ПРОГАЛИНА
У ЗАКОНОДАВСТВІ
Наприкінці липня Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності запропонував розглянути законопроект № 9134, у якому йдеться про більш жорстке реагування міліції на такий вид правопорушення, як крадіжка.
Нагадаймо, що вітчизняне законодавство розрізняє два види крадіжки.
Один із них передбачений ст. 185 Кримінального кодексу і має аж п'ять ступенів кваліфікації, зокрема з проникненням до житла чи без, вчинена вперше чи повторно, самотужки чи групою, тощо. Діапазон покарання — від 850 грн штрафу до 12 років позбавлення волі.
Другий міститься у ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) і називається «Дрібне викрадення чужого майна». Тут стягнення набагато м'якше: від 170 грн штрафу до 15 діб адмінарешту. Про те, яка між ними принципова різниця, ми розповімо згодом, а поки повернімося до законопроекту. Він пропонує трішки відкоригувати ст. 262 КУАП, де йдеться про адміністративне затримання.
Річ у тім, що дрібне викрадення належить до категорії правопорушень, за яке накладати стягнення має право лише суд. Тут заперечень немає ні в кого, але виникає певна технічна проблема. Злодій може скоїти крадіжку, а міліція може його спіймати в будь-який час доби. А от суд працює лише вдень, та й то не кожний, бо в суботу-неділю у нього вихідні.
Отже, якщо правопорушника спіймали, скажімо, о шостій годині вечора у п'ятницю, то хоч не хоч, а дві з половиною доби, до дев'ятої години понеділка, коли відкриється суд, його кудись треба подіти.
Варіантів два. Перший — відпустити додому, взявши з нього письмове зобов'язання, що у призначений час він з'явиться до суду сам. Другий — тримати у кімнаті затриманих у відділі міліції й доправити до суду під конвоєм. Про те, коли дозволяється застосувати один, а коли другий варіанти, якраз і йдеться у ст. 262 КУАП.
Зрозуміло, що відпускати під розписку можна людей, котрі скоїли щось не дуже тяжке страшне, наприклад, порушили правила дорожнього руху чи правила торгівлі на ринках. Зате за дрібне хуліганство або насильство у сім'ї можна й потримати за ґратами, щоб остудилася надто гаряча голова.
Словом, у згаданій вище статті є повний перелік правопорушень, за які до людини може застосовуватися адміністративне затримання. Та, на жаль, дрібного викрадення у ньому немає. Цікавий у нас усе-таки закон: за участь у мітингах і демонстраціях людину можна тримати під вартою до вирішення справи у суді, а от за дрібну крадіжку — зась.
Це явна прогалина у законодавстві, про яку поспіхом не подбали в той момент, коли ст. 51 КУАП народжувалася на світ у своєму новому вигляді. І ось тепер автори законопроекту пропонують виправити помилку і включити дрібне викрадення до переліку правопорушень, за яке особу можна затримати в адміністративному порядку.
Тепер про історію цієї статті. За радянських часів, а кодекс ухвалений у 1984 році, вона називалася «Дрібна крадіжка» і застосовувалася лише до працівників заводів і фабрик, які у невеликій кількості цупили їхню продукцію. Таких «несунів» судив не звичайний, як тоді називали, народний, а товариський суд колективу підприємства, котрий призначав покарання у вигляді штрафу. За таке правопорушення зрідка звільняли з роботи, і в ті часи, звичайно, не було потреби застосовувати до порушника адміністративне затримання.
У 2005-му все змінилося, і термін «дрібне викрадення» почали застосовувати до будь-якого майна: державного, колективного, приватного. Спосіб його вчинення теж не мав значення: чи то через прохідну заводу, чи то з чужої кишені — усе кваліфікувалося як дрібне викрадення чужого майна. Головне, аби сума викраденого не перевищувала певний поріг. Нині, згідно із законом, він становить 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тільки не того, який ми звикли оцінювати сумою 17 грн, а того, котрий називається податковою соціальною пільгою.
