ЩОДЕННИЙ ВІСНИК
Із життя наших вірних друзів-календарів
1.
Змалку запам'яталася щоденна вранішня картина, коли батьки або бабуся з дідусем підходили до стіни з причепленим на ній календарем і відривали новий аркушик, із якого можна було дізнатися цікаву інформацію: від астрономічних характеристик Всесвіту до пам'ятних дат країни та порад щодо ведення господарства. Цікаво, що деякі аркушики тривалий час зберігалися дорослими й складалися в окремому місці або слугували закладками для книжок.
Уже немає і дідів, і батьків, а листки з календарів далеких, минулих років час від часу знаходжу у книжках своєї домашньої бібліотеки і з цікавістю розглядаю. Адже ці листочки розповідають буття мого дитинства, про мрії та сподівання моїх батьків, близьких родичів. Роздивляюся пожовклі аркушики газетного паперу і розумію, що відривний календар як був своєрідним «щоденним вісником», так і залишається донині мобільним інформаційним джерелом для українців.
Тож історія календарів стала історією поколінь наших попередників. І ця історія триває, маючи перспективи, навіть у стрімкий час розвитку новітніх інформаційних технологій, вдосконалення технологічних процесів у виробництві книжково-журнальної продукції, розвитку нанотехнологій.
2.
З історії відомо, що спочатку у Стародавньому Римі календарями називали книжки, до яких кредитори записували відсотки, що вносилися щомісяця у дні календ (назва першого дня місяця). Проте минули століття і в календарях з'явилися дні народження імператорів та дні державних і церковних свят.
Наші предки-слов'яни календар називали місяцесловом. Найдавнішим виданням вважається «Остромирова Євангелія» (1056–1057 рр.) із новгородського Софійського собору. І починається вона з тексту про Пасху.
Випуск перших щорічних масових видань календарів на теренах нашої країни, що тоді входила до складу Російської імперії, відбувся завдяки Петру І. У 1708 році вийшло друком невелике за форматом видання «Календар або місяцеслів християнський за старим стилем або численням на літо 1709 (від миробитія 7217)», у якому постійно друкували статті про затемнення Сонця та Місяця, про чотири пори року, про війни та мирські справи, про здоровий спосіб життя та хвороби.
Найбільш довершеним, що зберігся до нашого часу, вважається календар Брюса, в якому можна побачити прогнози погоди, передбачення врожаю. Яків Брюс був видатним діячем Петровської епохи. У народі він був відомий як чародій і чорнокнижник, котрий випустив унікальне видання з астрологічними передбаченнями, а також із розрахунками, якими можна було користуватися упродовж багатьох років.
Отже, хто придбав календар Брюса, міг користуватися цим виданням тривалий час, не купуючи нового календаря. У цьому календарі позначалися дні, коли треба було «митися у мильні, плаття кроїти, бороду голити, щоб не швидко росла, рибу ловити, дітей в училище віддавати вчитися, щоб були вченими» і таке інше.
Яків Брюс — один із перших «потєшних» з оточення Петра І. Артилерист, математик та астроном Брюс був видатним ученим і військовим діячем свого часу. Від 1704 року він командував російською артилерією і чимало зробив для її розвитку. Під час Полтавської битви артилерія зіграла важливу роль у перемозі над шведами, тож Петро І був багато в чому зобов'язаний своїй перемозі Якову Брюсу.
Водночас Брюс керував астрономічною обсерваторією, що містилася у Сухаревій башті, де була розташована створена Петром І «Школа навігаційних та математичних наук», що у майбутньому перетворилася на Морську академію. Яків Брюс тут викладав гардемаринам математику та астрономію.
Навколо Брюса складалися легенди та міфи. Його вважали алхіміком, чорнокнижником і чародієм. Його будинок, у майбутньому в більшій частині перебудований, стояв неподалік Сухаревої башти, де згодом жив і працював один із видатних нащадків Брюса — російський поет Валерій Брюсов.
3.
Від 1706-го Я. Брюс за розпорядженням Петра І очолив російське книгодрукування. Під його наглядом видавець В. Кипріянов випустив перший у Росії друкований календар, що і донині називається «Календар Брюса». Назва цього календаря цілком відповідає дійсності, адже розрахунки для нього робив сам Брюс.
