БІРМА:
ДАЛІ БУДЕ?
У Бірмі триває глибока суспільна трансформація. Останні квазідемократичні додаткові вибори бірманського парламенту завершилися тріумфом опозиції, яка здобула майже всі мандати (43 із 45). Тим самим не реалізувався «найчорніший» сценарій їх повної фальсифікації, який напередодні виборів намалювала Аун Сан Су Чжи.
На вулицях Бірми такої радості не було, починаючи від 1948 року. Західний світ поспішав із вітаннями, висловлюючи переконаність у тому, що країна вийшла на шлях демократизації за західним зразком. Тим часом бірманська дійсність набагато складніша і, незважаючи на перемогу опозиції, армія зберігає провідні позиції. Успіх реформ залежатиме від двох чинників: адекватних кроків Заходу і політичної стратегії Аун Сан Су Чжи. Якщо хоч один із них не спрацює, «бірманську відлигу» очікуватиме неминучий «заморозок».
Країна повертається лицем до західного світу, принаймні створила для цього необхідні умови. Влада порозумілася з основними етнічними меншинами, випустила майже всіх політичних в'язнів і, нарешті, дозволила провести перші за 22 роки вільні вибори, на яких перемогла опозиція. Тепер Захід не має причин, аби зберігати санкції, а повинен скасувати найважливіші (приміром, допомогу для розвитку) з них, але не всі (збереження ембарго на зброю цілком доречне).
Слід зауважити, що хоча військова хунта неодноразово порушувала основоположні права людини, всю вину не можна покладати тільки на неї. Частини угруповань етнічних меншин категорично відмовляються від переговорів з армією і продовжують збройну боротьбу, підриваючи територіальну цілісність країни. Інші меншини під прикриттям національно-визвольної боротьби торгують наркотиками (зрештою, разом із частиною армії). Частину політв'язнів засуджено за підкладання бомб, тому з таким самим успіхом їх можна вважати терористами.
Основний розподіл у бірманській хунті на «реформаторів» і «твердоголових» означає, що неадекватна поведінка Заходу може привести до перемоги консервативної фракції «відведення стрілок назад». Хоча вибори й були вільними, саме їх проведення належить розглядати в контексті геополітичної гри, яку веде хунта для зменшення залежності країни від Китаю.
Реформатори, зміцнені динамікою подій та енергією суспільства (сповненого ентузіазму після виборів, але ослаблені страхом, що «відлига» вислизне з-під контролю армії), повинні одержати підтримку зовні. Бірма потребує Заходу, але і Захід потребує Бірми. Тому найважливішою особливістю політики щодо Бірми має стати її деідеологізація.
Нинішні зміни виглядають революційними, враховуючи специфіку країни, і хоч їм ще далеко до стандартів західного світу, прагнення реформ належить гідно оцінити. Зрештою, доцільно подивитися з ширшої азіатської перспективи і зрозуміти, що з дотриманням усіх цих західних правил і норм у Сінгапурі, Індонезії, Таїланді, не кажучи про Камбоджу чи В'єтнам, не набагато краще (скажімо, у цьогорічному рейтингу Freedom House Бірма перебуває відразу після В'єтнаму разом із Лаосом). Попередня політика західних держав щодо Бірми мала багато ознак фарисейства і була прикладом застосування подвійних стандартів (наприклад, санкції були накладені на більшість виробів і продуктів, за винятком нафти і газу). Це має змінитися. До Бірми потрібно ставитися так само поблажливо (або суворо), як до інших держав Південно-Східної Азії, котрі до демократії доходили поступово.
Внутрішнім ключем успіху у Бірмі є порозуміння між реформаторською фракцією в армії (представленою президентом Тан Шве і спікером нижньої палати парламенту Тура Шве Маном) і опозицією під керівництвом Аун Сан Су Чжи. Попри успіх опозиції на додаткових виборах, більше важелів впливу в руках армії, а опозиція лише будує структури. Оскільки армія — єдина інституція, що функціонує в країні, порозуміння з нею є необхідною умовою для проведення будь-яких змін. Армія, у свою чергу, стереже свої привілеї, крім того, боїться помсти суспільства.
Тому Аун Сан Су Чжи мусить переконати: а) генералів, що їм не загрожує люстрація; б) суспільство, що належить залишити реваншизм. Невідомо, яке з цих завдань складніше. Зрештою, Аун Сан Су Чжи мусить виявити політичну мудрість і спритність: так лавірувати, щоб не дати армії обіграти і використати себе, а водночас знайти слова для тих, хто не хоче говорити з армією, але з ким неодмінно треба порозумітися (боївки етнічних меншин).
Важливим чинником у Бірмі буде Піднебесна. На нашу думку, саме надмірна залежність від Пекіна штовхнула хунту на шлях лібералізації, необхідну для отримання західної допомоги. Проте Китай не складає зброї й буде твердо (хоч і за лаштунками) захищати свої інтереси, серед яких газогони і нафтопроводи в Бірмі становлять пріоритет. Тим самим разом із недавніми виборами Бірма може стати ареною нової, великої геополітичної гри між Заходом і Піднебесною. Це не мусить бути негативний сценарій для Бірми: досвід сусіднього Таїланду, який у своїй історії багато разів так лавірував між сильнішими, що завжди ставав від цього тільки міцнішим, є для генералів чітким і промовистим прикладом.
Ситуація в Бірмі настільки непередбачувана, що складно щось прогнозувати. Без сумніву, Бірма нині — одне з найцікавіших місць на планеті й, напевно, найбільш динамічне в Азії.
За матеріалами іноземної преси підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- РЕФОРМИ І ТРАДИЦІЇ
- ІСПАНІЯ РАДИКАЛЬНО СКОРОЧУЄ ВИТРАТИ
назад »»»