«ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
КАЛЕЙДОСКОП ПЕРЕДВИБОРЧИХ З'ЇЗДІВ
Нинішній тиждень підтвердив, що всі головні учасники передвиборної кампанії ще заздалегідь перебували, так би мовити, на низькому старті.
З'їздівська епопея розпочалася акурат 30 липня, причому із самого ранку. Першою на старт вийшла об'єднана опозиція — представники «Батьківщини» провели своє зібрання о восьмій, прямо перед власним офісом на Подолі. Утім, про все — по порядку.
Батьківщина— понад усе
Такий доволі незвичний формат з'їзду головних опонентів партії влади мав цілу низку причин. По-перше, представники «Батьківщини» раніше подали заявку на проведення власного форуму... там же, де це збиралася зробити Партія регіонів — у приміщенні Експоцентру на Броварському проспекті.
Вочевидь, дехто зі старих гвардійців БЮТу ще не забув, як п'ять років тому саме тамтешній зал став фартовим для Юлії Тимошенко та її соратників. Річ у тім, що передвиборчий з'їзд у 2007 році Блок Тимошенко проводив саме там. У результаті — спромігся привести до Верховної Ради 156 народних обранців, ставши другою за чисельністю парламентською фракцією після Партії регіонів.
От і нині, попри всю відмінність ситуації, головною метою «Батьківщини» залишається та ж сама, що й п'ять років тому,— боротьба з «регіоналами». Причому, навіть у таких дрібничках, як місце проведення з'їзду. Власне, немає нічого дивного в тому, що керівництво Експоцентру віддало перевагу провладній політичній силі, відмовивши «Батьківщині».
Однак це — не єдина причина того, що об'єднана опозиція змушена була проводити своє зібрання раніше за всіх. Саме на 30 липня «регіонали» організували позачергову парламентську сесію. Попри те, що парламентські бютівці заявляли про те, що й так не братимуть участі в її роботі, «регіонали» вирішили перестрахуватися і провести сесію саме того дня, коли «Батьківщина» запланувала свій передвиборчий з'їзд.
Та повернімося до передвиборного форуму опозиції. Бо що б там хто казав, а найголовнішою новиною були передвиборчі списки «Батьківщини». Так би мовити, інформація — хто саме в наступній Верховній Раді стане оплотом і головною надією на зміни? Причому, на зміни не лише для суспільства, а й для самих лідерів опозиції — Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, котрі вже тривалий час перебувають за ґратами.
Таке враження, що саме список об'єднаної опозиції затверджувати було найважче. Передусім, тому, що надто вже багато сподівань покладали на нього рядові партійці «Батьківщини». До того ж після об'єднання політичних проектів Юлії Тимошенко та Арсенія Яценюка в один, кількість достойників неабияк зросла. А прохідних місць у списку — не так уже й багато. За найоптимістичнішими підрахунками самих опозиціонерів, це 90—100 чоловік.
Але ще важче було поділити мажоритарні округи, оскільки їх доводилося узгоджувати з партнерами по Комітету опору диктатурі. Зрештою, саме перелік кандидатів-мажоритарників залишив чи не найбільше запитань, відповіді на які лідери опозиції ще муситимуть давати. І, як мовиться, дай, Боже, щоб вони знайшлися ще до 28 жовтня.
Третя причина досить непростої долі опозиційних списків полягала в необхідності узгодити його із самою Юлією Тимошенко. Ще минулої середи Олександр Турчинов відвідав Тимошенко в місці її нинішнього ув'язнення і провів тригодинні перемовини. Однак, за свідченням адвоката Сергія Власенка, навіть після цього список коригувався.
Найголовніше, що обох своїх ув'язнених лідерів «Батьківщина» внесла до першої п'ятірки — Юлія Тимошенко очолює список, а Юрій Луценко замикає першу п'ятірку. Зрозуміло, що за нинішніх обставин ЦВК не зареєструє кандидатами ні екс-прем'єра, ні екс-міністра внутрішніх справ. Однак у них з'явиться, принаймні, можливість отримати депутатство в разі зміни політичної ситуації і реабілітації. Нагадаємо, опозиція щодо цього налаштована доволі рішуче. От тільки питання: чи вистачить їй для цього сил та можливостей?
Як і слід було очікувати, остаточний список не задовольнив усіх. Хоча й серед тих, хто залишився «за бортом», є люди, котрі по-різному сприйняли фактичне відсторонення від великої політики. Скажімо, Олесь Доній (якого не включили ні до партійних, ні до мажоритарних списків від опозиції), все рівно закликає підтримати цю політичну силу. Мовляв, нині головне завдання — подолати режим Віктора Януковича, а з усім іншим можна розібратися й згодом.
