«ПОДАРУНОК» ВІД ВЕНЕРИ
Захворювання, що передаються статевим шляхом, на жаль, належать до найпоширеніших у світі. Навіть високорозвинуті, економічно благополучні країни за захворюваністю мало відстають, а за деякими показниками можуть і обганяти держави «третього світу». Ситуація з «класичними» венеричними недугами у колишніх союзних республіках, як і у країнах Африки, Азії, Східної Європи, можна розцінювати як епідемію, стверджують медики.
Як уберегтися від цих небезпечних захворювань, ми попросили розповісти лікаря-венеролога Олега Максименка.
— Венеричні хвороби (за іменем Венери, богині кохання і краси у давньоримській міфології) — інфекційні захворювання, збудники яких передаються від хворої людини чи носія здоровій переважно статевим шляхом (рідше при тісному побутовому контакті). Початкові прояви недуги зазвичай виявляються в ділянці статевих органів. Збудниками венеричних хвороб є специфічні паразити людини, нестійкі в навколишньому середовищі (не утворюють цист, спор чи інших форм збереження).
До венеричних захворювань, у боротьбі з якими застосовуються спеціальні заходи, підкріплені законодавством (направлення на примусове лікування, притягнення до кримінальної відповідальності за зараження іншої людини та ін.), належать сифіліс, гонорея, м’який шанкр, лімфогранульома венерична і гранульома венерична. За міжнародною класифікацією хвороб, венеричними захворюваннями вважаються також негонококові уретрити і хвороба Рейтера.
Крім поняття «венеричні хвороби», користуються ширшим визначенням — «захворювання, що передаються статевим шляхом». Хоча для деяких із них статевий шлях передачі не основний. До захворювань цієї групи належать, крім перелічених, уреаплазмоз, трихомоназ, генітальний герпес, цитомегаловірусна інфекція, зараження стрептококом групи В, гепатит, вагініт, інфекція органів черевної порожнини, гостроконечна кондилома і зоопаразитарні хвороби. До цієї ж групи відносять і ВІЛ-інфекцію.
Хвороби, що передаються статевим шляхом, зустрічаються у людей будь-якого віку і соціального стану. Більш як половина зареєстрованих випадків — підлітки і молоді люди. Причому більшість випадків припадає на 20–24 роки. В Америці щороку приблизно один із десяти мешканців заражається захворюванням, що передається статевим шляхом.
— На такі недуги люди хворіють з давніх-давен...
— Проте їхніх збудників змогли віднайти і вивчити порівняно недавно — на початку і в середині минулого століття (хламідії — у 1907 році, цитомегаловірусну інфекцію — у 1956-му, уреаплазмоз (урогенітальний мікоплазмоз) — у 40–50-ті роки ХХ ст., хоча перші мікоплазми були описані ще у 1886 р. Тому ці хвороби як самостійні «з’явилися» порівняно недавно.
Такі захворювання, як м’який шанкр, венерична лімфогранульома і донованоз, зустрічаються в Україні (нечисленні їх випадки — завезені) і європейських державах украй рідко. Проте широко розповсюджені у нерозвинутих країнах із субтропічним кліматом.
— Напевно, поширення венеричних захворювань оцінюється орієнтовно?
— На жаль, бо немає повного обліку хворих через те, що багато хвороб, які передаються статевим шляхом, нерідко протікають з невираженою симптоматикою чи приховано. До того ж частина хворих лікується самостійно, без реєстрації у лікувальних закладах. Періодичні спалахи венеричних захворювань зазвичай збігаються із соціальними катаклізмами (війнами, переміщенням великих мас населення).
Захворюваність на венеричні хвороби різна у різних країнах. Вона особливо висока у деяких країнах, що розвиваються. У Південно-Східній Азії та Африці на гонорею хворіють від 3 до 18% населення. Захворюваність негонококовими уретритами та іншими хворобами, що передаються статевим шляхом, перевищує захворюваність на гонорею у 1,5–2 рази. Так, у США щороку гонореєю заражається близько 2,7 млн людей, іншими хворобами, які передаються статевим шляхом, — десь 4 млн. В Україні число хворих на венеричні захворювання зросло, порівняно з 1965 р., більш ніж у 6,5 раза, у тому числі на сифіліс — у понад 12 разів.
Серед причин і умов, які сприяють поширенню венеричних хвороб, на першому місці — проституція, безладні статеві зв’язки, часто зумовлені алкоголізмом, наркоманією.
— Я раніше ніколи не чула про венеричний паховий лімфогранулематоз...
— Його ще називають четвертим венеричним захворюванням, хворобою Нікола-Фавра, венеричною лімфогранульомою, венеричною лімфопатією, тропічним бубоном. Він належить до так званих класичних венеричних захворювань. Назву «хвороба Нікола-Фавра» венеричний лімфогранулематоз отримав за ім’ям французьких лікарів, які вперше описали цю недугу у 1913 р.
Найпоширеніша назва хвороби — паховий, чи венеричний лімфогранулематоз. Її дали через зовнішню схожість деяких симптомів з ознаками іншої хвороби, що уражає лімфовузли, — злоякісного лімфогранулематозу, чи хвороби Хаджкіна (Хочкіна). Це онкологічне новоутворення з лімфатичної тканини.
Венерична лімфогранульома тривалий час вважалася вірусною інфекцією. Лише недавно дійшли висновку, що збудником її є споріднений бактеріям внутрішньоклітинний паразит із виду хламідій. Він може проникнути в людський організм тільки через пошкоджену шкіру чи слизові при статевих контактах, рідше через побутові предмети і предмети інтимного туалету. Від місця потрапляння в організм збудник венеричного лімфогранулематозу потрапляє в лімфатичні шляхи, спричиняючи запалення лімфатичних судин і лімфовузлів.