Для чого в законі одним і тим самим словом названо два різних поняття — зрозуміти важко. Відомо лише, що у 2012 р. відповідно до Податкового кодексу ця пільга становить 536 грн 50 копійок, тож максимальна планка дрібного викрадення — 107 грн. Тобто якщо зловмисник украв менше за цю суму, його судитимуть за ст. 51 КУАП, а якщо більше, то за ст. 185 Кримінального кодексу.
Варто зазначити, що з величиною, котра становить поріг кримінально караної крадіжки, протягом останнього часу відбулися чудернацькі маніпуляції. У 2005-му вона, наприклад, становила 393 грн. Причому податкова соціальна пільга за допомогою складної бухгалтерської формули була прив'язана до мінімальної заробітної плати. А оскільки остання увесь час зростає, то у 2008 році «поріг» піднявся аж до 937 грн. Можна уявити, яке «роздолля» настало для крадіїв: кради собі мобільні телефони хоч кожен день, і тебе за це довше, ніж на 15 діб, не посадять! Якщо тільки телефон буде не дорожчий за 937 гривень.
До речі, до кримінальної статистики такі події теж не потрапляли. Погляньмо лише на показники крадіжок. У 2004 році, тобто до законодавчих новацій, їх було зареєстровано 231 тис., у 2006-му, після запровадження,— 131 тис., а у 2008-му — лише 110 тисяч. Проте навесні 2009 р. Верховна Рада схаменулася і змінила бухгалтерську формулу, опустивши «поріг» до 62 грн, унаслідок чого кількість зареєстрованих крадіжок почала зростати і торік сягнула 277 тисяч.
І ось тепер самі оцініть шкоду від юридичної прогалини. Професійний злодій, котрий цупить речі з чужої сумки, машини або квартири, зазвичай не знає, яка йому дістанеться здобич у гривневому еквіваленті: менше сотні чи більше тисячі.
Це не завжди залежить від його уміння віртуозно засунути руку в чиюсь кишеню чи відкрити відмичками складний замок. Буває таке, що навіть в оселі мільйонера не знайдеться ні копійки, бо всі гроші перебувають на банківському рахунку.
Уявіть, що злодія спіймали, але сума викраденого не дотягує до кримінальної справи. І що тоді? Згідно з чинним нині законом на нього мають скласти протокол і відпустити на всі чотири сторони, сподіваючись, що він сам прийде до суду одержати свій дрібний штраф або свої 15 діб арешту.
Прийде він? А дзуськи. Практика доводить, що, опинившись знову на волі, він одразу подасться до іншого району, де його ще не знають, аби шукати новий об'єкт крадіжки.
Працівники міліції, звичайно, теж не ликом шиті. Вони уміють розрізняти, хто перед ними — ще не зіпсована людина, котра щось поцупила здуру, чи закоренілий злодій, для якого крадіжка стала єдиним джерелом заробітку, і якого потрібно довго і нудно перевіряти на причетність до аналогічних злочинів.
Для категорії останніх знаходять хитрий спосіб управи: складають на них ще один протокол за буцімто скоєння ще одного адмінправопорушення, а саме злісну непокору законному розпорядженню працівника міліції — за ст. 185 КУАП.
Передбачене нею стягнення теж сягає 15 діб і накладати його має лише суд. Але головне не в цьому, а в тому, що вона вже дає можливість застосувати до порушника адміністративне затримання. На ті кілька годин чи днів, поки не відчиниться суд і не вирішить його долю.
Таку пересторогу, з погляду здорового глузду, можна назвати виправданою, але з точки зору закону її можна розцінити і як фальсифікацію. Тим більше, що досвідчений злочинець, схоплений на місці злочину, намагається не чинити опору, а одразу піднімає руки вгору. Тож подібні маніпуляції з боку правоохоронців дають зайвий привід звинувачувати силові структури у порушенні прав людини.
Аби усунути цю прогалину, і виноситься на розгляд парламенту законопроект № 9134.
також у паперовій версії читайте:
- БАНКОМАТНІ ШАХРАЇ
назад »»»