КАТЯ БУЖИНСЬКА: СЦЕНА — МОЇ КРИЛА!
Заслужена артистка України Катя Бужинська 13 серпня відзначила свій день народження. Про святкування, родину, творчість та новий альбом відома співачка розповіла кореспондентові «ДУ».
— Катерино, вітаємо Вас з днем народження! Як відсвяткували?
— Чудово. У Криму з друзями вийшли на яхті у відкрите море. Вдосталь накупалися, частувалися смачними стравами та шампанським, запускали в небо китайські ліхтарі з побажаннями. Мою радість також розділили мама Олена та донечка Олена.
— Чи існує у Вас традиція святкування дня народження?
— Єдина традиція — це святкувати. Просто сидіти вдома я не буду. День народження лише один раз на рік, тому як його проведеш, так і пройде весь рік.
— Який день народження Вам запам’ятався?
— У мене був класний день народження на ювілей — 30 років. Це вечірка в морському стилі, гості в тільниках. Ми пливли на теплоході Дніпром. Було багато гостей (понад 600): журналісти, артисти, відомі особи, танцювали до ранку. Люди прийшли не лише поїсти, попити, а й розважитися. Спеціально підготували концертну програму, співали артисти. Це було просто супер! Потім мені ще протягом тижня гості надсилали повідомлення з вдячністю за такий теплий, дружній, емоційний прийом.
— Які подарунки для Вас бажані?
— Не знаю, головне, щоб було щиро. Я дуже хочу, щоб на день народження в моїй квартирі було багато квітів. Я люблю ніжні квіти — лілії, тюльпани. І не люблю троянд, хоч їх дуже часто дарують. Вони мало стоять у вазі, а я люблю, щоб квіти жили довго. Якщо люди хочуть мені подарувати квіти, то я прошу їх дарувати в горщиках. Квітка ще багато років буде мені нагадувати про цю людину.
— Ви в три роки сказали батькам, що хочете бути співачкою. Як вони поставилися до цього?
— Батьки засміялися. Думали, що це дитяче белькотіння, адже всі діти мріють бути артистами. Проте, коли я в 11 років у 1991-му поїхала на конкурс «Невідомі голоси» і одержала грошовий приз — путівку до Польщі, тоді усі зрозуміли, що спів — це серйозно.
— Паралельно зі співом Ви займалися художньою гімнастикою. Чому переміг спів?
— Я співу віддавала набагато більше часу, ніж гімнастиці. Художньою гімнастикою я займалася для себе — здоров’я, фігура, гнучкість, тобто непрофесійно. Спів був для мене змістом життя і залишається ним донині.
— Ви брали участь у багатьох пісенних конкурсах. Чим запам’ятався перший конкурс «Невідомі голоси»?
— Запам’ятався тим, що мені було 11 років. На той час у мене не було сценічного костюма та аранжування пісень. Я, як школярка, прийшла в оргкомітет конкурсу і сказала, що дуже хочу брати участь у заході, але в мене немає своїх пісень та мінусової фонограми, проте я впевнена, що в мене є талант. Так і промовила. Усі розсміялися. Музиканти запевнили, що вони зіграють для мене безкоштовно, бо я — гарна дівчинка і майбутня зірка. Пам’ятаю, як сусіди та весь Палац піонерів, який я відвідувала, збирали гроші на сценічний костюм. На сцену я вийшла у червоній спідниці, сорочці та лакованих туфельках. У цьому конкурсі віковий ценз був до 55 років. Серед 360 претендентів на перемогу я посіла перше місце, а гран-прі отримав соліст філармонії. Ви розумієте, який для мене і моєї родини був рівень! Пам’ятаю, що тато після перемоги ніс мене додому на руках.
— А що молодому виконавцю дають подібні конкурси?
— Якщо виконавець талановитий, то буде брати участь у конкурсах, але якщо він у собі не впевнений, то навіщо йти на конкурси.
— Що стало поштовхом до злету вашої кар’єри як співачки?