«Календар Брюса» друкували на великих аркушах, розміром із сучасний настінний календар. По своїй суті він був настінним. Проте якщо вам доведеться його побачити, навряд чи ви ним скористаєтеся без спеціальних пояснень, відразу зрозумівши, що перед вами — календар. Ви побачите складні креслення, розібратися в яких може далеко не кожний фахівець.
Річ у тім, що «Календар Брюса» був астрологічний. Але був не тим астрологічним календарем, якими нині забиті усі кіоски, у яких дається перелік удачливих і невдачливих днів, причому різних, залежно від того, хто складав цей календар. Ні, то був справжній астрологічний календар. У давнину саме так і говорили: зробити креслення астрологічного передбачення. Адже справжня астрологія ґрунтується на астрономічних розрахунках взаємного розташування планет, сонця, місяця та зірок на небі.
Поступово в Росії було налагоджено щорічний випуск календарів. У календарях того часу можна було знайти будь-яку інформацію: коли заходить сонце чи сходить місяць; коли та як висівати овес або саджати картоплю; інформацію про свята та святих і багато іншого. За такої кількості інформації обсяг календарів був чималий. Проте і ціна на них була високою за тих часів. Тому не слід дивуватися, якщо в старих книгах зустрінете згадку про те, що родина на ніч читала вголос календар. Фактично календарі тоді були схожі на своєрідні енциклопедії та літературні альманахи. Кишеньковими їх у нинішньому розумінні слова назвати було важко.
Від 1727 року приватним особам забороняли друкувати календарі. Виключне право, або як ми тепер кажемо, монополія на друкування календарів належала Санкт-Петербурзькій академії наук. Гроші, що надходили від продажу календарів, ішли на закупівлю спирту та камфори для зберігання колекцій різних монстрів і опудал звірів у Кунсткамері.
З 1770-го календарі почали називати місяцесловами і видавати як звичайні, історичні, географічні та місяцеслови з напученням. Їх друкували незначними накладами і продавали за високими цінами. Причому кожний календар призначався певному прошарку населення — селянам, торговцям, мисливцям, священикам, лікарям.
У 1855 році в Росії з'явився перший кишеньковий календарик. Проте ця інформація тепер піддається сумніву. Суперечки з приводу того, коли побачив світ перший російський кишеньковий календарик, припинила кандидат історичних наук О. Предеїна. Вивчаючи щоденники та листи відомого діяча XVIII ст. Якоба Штелина, вона помітила, що у своєму листі до Кирила Розумовського, тодішнього президента Академії наук та мистецтв, від 18 лютого 1760 року, Штелин пише про схвалення майбутнім імператором Петром ІІІ зразка кишенькового календаря. Штелин у тому ж листі зазначає: «Академія матиме з цього певний прибуток. Календар коштує нам 10 копійок, ми продамо його за 25 коп.» Тож невідомо, який був той календар і який його наклад (зрозуміло, що незначний), проте очевидно, що він був першим друкованим кишеньковим календарем, виданим у Росії, але французькою мовою.
У 2010 році колекціонери та фахівці країн СНД цілком мали право відзначати 250-ліття першого російського кишенькового календаря.
4.
Наприкінці ХІХ ст., коли було скасовано монополію Санкт-Петербурзької академії наук, право на друкування календарів отримали земства. У 1885-му відомий російський видавець Іван Ситін організував видання дешевих яскраво оформлених календарів для народу. Відбулося це понад 125 років тому. Ця дата, між іншим, невипадкова.
Поява дешевих кишенькових календарів в усіх країнах пов'язується з розвитком капіталізму. Саме капіталізм спонукав до постійних і достеменних часових розрахунків як у виробничій, так і у фінансовій сферах життя, причому для всіх прошарків населення — від мільйонерів до звичайних робітників.
У буденному житті стали в пригоді по-справжньому дешеві календарі щоденного користування. Як відомо, в Російській імперії капіталізм почав бурхливий розвиток у 80-ті роки ХІХ ст. У європейських країнах, де цей процес розпочався раніше, кишенькові календарі були предметом повсякденного користування ще від початку ХІХ ст.