Натомість, Юрій Кармазін чи Тарас Стецьків реагують доволі емоційно. Більше того, схоже, що вони таки балотуватимуться по мажоритарці, але вже — як самовисуванці. А скільки ще буде подібних випадків?! Скажімо, тепер уже екс-бютівець Сергій Міщенко вийшов із фракції через годину (!) після оприлюднення списків. Зробив він це на знак протесту проти того, що опинився на непрохідному місці.
Найбільш, звісно, говорили про тих, хто опинився за межами прохідної частини і першої сотні. У зону ризику точно потрапили перевірені активісти Андрій Шкіль та Михайло Волинець, старі бютівці Олег Білорус, Сергій Шевчук, Віталій Корж.
Чимало відомих опозиціонерів балотуватимуться на мажоритарних округах за підтримки «Батьківщини». Скажімо, Микола Катеринчук — на Вінниччині, Володимир Бондаренко, Ксенія Ляпіна, Сергій Терьохін та Володимир Яворівський — у Києві.
Кіт у мішку
А от з'їзди Партії регіонів усе більше нагадують старі радянські часи, коли єдиною партією була КПРС. Причому, така аналогія напрошується як за антуражем, так і за суттю. Нинішній форум знову відзначився тим, що на лівий берег увечері 30 липня пробитися було майже неможливо. Ну, припустимо, це можна списати на те, що на з'їзді ПР був присутній президент Янукович.
Але як пояснити відверту закритість «регіоналів» від журналістів? Акул пера й мікрофона до зали допущено не було, тож спостерігати за помпезним дійством довелося з монітору. Прямий доступ до тих нечисленних представників Партії регіонів, які можуть хоча б щось прокоментувати, також був дуже обмежений.
От і доводилося «насолоджуватися» відверто рекламними прокламаціями від Віктора Януковича і жовчним виступом голови партії, прем'єра Миколи Азарова. Усякого було в Україні, але такого впертого звинувачення в усіх смертних гріхах «попередників» бачити ще не доводилося.
Річ у тім, що Микола Янович значну частину свого передвиборчого (!) спічу знову присвятив... звинуваченням попереднього уряду і особисто Юлії Тимошенко. І це притому, що на своїй нинішній посаді Азаров перебуває вже майже два з половиною роки. До речі, через місяць він управі буде відсвяткувати неабияке досягнення. Якщо до того часу з якогось дива Янукович не відправить Азарова у відставку, то Микола Янович стане прем'єр-міністром, котрий найдовше перебуває на цій посаді безперервно. Досі цей рекорд належить Валерію Пустовойтенку. І встановлено його ще в далекому 1999-му році.
Цікаво, що до Пустовойтенка уряд очолював Павло Лазаренко. Однак щось не пригадується, щоб понад двохрічна діяльність Пустовойтенка супроводжувалася постійними наріканнями на «попередника».
Для Миколи Азарова це — норма. Причому, судячи з усього, «регіонали» й надалі мають намір «мочити» своїх опонентів, оскільки владою ділитися не збираються. Що продемонстрував і їхній з'їзд. Справді, далеко не все влаштовує в нинішній об'єднаній опозиції. Але їхні зібрання, порівняно з «регіональними», — це просто-таки вершина демократії.
На форумі ПР делегатам було оголошено лише першу п'ятірку кандидатів, в якій компанію старим перевіреним бійцям Азарову, Клюєву та Єфремову склали колишній «сильноукраїнець» Сергій Тігіпко та співачка Таїсія Повалій.
Делегати просто «проковтнули» таке зверхнє ставлення до себе й одноголосно затвердили «кота в мішку». А точніше, багатьох «котів», бо й потенційні кандидати в мажоритарних округах оголошеними не були. Що змусило декотрих з них заповзято підкочуватися до тих щасливчиків (Сергій Тігіпко, Нестор Шуфрич), які мали на руках роздруківки списків, і перевіряти: чи не викреслила їхніх прізвищ чиясь «верховна десниця»...
Ще одне спостереження — перша частина партійних списків ПР майже суціль складається з членів уряду та функціонерів президентської канцелярії. Отже, після виборів цілком можна очікувати певних ротацій у владному «кошику». Знову ж таки залежно від результатів жовтневого свята демократії.
Насамкінець про так звану спадковість поколінь. Пригадуєте, скільки разів «регіонали» поливали Віктора Ющенка в часи його президентства за «кумівство», родинні зв'язки тих, хто має ті чи інші посади. Нині вони впевнено демонструють, що нічим не кращі. Віктор Вікторович Янукович — молодший син гаранта — уже втретє отримує в списку прохідне місце. А тепер до нього додався ще й син прем'єра Азарова — Олексій. Йому батько виклопотав комфортний округ на Донеччині з центром у місті Слов'янську.
