, то їх походом на парламент пішло 3 тисячі 130 осіб. Проте нині їхні втрати суттєвіші: з різних причин з дистанції знято 16 кандидатів.
Наразі є приблизне уявлення, як виглядатиме виборний бюлетень, де міститимуться назви партій-претендентів на звання парламентських. Принаймні партійну черговість тут визначено. Пропонуємо поглянути на цей бюлетень уважніше. Зрештою, навіть у списках відверто непрохідних претендентів є цікаві обличчя.
Отже, очолювати виборчий бюлетень-2012 випала честь Політичній партії Українська платформа «СОБОР». У нинішньому вигляді її було утворено недавно — за каденції чинної Верховної Ради. Ця структура сформувалася злиттям двох проектів, очолюваних депутатами Павлом Жебрівським і Анатолієм Матвієнком. Показово, що жодний з них за списками не балотується. Жебрівський облюбував мажоритарний округ на Житомирщині. Що ж до Матвієнка, то він цього разу взагалі до Верховної Ради не балотується. До слова, це — певна втрата для парламентаризму, бо Анатолій Сергійович законодавству, як мінімум, не шкодив.
Список «СОБОРу» представлений багатьма цікавими особистостями. На перших ролях — письменники брати Капранови, відомі своїм скептичним ставленням до будь-якої влади, а до нинішньої особливо. Третій номер — у Володимира Огризка, екс-міністра закордонних справ часів Віктора Ющенка. Четвертий — у журналіста Олександра Палія.
П'ятий та шостий номери дісталися бандуристу Тарасові Компаніченку — лідерові знаменитої «Хореї козацької» та українському поетові й літературознавцю грузинського походження Раулю Чілачаві.
За великим рахунком, кандидати більш ніж достойні. Однак, навіть попри це, жодний з політологів не дає згаданій партії шансів на проходження до Верховної Ради. Хіба що магія першого номера зробить свою справу. Хоча, судячи з окремих коментарів Капранових, і на це в «СОБОРі», мабуть, особливо не розраховують.
Другий номер у виборчому бюлетені дістався Соціалістичній партії України. Колишній знаний парламентський боєць нині переживає скрутні часи. Скажімо, кілька тижнів тому через відсутність фінансування припинила виходити газета «Селянська правда», шеф-редактор якої — давній соратник Олександра Мороза, депутат кількох скликань Іван Бокий.
Цього разу він до ВР не балотується, на відміну від багаторічного лідера СПУ Мороза. Олександр Олександрович собі не зрадив і пішов на мажоритарний округ із центром у Таращі, що на Київщині. Там він багато разів перемагав, там пробує щастя й нині. Наскільки успішно, сказати складно.
А от список соціалістів очолює не так давно обраний головою партії Петро Устенко. Навіть його прізвище в політиці відоме вузькому колу. Що й казати про інших кандидатів-списочників від СПУ.
Чого не скажеш про третій номер виборного бюлетеня — Компартію. Навіть цікаво, що дві партії лівого спрямування опинилися по сусідству. Свого часу в них було чимало спільного. Хоча соціалісти відтоді пережили чимало метаморфозів.
А от КПУ застигла на шаблонних гаслах, що нині без жодних перешкод з боку влади красуються по всій Україні. Втім, про цю партію, як про суб'єкт потенційних виборів, ми детально розповідали в числі від 3 серпня.
Четвертий номер у бюлетені отримала партія Політичне об'єднання «Рідна Вітчизна». Установчий з'їзд цієї сили відбувся лише позаторік у березні. Зрозуміло, що якихось вагомих політичних внесків загальнодержавного масштабу «Рідна Вітчизна» за цей час не досягла.
У коротенькому повідомленні про себе партія декларує прихильність до лібералізму. Головна мета партії «Рідна Вітчизна» — сформувати якісно нову політичну еліту. Майже, як у Наталії Королевської... От тільки масштабної розкрути не вистачає. Тому й політична вага різна.
Головою «Рідної Вітчизни» є такий собі Іван Матієшин — генеральний директор ТОВ «Нафтова компанія «Красноленінськнафтогаз» із Полтавщини. Він же очолює список. Із більш-менш відомих імен під десятим номером тут значиться Леонід Вернигора — голова Полтавської обласної ради профспілок.
Цей добродій був депутатом другого скликання і приблизно в той же час очолював Всеукраїнську партію трудящих — проект тодішнього голови Федерації профспілок, а нині активного «регіонала» Олександра Стояна.