— Фестиваль «Слов’янський базар». Знайомство в 1996 році на найпрестижнішому дитячому конкурсі «Веселад» з Юрієм Рибчинським. До речі, на цьому конкурсі Ані Лорак здобула гран-прі, а в 1996 році я одержала перше гран-прі у своєму житті. Ця перемога була вагомою. Юрій Рибчинський сказав: «Все, через два роки їдеш на «Слов’янський базар»!» Я відповіла: «Ви що, Юрію Євгеновичу, у мене немає пісень». Мені тоді було лише 16 і я щойно приїхала до Києва з Чернівецького музичного училища імені Воробкевича на другий курс вищого музичного училища імені Р. Глієра на факультет естрадного вокалу (викладач вокалу Тетяна Русова). Я закінчила екстерном школу, щоб не втрачати року. Один курс провчилася з академічного вокалу в Чернівцях. Знайомство з Юрієм Рибчинським було для мене знаковим. Він дуже допомагав з піснями. І в 1998 році я перемогла на «Слов’янському базарі». Набрала з 300 можливих балів 298. І донині ніхто з виконавців не набирав такої кількості балів.
— У якому конкурсі Ви б хотіли ще брати участь, наприклад у «Євробаченні»?
— Хотіла, але «Євробачення» — це конкурс не вокалістів, а шоу. Мені б хотілися брати участь у конкурсі з драматичним ухилом.
— Як Ви вважаєте, чим потрібно володіти, щоб стати відомим виконавцем?
— Насамперед харизмою, потім — голосом, слухом, зовнішністю. Потрібно бути мудрою людиною, щоб спілкуватися з різними людьми. Дуже важливо мати гарну команду та продюсера. Нині я сама собі продюсер, директор, начальник для 15 осіб свого колективу (музиканти, балет, візажисти, вокалісти, піар-менеджери, бухгалтер, водій, концертний директор). У нас таке собі міні-підприємство. І, слава Богу, ми самі себе утримуємо. Я людей сама особисто підбирала. Їх вважаю своїми друзями, а не підлеглими.
— Напевно, важко все поєднувати?
— Так, але що тут поробиш? Я не хочу бути аби з ким. Якщо знайду гідну людину — продюсера, він переконає мене в тому, що зможе працювати на високому рівні, тоді я буду тільки «за». Для такої людини зроблю все. Досі мені, на жаль, зустрічалися особи, які не хочуть нічого робити, тільки нажитися. Були життєві ситуації, після яких важко вірити людям.
— Глядач часто жаліється, що співаки проводять свої концерти під фонограму. У якому випадку плюсова фонограма себе виправдовує?
— Є артисти, які настільки ідеально попадають у свою фонограму, що ніколи в житті не здогадаєшся. Існує багато нюансів: у студії можна записати фонограму так, що якщо ти навіть слово на сцені забудеш або спеціальну зупинку зробиш, то цього ніхто не помітить. Тому є такі фішки, через які можна публіку обдурити, але я цього не роблю.
— Свого часу Ви закінчили училище імені Глієра. Чи потрібно співакам мати освіту?
— Освіта потрібна обов’язково, адже це основа всього. Її можна порівняти з фундаментом будинку. Яким буде фундамент, так і будинок буде стояти. Що стосується мене, то в мене вела вокал викладачка Тетяна Русова, і я їй дуже вдячна. Дванадцять років тому я закінчила музичне училище, а й дотепер з нею спілкуюся та дружу. Приходжу до неї зі сльозами і з радістю, навідуюся часто з репетиціями, адже артист повинен постійно бути у формі та не забувати навички. До речі, клас Тетяни Миколаївни найпрофесійніший, найвідоміший в Україні. Можна сказати, що це — зоряний клас. Учні Тетяни Русової — це Тіна Кароль, Злата Огнєвич, Женя Власова, Катя Бужинська, Вася Бондарчук, Яна Соломка і ще багато інших. Ви уявляєте, одна людина виплекала стільки артистів, стільки прекрасних вокалістів, і, на жаль, вона не має навіть звання заслуженого діяча мистецтв України. Дуже прикро за таку несправедливість. Якщо ви напишете про це у вашій газеті, то, можливо, певні люди прочитають і чимось допоможуть.