Проте найбільше вражає навіть не це. Олексій Азаров останні роки живе... в Австрії. Тож якщо скрупульозно дотримуватися букви закону, в нього мали б виникнути проблеми з реєстрацією як кандидата в депутати. Навіть попри те, що громадянство він має українське, закон вимагає: кандидат упродовж останніх п'яти років повинен жити в Україні.
До речі, з цього приводу нині ведеться широка дискусія, але стосовно іншого потенційного кандидата — футбольної зірки Андрія Шевченка, котрий облюбував партію «Україна — вперед!». Шева ж бо до 2009 року постійно жив у Англії та Італії, виступаючи відповідно за «Челсі» та «Мілан». А от із приводу прем'єрського нащадка в пресі чомусь анічичирк!
«Сплав» молодості й досвіду?
Комуністи, як і їхні «олігархічні партнери» з колишньої коаліції, вирішили не відкладати справу в довгу скриню і оприлюднили власні передвиборчі списки першого дня після старту кампанії. Причому Петро Симоненко заявив, що КПУ нині орієнтуватиметься на «сплав молодості й досвіду». Важко зрозуміти, що саме мав на увазі незмінний компартійний керманич. Адже в прохідній частині його списку практично всі, з ким лівий сектор парламентської зали незмінно асоціюється.
Узяти хоча б Петра Миколайовича. Він — депутат із 18-річним стажем, причому голова фракції з 18-річним стажем. Аналогів такому феномену немає, навіть якщо не акцентувати на тому, що Симоненко не просто був в усіх скликаннях ВР, окрім першого, а й ні на день не змінював місця роботи.
Петро Цибенко, Спиридон Кілінкаров, Валентин Матвеєв чи Олександр Голуб також депутати зі стажем. А Адам Мартинюк, крім цього, ще й досвідчений перший віце-спікер. Він сидів у президії праворуч від Олександра Ткаченка у третьому скликанні, праворуч від Олександра Мороза — у п'ятому і праворуч від Володимира Литвина — у четвертому та шостому скликаннях. Одне слово, досвід. Але де ж тут молодість?..
Знову балотується до ВР Ігор Калетник — єдиний представник КПУ у виконавчій структурі. Та ще і у якій — Державній митній службі. Хтозна, можливо, тамтешнє крісло захиталося під паном Ігорем? Хоча в нього є надійне прикриття — його батько Григорій Калетник балотується до ВР по мажоритарному округу на Вінниччині від Партії регіонів.
Плата за мову?
З'їзд Народної партії, що її очолює чинний спікер Володимир Литвин, більше нагадував капітуляцію. Голова ВР визнав, що змагатися за здобуття 5-відсоткової підтримки громадян для його партії — утопія. Тому «литвинівці» зосередилися винятково на мажоритарних округах.
Утім, їм і тут не довелося аж надто старатися. Бо, як мінімум, троє «народних» активістів-депутатів були люб'язно запрошені «регіоналами» до свого списку. Причому до прохідної його частини. «Щасливчиками» стали Ігор Шаров, Олег Зарубінський та Катерина Ващук. Люди, котрі раніше відзначалися неординарністю виступів і самостійністю в ухваленні рішень... Останнім часом запам'яталися лише тим, що проголосували разом із «регіоналами» за ухвалення мовного закону.
До речі, тема цього законодавчого «бестселера» заслуговує на окрему увагу, причому саме в блоці про партію Володимира Литвина. Спікер-бо цього тижня таки підписав цей закон. Цій події передувала позачергова сесія, як було сказано вище. Але що на ній відбулося? Ніхто й не думав переголосовувати цей «шедевр» законодавчої думки. Депутати 30 липня лише відхилили три проекти постанов, унесені опозицією, за відкликання цього закону. А також поправку самого Литвина.
Отже, незрозуміло, як змінилася ситуація і чому спікер, котрий місяць тому навідріз відмовився ставити під мовною «бомбою» свій автограф, тепер заявив: «У мене немає іншого виходу». Очевидно, аргументи «регіоналів» виявилися сильнішими за будь-які принципи.
Римейка не вийшло
Свою обіцянку піти на вибори виконав і екс-президент Віктор Ющенко. Зібравши «у вузлик» рештки «Нашої України» і доточивши її представниками УНП і КУНу, Віктор Андрійович спробував помістити себе у свій же образ десятирічної давнини. Проте римейка явно не вийшло. «Наша Україна»-2002 випромінювала суспільні надії й оптимізм, була готова до звершень і гордих учинків... А «Наша Україна»-2012 запам'яталася лише сварками і взаємними образами. А ще таким самим панічним страхом перед пресою, як і в «регіоналів». Навіть більшим, адже свій «сімейний» (визначення екс-президента!) з'їзд Ющенко проводив у закритому режимі.
Що тут додати? Хіба що одне: нинішній похід «Нашої України» на вибори — ще один доказ, що «два Віктори» напередодні президентського волевиявлення-2010 про щось непогано домовилися.