Під п'ятим номером у бюлетенях буде партія «Руський блок». Радикальна проросійська сила свого часу мала непогані успіхи в Криму. Скажімо, в 2006 році до тамтешнього парламенту пройшло 13 представників «Руського блоку»: дюжина — за списками блоку «За Януковича» (пригадуєте, був колись такий на теренах автономії) та один — від блоку Наталії Вітренко.
Нині за цю політсилу, найпевніше, голосуватимуть розчаровані політикою «регіоналів» прибічники панславізму з Криму, Одещини, можливо, Донбасу та Слобожанщини. Цікаво, що саме тут є висуванці «Руського блоку» на мажоритарних округах. Утім, навіть в оплоті проросійської політики — Севастополі — їм не гарантовано «зеленої вулиці» до ВР. Бо, скажімо, в окрузі № 225 кандидатові від «Руського блоку», вихідцеві з Донбасу Федорові Васильченку протистоїть не хто інший, як Вадим Колесниченко з Партії регіонів.
Шостий номер отримала «Україна — вперед!». А щоб виборці, часом, не забули, хто і навіщо її створював, у бюлетені ця сила значитиметься під такою назвою — «Партія Наталії Королевської «Україна — вперед!». Детальніше про пріоритети та персоналії цього передвиборчого шедевра також можна прочитати в числі за 3 серпня.
Сьомий номер належить колись відомій політичній силі. Це — партія «Громада», що її досі очолює американський в'язень, екс-прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. Списочна доля цієї партії в чомусь подібна до долі об'єднаної опозиції. Як і у випадку з ВО «Батьківщина» на офіційному сайті ЦВК відсутній перший номер списку — Павла Лазаренка кандидатом не зареєстрували.
Тож формально першим став його брат Іван. А взагалі список «Громади» нічим особливим не примітний. Хіба що для автора цих рядків цікаво було побачити під десятим номером прізвище журналіста Олега Оленюка. Річ у тім, що свого часу, на початку 90-х, ми разом робили перші кроки в журналістиці в газеті «Україна молода». Чий редактор — односельчанин Віктора Ющенка — Михайло Дорошенко нині перебуває в іншому партійному списку. Як мовиться, з трьох разів відгадайте — якому.
Під восьмим номером Верховну Раду «штурмуватиме» Українська національна асамблея. З «шинелі» УНА свого часу вийшли такі відомі постаті, як народний депутат із БЮТу Андрій Шкіль або вічний опозиціонер до всіх і до всього Дмитро Корчинський... Власне, партій та організацій, в назві яких присутня абревіатура УНА, в Україні налічується кілька. Та ж, про яку йдеться, може ототожнювати себе із першою Українською національною асамблеєю, створеною в 1990-му, хоч би тому, що її очолює син Романа Шухевича — Юрій Романович. Саме він був першим головою УНА на початку 90-х. Саме він, попри вельми поважний 79-літній вік, очолює передвиборчий список Української національної асамблеї.
Дев'яте місце в бюлетені отримала Ліберальна партія України. Нині політична сила нічим не примітна. Проте свого часу нею керували знакові для української політики особистості. Скажімо, такі, як Олег Соскін і Володимир Щербань... Обоє давно розірвали стосунки з сучасними лібералами. До парламенту ЛПУ прямуватиме під проводом свого лідера Петра Циганка, котрий керує партією з 2005 року.
На десятому місці — політична партія «Нова політика». Віднедавна її очолює академік Володимир Семиноженко — голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України. Ще Володимир Петрович відомий тим, що багато років воліє посісти місце президента Академії наук України. Можливо, ця його мрія колись збудеться, а от депутатом із першого номера «Нової політики» стати буде важко.
Одинадцятий номер бюлетеня — у ВО «Свобода». Про її список і перспективи ми також детально розповідали, тому відразу перейдемо до 12-го номера. Це — Українська партія «Зелена планета» — один із трьох декларантів екологічних пріоритетів. Список «Зеленої планети» очолює Сергій Орєхов.
На офіційному сайті цієї партії також значиться, що в її лавах перебував відомий дніпропетровський еколог Володимир Гончаренко — лідер громадського руху «За право громадян на екологічну безпеку». Нагадаємо, на початку серпня його було жорстоко побито, після чого Гончаренко помер у лікарні.
«Чортову дюжину» в процесі жеребкування витягнув представник Партії пенсіонерів України. Цікаво, що список цієї політичної сили очолює людина, котрій до пенсійного віку дуже далеко — 30-річний Антон Усенко. Ще цікавіше, що він є почесним головою партії. А формальний лідер — Амрам Петросян (старший за Усенка лише на чотири роки) — посідає в передвиборчому списку лише десяту сходинку.
