ХУЛІГАНИ В ПОГОНАХ
Наполеон вважав, що «офіцер має слугувати для солдата взірцем, цінувати гідність підлеглого». Переважна більшість офіцерів Збройних Сил України є для своїх підлеглих взірцем не лише у ставленні до виконання службових обов’язків, а й людяності, толерантності щодо оточуючих. Та, на жаль, не всі.
Наприклад, старший лейтенант М. систематично, як з’ясувалося в ході порушеної проти нього кримінальної справи, «застосовував фізичну силу до підлеглих». А командир підрозділу майор Ч., незадоволений службою підлеглих у добовому наряді, так провів з ними «виховну» роботу, що з їхніх облич кілька тижнів не сходили синці.
Соромно про це писати, але факти — річ уперта. Так, подібні випадки можна порахувати на пальцях однієї руки. Та причин, щоб не звертати на них уваги, не бачу. Адже своїми діями ці горе-командири не лише фізично образили підлеглих, що вже є неприпустимим явищем, а й дискредитували наше військо. І не лише в очах особового складу частин, де стались ці «нп», а й у суспільстві. Бо вояки, звільнившись з армії, обов’язково розкажуть про них рідним і близьким, товаришам, яким ще належить іти до війська.
Подібні методи «виховання», які полюбляють окремі командири, інколи призводять до трагічних наслідків...
...Старший лейтенант Токовий, мабуть, вважав, що підлеглі мають його боятись. Тож час від часу всіляко принижував їхню людську гідність. У тому числі і під час несення ними вартової служби. Будучи якось начальником варти, застосовував, як сказано в матеріалах розслідування прокуратури, «психічне та фізичне насильство до молодшого сержанта З. та старшого солдата М., змусивши військовослужбовців віджиматись від підлоги в бронежилетах та касках і погрожуючи їм створенням особливих труднощів під час служби, зокрема написанням негативних характеристик перед їхнім звільненням».
Буквально через кілька днів — під час чергового несення служби з охорони об’єктів частини — ситуація повторилася. При цьому офіцер вимагав від вояків-строковиків придбати йому продукти харчування.
Не витримавши цих знущань, рядовий В. Бережний, заступивши на пост, покінчив життя самогубством...
Прокоментувати ситуацію, що склалася з позастатутними стосунками між військовослужбовцями, кореспондент «ДУ» попросив генерал-майора Олександра Копаницю — начальника Головного управління виховної та соціально-психологічної роботи Збройних Сил України, а також старшого радника юстиції Григорія Рябенка — заступника начальника слідчого управління Головного управління нагляду за додержанням законів у військовій сфері Генеральної прокуратури України.
Генерал-майор Олександр Копаниця:
— Мені прикро це визнавати, але позастатутні стосунки у Збройних Силах, на жаль, і досі існують. Чому? Як так могло статися, що за понад двадцять років існування українського війська нам не вдалося покінчити з цим ганебним явищем?
Однозначно на ці запитання не відповісти. Так, у тім, що в казармах деяких підрозділів верховодять так звані діди, винні насамперед їхні командири. Знаєте, військовій службі я віддав не один десяток років життя. І з власного досвіду скажу так: офіцер, який дорожить своїми погонами, для якого офіцерська честь не пустий звук, поважає, врешті-решт, самого себе, нізащо не допустить, щоб у підрозділі керували різні негідники.
Хочу нагадати, що в одному з перших розпоряджень міністра оборони України Дмитра Саламатіна йшлося про необхідність посилення боротьби з позастатутними стосунками, а також відповідальність командирів усіх рангів за їх прояви.
Але, разом з тим, не слід кидати каміння лише в город офіцерів. Бо 18 років майбутній «дід» виховується не в армії, а поза нею: у дитячому садку, школі, навчальному закладі чи трудовому колективі. А які там, за парканами військових частин, панують цінності? Хто переймається вихованням молоді? Отож-то...
Не можу оминути увагою сім’ї, де зростають майбутні вояки. На жаль, багато батьків заклопотані не тим, як виховати свого сина справжньою людиною, а зароблянням грошей, роками гаруючи за сотні, а то й тисячі кілометрів від рідних домівок і вважаючи, що гроші — це все. Так, люди не від доброго життя їдуть на заробітки, але ж слід пам’ятати, що діти — це найбільший скарб і їх потрібно виховувати.
