СЮРПРИЗИ ЄДИНОГО РЕЄСТРУ
Одна з головних тем, яку обговорювали на останній підсумковій нараді в Головному слідчому управлінні МВС, була присвячена тому, як міліції працювати в умовах нового Кримінально-процесуального кодексу, положення якого вимагають усунути тяганину, котра зазвичай передує початку процесу розслідування злочину.
Тобто щоб слідчі дії починалися одразу після отримання заяви про злочин, а сама заява більше не «маринувалася» протягом десяти днів під час так званої дослідчої перевірки. Однак, уважно прочитавши відповідні статті КПК, доходиш висновку, що його норми не усувають можливості тяганини, а за певних обставин ще й посилюють їх.
Нагадаймо, що новий КПК було ухвалено 13 квітня цього року, опубліковано 19 травня, а чинності він набере через півроку після цієї дати, тобто 19 листопада. Втім, низка його революційних новацій, котрі так зацікавили громадськість, на жаль, ще нескоро будуть утілені в життя.
Такий, наприклад, незвичний для наших теренів запобіжний захід, як домашній арешт, реально застосовуватимуть лише після того, як МВС напише і затвердить положення про порядок застосування електронних засобів контролю і, крім того, ще десь закупить чи замовить оті «хитрі штучки».
Нескоро буде запроваджено і систему безоплатної правової допомоги, бо для цього потрібно, по-перше, ухвалити відповідний закон, по-друге, закласти в державний бюджет кошти для оплати праці «безплатних» адвокатів.
Із кодексу випливає, що органи прокуратури більше не займатимуться розслідуваннями, а їхні слідчі перейдуть до штату іншого, поки неіснуючого відомства під назвою «Державне бюро розслідувань». Проте на його утворення дається термін аж п'ять років і сумнівно, що Генпрокуратура у нього вкладеться, бо ще у 1996 році, коли була ухвалена нова Конституція України, їй на те саме давали такий же п'ятирічний термін. Однак і досі все лишається на своїх місцях.
Проте є одна норма, яка 19 листопада 2012-го має бути втілена без зволікань: це скасування інституту як порушення кримінальної справи, так і відмови в її порушенні.
Раніше як було. По всіх заявах, які люди подавали до міліції, давали десять діб на перевірку. Річ у тім, що заяви бувають різними: одна про збройне пограбування, друга про крадіжку курки, третя про те, що сусідка показала дулю. А є певна категорія проблемних заявників, котрі пишуть, що їм снилося. Далеко не по кожній з таких заяв доцільно було починати розслідування, тому дільничні інспектори міліції або оперуповноважені карного розшуку спочатку відвідували місце події, розпитували її учасників, а вже потім, коли шкірка була варта вичинки, слідчий виносив постанову про порушення кримінальної справи. Далі вона реєструвалася, ставилася на облік по всіх базах даних, отримувала порядковий номер. Після цього на законних підставах можна було проводити слідчі дії: обшуки, вилучення, арешти й таке інше. По решті заяв виносили протилежну за змістом постанову — про відмову в порушенні кримінальної справи.
За статистикою, з близько трьох мільйонів заяв, що реєстрували щорічно в чергових частинах райвідділів міліції, тільки 400–500 тис. визнавали вартими того, аби по них були порушені кримінальні справи. Тільки після цього викладені у них події отримували кваліфікацію злочину, потрапляли до статистичної звітності й на їх базі вираховували показник розкриття.
Таким чином, відфільтровувалися два з половиною мільйона заяв, але це не означало, що вони були «непотрібним мотлохом» — за багатьма з них були чиїсь горе і сльози. Але існували певні, навіть офіційно прописані в інструкції, критерії відбору. Приміром, до 2009 р. відмовляли в порушенні кримінальної справи за фактами крадіжок або шахрайств, якщо сума заподіяної шкоди не перевищувала 900 грн, згодом цей «поріг» було знижено до 60 грн. Окрім того, давали відкоша усім заявам про заподіяння тілесних ушкоджень, рекомендуючи звертатися прямо до суду.
Зрозуміло, коли правоохоронцям не хотілося морочитися безперспективними розслідуваннями, котрі не обіцяли нагород, винагород, дільничні або оперуповноважені виносили відмовні постанови навіть тоді, коли за всіма критеріями треба було порушувати кримінальну справу. Заявник, звичайно, міг оскаржити цю постанову, були випадки, коли прокурори змушували міліцію скасовувати її й займатися розслідуванням, але таке траплялося рідко. Згідно з даними статистики, близько десяти тисяч випадків на рік. Тобто в загальному масиві поставлених на облік злочинів цей сегмент становив близько двох відсотків.