Чотирнадцятою у виборному бюлетені буде «Наша Україна» під проводом Віктора Ющенка. Знакових для політики імен тут не бракує. Однак практично до кожного з них можна застосувати префікс «екс»: екс-президент Віктор Ющенко, екс-міністр Юрій Костенко, екс-голова НАК «Нафтогаз» Олексій Івченко...
Навіщо ця «команда колишніх» йде на вибори, зрозуміло навіть політичному дилетантові: відтягнути голоси в інших опозиційних сил, передусім у такої немилої Ющенковому серцю ВО «Батьківщина».
На п'ятнадцятому та шістнадцятому місцях у списку розташувалися ще два представники з екологічними пріоритетами. Це відповідно політична партія «Зелені» та Партія зелених України. Друга з перелічених політсил колись навіть була парламентською партією — з 1998-го до 2002 року.
До речі, після того електорат неабияк розчарувався щодо справжніх пріоритетів політиків, що прикриваються екологічними гаслами. До того ж нині в списку ПЗУ достатньо тих самих імен, що і 14 років тому. Скажімо, другий номер Сергій Курикін чи п'ятий Віталій Кононов. Саме він, до речі, в момент найбільшого розквіту ПЗУ очолював цю партію.
Щодо їхніх конкурентів із політичної партії «Зелені», то тут список складають менш знані для широкого загалу люди. Щоправда, дещо нав'язлива радіореклама із суцільними цитатами лідера «Зелених» Олександра Прогнімака потихеньку робить свою справу. Принаймні «зелених» уже впізнають.
Під сімнадцятим номером до Верховної Ради прямує «УДАР» Віталія Кличка. Пріоритети цієї політсили ми також детально аналізували. Додамо лишень, що в її списку міг бути ще один знаний політик і економіст — Володимир Лановий. За його власним зізнанням, перемовини про співпрацю завершилися нічим несподівано для самого Ланового. На мажоритарний округ він також не пішов, тож у наступному парламенті точно не буде і його. Нагадаємо, Володимир Лановий став одним із трьох народних депутатів нинішнього скликання, котрий пройшов усі критерії відбору, запропоновані рухом «Чесно».
Вісімнадцятий номер у бюлетені посіла політична партія «Україна майбутнього». Це саме майбутнє має конкретне обличчя — колишнього бютівця з так званої «групи Портнова» — Святослава Олійника. Саме він очолює список. Цікаво, що особливих амбіцій в його нинішніх соратників немає — сучасний список «людей з майбутнього» обмежується 30-ма прізвищами. Менше (17) лише в Народно-трудового союзу, про який трішечки далі.
Дев'ятнадцятий та двадцятий номери дісталися непримиренним ворогам — «Батьківщині» та Партії регіонів. Дехто зі спостерігачів висловив припущення, що це навряд чи випадково. Мовляв, так представникам дільничних комісій легше буде «випадково помилитися» і відкласти бюлетені, подані за опозицію, не туди.
Зрозуміло, що це лише припущення, однак у часи, коли побоювання щодо масових фальшувань зашкалюють, воно, принаймні, не виглядає чимось дивним.
Двадцять перший номер — у політичної партії «Народно-трудовий союз України». Сімнадцятьох «народно-трудових» претендентів очолює Валентин Зубов — народний депутат із багаторічним стажем. Нині Зубов входить до провладної фракції ПР, попри те, що обирався до парламенту під 19-м номером опозиційного БЮТу. Прибічником Юлії Тимошенко він був і у Верховній Раді 5-го скликання (той-таки № 19), і в парламенті 4-го скликання (№ 15). А от у третьому скликанні він обирався від списку Соціалістичної партії (№ 11).
Згодом перейшов до кучмівської більшості, віддавши перевагу нещодавно створеній на той момент «Батьківщині». Словом, ось такий він, лідер «Народно-трудового союзу».
Нарешті, останній, двадцять другий рядок у бюлетені належатиме Радикальній партії Олега Ляшка. Щоправда, самого Ляшка в списках можна не шукати — він облюбував собі мажоритарний округ на Чернігівщині, де має певні шанси на успіх. На відміну від партії свого імені — їй соціологи не дають і відсотка підтримки, не кажучи про потрібних п'ять.
Насамкінець варто нагадати, що цього разу в бюлетенях уперше (!) буде відсутня графа «Не підтримую жодну політичну силу». Тому якщо ви вирішили йти на дільницю, проголосувати за когось доведеться. Головне — щоб після цього в переможців до нестримного бажання керувати додалася ще й, бодай, невеличка потреба працювати для держави. Декому це може здатися дивним, але в багатьох країнах — це цілком нормальна практика...
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»