— Як проявляється це небезпечне захворювання?
— Інкубаційний період може тривати від кількох днів до чотирьох–шести тижнів чи навіть до кількох місяців. Після закінчення інкубаційного періоду у хворих проявляються симптоми первинного ураження геніталій у вигляді невеликих пухирців. Потім вони перетворюються на ерозії чи виразки на тлі набряку. Проте ці ознаки фіксуються не у всіх і навіть не у більшості заражених венеричним лімфогранулематозом. Первинні ерозії чи виразки бувають у третини гетеросексуальних чоловіків, у жінок ще рідше.
Появі подібних утворень може передувати незначне підвищення температури, кепське самопочуття, біль у м’язах чи суглобах. А їх утворення вважається початком первинного періоду венеричного лімфогранулематозу. Виразки та ерозії зазвичай з’являються на зовнішніх статевих органах.
Якщо зараження відбулось у результаті орального чи анального статевого контакту, то виразки можуть з’явитися на губах, язиці, слизовій оболонці гортані чи в анальній ділянці й прямій кишці. Незалежно від місця локалізації, ці утворення безболісні, й хворі можуть їх не помітити. Через кілька днів виразки збільшуються, а потім загоюються навіть без лікування.
Вторинний період лімфогранулематозу настає через 5–30 діб після зникнення первинних утворень і триває кілька місяців чи навіть років. На початку вторинного періоду збільшуються лімфатичні вузли, стають щільними, болючими, вони спаюються між собою і з оточуючими тканинами, утворюючи бугристі болючі пухлини. Шкіра над ними набуває синюшно-червонуватого кольору і набрякає.
Найчастіше у вторинному періоді потерпають пахові лімфатичні вузли. Та, якщо у первинному періоді виразки та ерозії з’являються у горлі, на мигдалинах, то у вторинному — збільшуються і запалюються підщелепні та шийні лімфовузли. Після збільшення лімфовузлів починається їх гнійне розплавлення з утворенням вогнищ розм’якшення. Шкіра над ними тоншає, виникають глибокі виразки, свищі, через які виділяється рідкий гній жовто-зеленого кольору і сирнисті маси. Процеси нагноєння часто поширюються глибше. Через це уражаються внутрішні органи, кістки, суглоби, шкіра. Водночас із утворенням свищів чи перед цим у хворих може підвищитися температура, з’явитися лихоманка, головний біль та біль у м’язах.
Поступово розміри лімфатичних вузлів зменшуються, отвори свищів рубцюються. Та процес не припиняється, до нього залучаються лімфатичні вузли, розташовані поряд. І все починається спочатку. Така стадія венеричного лімфогранулематозу може тривати, затихаючи і загострюючись, впродовж кількох років.
— Що буде, коли не лікуватися?
— Тоді до попередніх симптомів можуть приєднатися менінгіти, ураження нирок, легень. Через один–три роки захворювання переходить у стадію третичного періоду. Тоді порушується лімфообіг у ділянці малого тазу: у статевих органах, промежині, ділянці заднього проходу. Виникають запалення кишківника і прямої кишки, анальні, прямокишково-вагінальні свищі. Після заживлення цих свищів утворюються грубі рубці, які отримали назву «геніторектальної слоновості» (слоновості статевих органів). Вони призводять до погіршення в роботі всіх органів тазової ділянки. Можуть з’являтися також папіломатозні розростання, абсцеси, виразки, кільцеподібні звуження прямої кишки з кишковою непрохідністю.
До різних ускладнень можна віднести свищі (виразки, які, заростаючи, змінюються грубими рубцями): свищі заднього проходу, прямокишково-піхвовий свищ, пузирно-прямокишковий та сечоканальний свищ і свищ мошонки. Пізні ускладнення — слоновість статевих органів, звуження прямої кишки та сечового каналу.
— А як впливає венеричний лімфогранулематоз на вагітність?
— Якщо виявити це захворювання на ранніх строках, то у більшості випадків воно не впливає на результат вагітності. У новонароджених не було виявлено випадків вродженої патології, пов’язаної з венеричним лімфогранулематозом. Проте аналіз на це захворювання вагітним роблять водночас із аналізами на інші венеричні захворювання (сифіліс, гонорею).
— Як діагностується це захворювання?
— Первинний діагноз венеричного лімфогранулематозу засновується на наявності його характерних клінічних симптомів. А також на анамнестичних даних про перебування пацієнта у небезпечних щодо цього захворювання районах. Діагноз обов’язково підтверджується лабораторними дослідженнями. Серед них — мікроскопічний і бактеріологічний аналізи, серологічні тести, шкірна проба.
Важливо знати, що носіями венеричного лімфогранулематозу найчастіше бувають жінки. Це відбувається почасти тому, що інколи у жінок тривалий час його перебіг може бути безсимптомним. Але при статевих контактах жінки, як носії інфекції, можуть бути джерелом зараження.
Інтерв’ю провела Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ЛІКАРІ ПРИЙНЯЛИ ПОЛОГИ У ЖІНКИ З РІДКІСНИМ ЗАХВОРЮВАННЯМ
- МЕДИЧНЕ ОБЛАДНАННЯ ІЗ ФАН-ЗОНИ
- МИГДАЛЬ ЗНИЖУЄ ХОЛЕСТЕРИН
- СЛОВО ЗЦІЛЮЄ
назад »»»