Стара система була не бездоганною, але спробуймо проаналізувати, наскільки ефективнішою буде нова. Почнімо з того, що термін «кримінальна справа» виходить з ужитку, замість нього придумали новий — «кримінальне провадження». Його перша стадія називається досудове розслідування, початок якого регламентує ст. 214 нового КПК.
Отже, за новими правилами, людина, як і раніше, несе свою заяву до райвідділу міліції, там черговий її приймає і реєструє, потім вона потрапляє до слідчого, а той протягом 24 годин після подання заяви зобов'язаний внести її до Єдиного реєстру досудових розслідувань. А вже від моменту внесення можна проводити усі передбачені кодексом слідчі дії, тобто обшуки, арешти, тощо. Ніякої тобі десятиденної перевірки, тяганини і бюрократії — все протягом однієї доби. Аж не віриться!
І правильно не віриться, бо про те, що не все буде так просто і гладко, ми можемо дізнатися з іншої статті нового КПК під номером 303, де йдеться про оскарження дій слідчого. Згідно з її положеннями заявник, зокрема, може оскаржити в суді такий вид бездіяльності слідчого, як невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до єдиного реєстру досудових розслідувань. Тож виходить, що слідчий начебто повинен внести заяву до цього реєстру, але у певних випадках може на цілком законних підставах її туди не вносити. Про це в кодексі прямо не сказано, але про це легко здогадатися. Адже кожному відомо, що суд можна виграти, а можна й програти. В цьому випадку суддя може задовольнити скаргу, а може й відхилити її, тобто визнати, що слідчий, який не вніс заяву до реєстру і не почав розслідування, був цілком правий.
Раз так, то в законі мусить бути чітко зазначено, в яких випадках слідчий має вносити заяву, а в яких може цього не робити. Шукаємо в кодексі відповідну статтю і, на жаль, не знаходимо.
Натяк на розгадку цієї чудасії міститься у згаданій ст. 214, де сказано, що має бути підзаконний акт у вигляді положення про порядок формування і ведення Єдиного реєстру. Цей документ повинна затвердити Генпрокуратура за погодженням з МВС, СБУ і Державною податковою службою, тобто відомствами, які уповноважені вести слідство. Про нього можна говорити лише у майбутньому часі, оскільки ГПУ не раніше осені затвердить його і погодить. Навіть не читаючи тексту цього положення, можна стверджувати, що в ньому буде той самий перелік випадків, коли слідчий матиме право не вносити заяву до Єдиного реєстру, тож і не починати розслідування.
Сам факт існування такого переліку не становить жодної небезпеки, адже деякі заявники справді полюбляють писати у своїх заявах усіляку нісенітницю, котру можна одразу розпізнати неозброєним оком. Тут кодекс, безперечно, має рацію — навіщо засмічувати Єдиний реєстр різним непотребом. Турбує інше — на оцінку серйозності заяви дається лише один день, а це іноді надто короткий термін, щоб ухвалити правильне рішення: варто чи не варто починати розслідування. Адже протягом 24 годин не завжди можна визначити, чи перевищувала вартість викраденого майна суму у 60 гривень, або якої тяжкості були заподіяні людині тілесні ушкодження: легкі чи середні.
Отже, є усі підстави побоюватися того, що слідчі, не обтяжуючи свою голову зайвою морокою і не проводячи перевірки, будуть гамузом ухвалювати рішення про те, щоб не вносити заяву до реєстру. А заявник, мовляв, якщо у нього вистачить кебети, нехай оскаржує цю бездіяльність у суді.
Таким чином, вимальовується такий парадокс: якщо раніше дільничний або опер одразу після реєстрації будь-якої заяви щось починали по ній робити, то тепер вони можуть відкласти це заняття на потім, коли суд примусить слідчого внести заяву до Єдиного реєстру, а слідчий, виконуючи ухвалу суду, доручить їм щось по ній виконувати.
За таких обставин можна бути певним, що тяганина після запровадження новації ще більше посилиться. По-перше, неабияка фора в часі, оскільки суди в нас працюють неквапливо. По-друге, юридична малограмотність населення України дає підстави стверджувати, що далеко не кожний заявник, якому дали відкоша в міліції, знайде в собі силу волі шукати правду в суді.
також у паперовій версії читайте:
- БЕРЕЖІТЬСЯ «ДИЛІНГОВИХ ЦЕНТРІВ»
назад »»»