Отже, в Російській імперії 125 років тому було видано справжній народний календар. Іван Ситін за підтримки письменника Льва Толстого налагодив випуск відривних календарів. Із друком «Всеобщего русского календаря» починається нова епоха цих видань.
Календарі, що випускало видавництво Ситіна, не були рекламними. Вони, як і все, що робив Ситін, спрямовувалися для народної просвіти і мали на титульному аркуші малюнок, присвячений головній події наступного року, та максимальну (для кишенькового календаря) кількість інформації, розраховану на найменш освічену частину населення. Цікаво, що ситінські кишенькові календарі нині рідко зустрічаються у приватних колекціях і, навпаки, їх часто експонують у музеях. Ці календарі були практично обов'язковим предметом побуту звичайних людей. Там, де в музеях відтворювали спосіб життя селянської родини або сім'ї робітників, ситінські календарі були присутні на старих шафах чи в скринях. Знакова і така деталь: на календарях, що випускало видавництво Ситіна, обов'язково стоїть тверда ціна календаря — 5 копійок.
5.
Цікаво, що «найтонші» календарі видавали у 1918-му, оскільки той рік був найкоротшим в історії нашої колишньої країни — лише 352 дні. Через те, що згідно з Декретом Раднаркому «Про запровадження у Російській республіці західноєвропейського календаря», у нашій країні було започатковано лік часу за так званим новим стилем. Після запровадження годинної поправки рік став на 15 діб коротшим — за 31 січня відразу було... 14 лютого.
Далі в радянській країні вийшли друком «Всеобщий настольный календарь», «Рабочий настольный календарь», «Крестьянский настольный календарь» та чимало інших.
Проте перші кишенькові календарі, що друкували за радянської влади, відомі лише на 1924 рік. Серед них спостерігалося розмаїття тематики: різна реклама — політична, торгова, виробнича. Взагалі календарів у першій половині 30-х років було обмаль. Можливо, це певним чином було пов'язано з тимчасовим запровадженням у нашій країні нової календарної системи — п'ятиденок. У 1936-му було випущено на наступний рік перший вітчизняний календар на пластмасі.
Велика Вітчизняна війна зруйнувала не лише великі плани державного будівництва нашої країни, а й знизила рівень виробничих потужностей країни, що не були задіяні на потреби фронту. Тож різко скоротився випуск календарів. Під час війни їх випускали мало, здебільшого вони були неінформативні. Звичайно, країні було не до календарів.
Найперше величезними накладами друкували листівки, призначені для наших громадян на тимчасово окупованих територіях. У 1945-му видавництво «Искусство» надрукувало на 1946 рік «Календар Перемоги». Тоді ж радянські календарі почали друкувати у Німеччині на трофейному обладнанні, що згодом з'явилося і у видавництві «Радянська Україна». Наприкінці 40-х до середини 60-х випуск кишенькових календарів у нашій країні був незначний порівняно із загальним обсягом поліграфічної продукції.
З другої половини 60-х років у країні розпочалося стрімке зростання міжнародних торговельних зв'язків, зріс і попит на рекламні календарі. У 80-ті значно збільшився випуск різного типу календарів, поширилася географія, зросли виробничі наклади. До 1990-го будь-яке друковане видання мало в обов'язковому порядку отримувати дозвіл цензора. Починаючи з 1992 року, всі країни колишнього СРСР, у тому числі Україна, почали випускати власні календарі національною мовою.
За часів СРСР чимало відривних календарів видавали мовами народів СРСР, у тому числі й українською. Налічувалося до сорока видів різних за змістом календарів. Календарних мініатюр, що побачили світ у 1991 році загальним накладом до 800 млн примірників, вистачило б, щоб обгорнути Землю по екватору суцільною стрічкою!
Звичайно, зараз обсяги випуску календарів не ті. Проте відривні календарі поки що не зникли з нашого життя і продовжують розповідати на своїх сторінках про визначні дати, цікаві події у житті людства, пропонують корисні поради з питань життєдіяльності, побуту та господарювання.
Нині сучасний відривний календар, згідно з вимогами часу, є такою собі міні-енциклопедію. Отож слід лише не забувати регулярно підходити до «щоденного вісника» за цікавою інформацією, відриваючи вчасно черговий аркушик календаря.
Олександр БАКУМЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»