Де справжня «Свобода»?
А от перший день серпня став справжнім бенефісом політичних неофітів. Цього дня свої з'їзди провели «УДАР» Віталія Кличка, «Україна — вперед!» Наталії Королевської та «Свобода» Олега Тягнибока. Щоправда, остання з названих політичних сил нібито й не належить до новачків. Однак нині, вочевидь, вперше має реальні шанси потрапити до парламенту, подолавши п'ятивідсотковий рубікон.
Варто зауважити, що незадовго до початку кампанії «Свобода» остаточно домовилася з «Батьківщиною» про те, що на мажоритарних округах її кандидати користуватимуться підтримкою всієї опозиції. Ймовірно, це додасть шансів тим, хто балотується на теренах Західної України. Скажімо, кандидатові філологічних наук Ірині Фаріон чи братові лідера партії Андрію Тягнибоку. Можливо, на успіх може розраховувати і син знаменитого режисера Юрія Іллєнка — Андрій, котрий балотуватиметься в Києві.
Проте шанси «свободівців» на Одещині, Запоріжжі чи Донеччині, вочевидь, дорівнюватимуть нулю. І не надто зрозуміло, для чого вони самі (!) клопоталися про отримання саме цих округів. До речі, це викликало певну підозру у представників об'єднаної опозиції, котрі самі не отримали ані запрошення до списку, ані «свого» місця на окрузі.
Щодо партійного списку, то в разі подолання «Свободою» п'ятивідсоткового рубікону депутатами можуть стати до двох десятків носіїв патріотичних ідеалів. Серед найвідоміших — актор Богдан Бенюк і спортивний журналіст Ігор Мірошниченко.
Удар, удар, іще «УДАР»...
Віталій Кличко, як політик, уже змінив свій імідж вічного кандидата в мери Києва на імідж шукача загальноукраїнського політичного успіху. Поки невідомо, чи добре це для столиці нашої держави, але одне очевидно: партія «УДАР» має усі шанси не просто пройти до ВР, а й посісти в «загальнокомандному заліку» третє місце.
З'їзд партії знаменитого боксера це підтвердив. Більше того, поки що «УДАР» залишається єдиною політичною силою, котра прислухалася до рекомендацій руху «Чесно» і виключила з можливих списків розкритикованого цим рухом потенційного претендента на депутатський мандат. А саме екс-міністра енергетики Івана Плачкова.
Натомість до списку «УДАРу» потрапив Сергій Куніцин, котрий свого часу співпрацював як із «помаранчевими», так і з «біло-блакитними». Хоча його постать вельми неоднозначна. Бо про кримчанина Куніцина, як про непоганого професіонала, автор цих рядків чув багато різних відгуків.
Справжньою несподіванкою стала поява у списку «УДАРу» (причому під другим номером!) прізвища письменниці Марії Матіос. Людини з більшою антипатією до чинної влади серед мистецького прошарку ще треба пошукати. Хіба що Василь Шкляр. Тож «УДАР» із, так би мовити, поміркованої опозиції може з часом і радикалізуватися. Втім, поживемо — побачимо.
З'їзд на полі
І нарешті, політичний проект Наталії Королевської. «Україну — вперед!» часто називають «засланим козачком» влади в опозиційний табір. Надто активно «диригент» ВР Михайло Чечетов вихваляє Королевську останнім часом. Плюс повальна реклама на ТБ і дорогих бігбордах по всій державі.
Утім, щось не віриться, що амбітна Королевська може просто так «підспівувати» Партії регіонів у разі успіху. Для загального успіху, мабуть, було б краще, щоб «Україна — вперед!» здолала п'ятивідсотковий рубікон. Значно гірше, якщо її цифра зупиниться десь на позначці 4-4,5%. Тоді вони як «бонус» перейдуть, зокрема, й до «регіоналів».
Королевська це чудово усвідомлює. Мабуть, саме тому в її списку опинився український футбольний голеадор Андрій Шевченко. Після його несподіваної заяви про похід у політику багато хто чекав його поряд із Віталієм Кличком. Однак поки що з «партією спортсменів» у нас не склалося.
З'їзд «України — вперед!» не обійшовся і без неприємного осаду. Як і у випадку з «регіоналами», тутешні функціонери не ознайомили своїх делегатів із повним списком кандидатів. Більше того, на момент написання цього тексту відомою залишалася тільки перша п'ятірка партії Королевської.
Списувати це лише на недосвідченість навряд чи доцільно. Тим паче, для порівняння: «УДАР» голосував за кожного (!) кандидата окремо. Навіть попри не надто комфортні умови в залі. Хоча... Королевська взагалі продемонструвала неабиякий креатив: з'їзд «України — вперед!» відбувався на полі. Ні-ні, не на футбольному, як можна подумати, враховуючи пріоритети другого номера списків.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»