— Свою професійну кар’єру Ви розпочинали як бек-вокалістка Софії Ротару. Які стосунки зараз між вами?
— Свою професійну кар’єру я розпочинала на конкурсах, здобувала численні перемоги. Софія Михайлівна, як моя землячка, на одному урядовому заході вивела мене на сцену як молоду зірку. Мені вручали премію «Юний талант року» в акції «Людина року». Софія Михайлівна мене представила як землячку, дівчинку з Чернівців. Потім запитала: «Ти не хочеш в одній пісні проспівати бек-вокалом?» Я із задоволенням погодилася. Для мене це було великою честю.
— Які критерії висуваєте до пісні?
— Перш за все — голосове навантаження. Для мене дуже важливий сюжет. Я не люблю порожніх пісень. Чому мені дуже подобається Юрій Рибчинський, Лариса Архипенко, бо це люди, які описують життєві переживання. Вони прожили життя, в них такий колосальний досвід, тому кожна їхня пісня — історія.
— Що для Вас сцена і могли б відмовитися від неї?
— Сцена — це моє життя, мої крила. Я не можу відмовитися від неї. Я цим живу і прекрасно поєдную родину, дитину, сцену. Для жінки-артистки трагедія, коли вона залишає сцену.
— Чи маєте вільний час і що любите робити?
— У 2007 році в мене народилася донечка Оленка, яку я назвала на честь мами. Нині їй п’ять рочків і я намагаюся багато часу проводити з дитиною. Ми вчимо англійську мову, малюємо, вишиваємо, співаємо російські та українські пісні. Вона знає всі слова пісень. Я дуже ретельно займаюся її розвитком. Окрім того, у мене в будинку багато тварин, просто зоопарк. Я дуже люблю море. Відвідую спортзал.
— Які здібності проявляються в донечки?
— Я думаю, що вона буде ветеринаром. Оленка дуже любить тварин. Намагається робити їм уколи, перебинтовує лапки. Загалом росте добра дівчинка.
— Про що мрієте?
— Я мрію вийти заміж за людину, з якою хочеться зустріти старість. Мрію, щоб це був рівноправний, рівноцінний партнер, людина-особистість. Щоб ми підтримували один одного, любили, народили разом двох хлопчиків-близнюків. В Україні чоловіків менше, ніж жінок, тому потрібно для країни зробити добру справу і народити гідних синів. Я будинок побудувала, дочку народила, багато дерев посадила, тепер у мене завдання: вийти вдало заміж.
— Що шанувальники вашої творчості можуть очікувати найближчим часом?
— Для шанувальників я випустила до Дня незалежності україномовний альбом, до якого увійшло 13 пісень. На обкладинці я в сукні, яку спеціально шили для виступу за кордоном перед діаспорою. Вона розшита камінням Сваровськи: різаним коралом, нефритом, невідшліфованим янтарем. Важить ця сукня багато кілограмів. Вона просто приголомшлива. Такої сукні немає у світі. На ній є вишивка, якій майже сто років. Моя землячка подарувала фрагмент цієї вишивки. Вона сказала, що дуже любить Катю Бужинську і щаслива, що сукня буде прикрашена таким елементом. І саме на обкладинці альбому я в цій сукні. Я завжди кажу, що в нас в Україні, особливо в Чернівцях, гарні голоси і рукодільниці. У нас найкрасивіші вишиванки. Я підготувала МР-3, куди ввійде сто пісень. Шанувальники Катерини Бужинської, купивши один диск, зможуть насолоджуватися записом ста пісень. Це далеко не всі мої пісні.
Крім того, я випустила кліп на пісню «Привиділося». Це пісня-трагедія. В ній співається про життєву ситуацію, яка, на жаль, близька багатьом жінкам. Кліп буде міні-фільмом. Поки не скажу, хто буде в головній ролі, але дуже гарний чоловік!
Розпитувала Інна БОРИСОВА
також у паперовій версії читайте:
- ВИРУЄ СОРОЧИНСЬКИЙ ЯРМАРОК!
назад »»»