Утім, а скільки сімей, де дорослі, знаходячись поруч, проблемами дітей не цікавляться?
Не можна оминути увагою і ті «цінності», які настирно пропагуються з теле- і кіноекранів, зі шпальт так званих глянцевих видань: жадоба до наживи, насилля, секс... Тож юнак приходить до війська з уже сформованим світоглядом, власним розумінням свого місця у солдатському колективі — розумінням, яке часто є хибним і провокує його на насильство стосовно своїх товаришів.
Зважаючи на це, виходить, що офіцер не стільки виховує підлеглих, скільки перевиховує. Але ж за кілька місяців, що передують набуттю статусу «діда», колишнього розбишаку, який звик покладатися лише на силу кулаків, отримуючи задоволення від знущань над слабшим, не перевиховаєш.
До речі, офіцери нашого управління розробили і активно впроваджують у військах систему поетапної профілактики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями. У ході її реалізації кількість випадків, пов’язаних з так званою дідівщиною, порівняно з аналогічним періодом минулого року, зменшилася майже втричі.
Ми активно співпрацюємо з багатьма громадськими, молодіжними організаціями для виховання молоді на справжніх цінностях, що теж сприяє формуванню в майбутніх вояків правильного розуміння свого місця під час служби.
Щодо офіцерів, які розпускають руки до воїнів-строковиків, то тут усе зрозуміло: таким не місце у Збройних Силах. Слід зазначити, що керівництво Міністерства оборони не приховує подібних фактів, вимагаючи від командирів усіх рівнів застосування до них найжорсткіших заходів дисциплінарного впливу, а також порушення кримінальних справ.
Ми не боїмося виносити сміття з власної хати. Свідченням цього є той факт, що проти офіцерів, про яких ідеться в цьому матеріалі, було порушено кримінальні справи, і вони понесли покарання. Зокрема, позбавлені військових звань і відбувають тривалі терміни позбавлення волі. Словом, Міністерство оборони оголосило справжню війну позастатутним стосункам в армії. Ми виходимо з того, що будь-який військовик, який піднімає руку на товариша чи підлеглого, має нести кримінальну відповідальність.
Старший радник юстиції Григорій Рябенко:
— Доводиться констатувати, що з таким ганебним явищем як порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями у Збройних Силах, інших військових формуваннях і досі не покінчено. Так, протягом І півріччя 2012 року від насильства на ґрунті «дідівщини» в українському війську постраждало 135 осіб, що порівняно з аналогічним періодом минулого року на 39 відсотків більше.
Ця статистика не може не насторожувати нас, працівників прокуратури нагляду за дотриманням законів у військовій сфері, оскільки свідчить, що закони та військові статути, які регламентують життєдіяльність військовослужбовців, не скрізь і не завжди виконуються. А так не повинно бути, тим більше, коли йдеться про здоров’я, а то й життя людей. Боротьба з позастатутними стосунками є пріоритетним напрямом прокурорської діяльності. Тому за всіма випадками насильства у військових колективах проводяться розслідування і, за наявності підстав, порушуються кримінальні справи. Якщо дії військовослужбовців мають ознаки злочинів, то вони отримують покарання, у більшості випадків, пов’язані з позбавленням волі.
У справі боротьби з позастатутними стосунками, іншими ганебними явищами, пов’язаними з насильством одних військовослужбовців над іншими, багато залежить від командирів, від того, наскільки кожен з них спроможний забезпечити статутний порядок як під час несення служби військовиками, так і під час дозвілля.
На жаль, окремі командири приховують порушення законів, «переймаючись» іміджем своїх частин і підрозділів, та, власне, і своїм.
Не можу оминути і випадки насильства щодо підлеглих з боку командирів і начальників. Протягом шести місяців поточного року працівниками прокуратури нагляду за додержанням законів у військовій сфері виявлено 41 такий злочин. Окрім кримінального юридичного, вони мають і моральне забарвлення. Бо який, скажіть, солдат чи сержант поважатиме свого командира підрозділу, знаючи, що той нічим не відрізняється від казарменого «діда»? Хіба що погонами і правами, наданими йому державою.
також у паперовій версії читайте:
- ЧОМУ НАШІ ДОРОГИ НАГАДУЮТЬ ФРОНТОВІ?
назад »»»