ВИ ЩЕ НЕ ЦІКАВИТЕСЯ ВИБОРАМИ? ТОДІ МИ ЙДЕМО ДО ВАС!
Дата офіційного старту парламентської виборчої кампанії невпинно наближається. А разом з нею і розпалювання пристрастей, пов'язане з майбутніми виборчими буднями. Так чи інакше цими днями активізувалися всі: соціологічні служби, Центрвиборчком, політологи і майбутні кандидати.
«Родзинка» нинішньої кампанії ще й у тому, що в Україну повертаються мажоритарні округи. Зрештою, востаннє «битви за округ» ми спостерігали в далекому 2002 році, коли відбувалися вибори до Верховної Ради четвертого скликання.
І все-таки нині більшість соціологів зорієнтована саме на потенційні партійні списки політичних партій. Річ тут навіть не в тім, що служби працюють за якоюсь інерцією. Просто визначити електоральні симпатії щодо певної партії можна будь-якої миті. Навіть за умови, що остаточно списки ще не сформовано. Як не крути, а приблизні «контури» ключових партійних гравців відомі давно.
Що ж до мажоритарних округів, то тут на нас очікують приємні й не дуже сюрпризи саме після 30 липня. Поки ж претенденти придивляються і зважують свої сили, соціологи зосереджуються на партійних списках.
Поки що вимальовується п'ятірка
Згідно з найсвіжішими опитуваннями, проведеними Центром Разумкова, наразі п'ятивідсотковий рубікон долають п'ять політичних сил. Найбільшою популярністю користується об'єднана опозиція, що, нагадаймо, підкорюватиме парламентські вершини під брендом «Батьківщини». Їй соціологічні опитування напророкували 83 парламентські крісла. «Регіоналам», за даними Центру Разумкова, «світить» 75 депутатських мандатів. На третьому місці опинилася партія Віталія Кличка «УДАР», яка здатна отримати 25 місць у новій Верховній Раді. Комуністи можуть розраховувати на 22 «багнети», а ВО «Свобода» Олега Тягнибока — на 20.
Як бачимо, соціологічні служби, проводячи свої дослідження, врахували навіть потенційні «призові місця», що мають отримати переможці «великих перегонів». Хоча навіть за таких умов, зрозуміло, подібний перелік умовний. Його може кардинально перекроїти, скажімо, ще якась політична сила, що візьме і подолає п'ятивідсотковий рубікон, попри всі нинішні та майбутні прогнози.
Показово, що цифри, оприлюднені соціологами Центру Разумкова, не надто відрізняються від сподівань, які покладають на результати виборів лідери об'єднаної опозиції. Так, народний депутат Сергій Соболєв цими днями заявив, що «Батьківщина» розраховує провести за партійними списками «90 обранців плюс-мінус десятеро людей».
«Регіональні» можливості пан Соболєв також розцінює приблизно так само, як засвідчили результати опитування — «80 плюс-мінус п'ять». (Для порівняння: амбіції, скажімо, Віталія Кличка значно більші, ніж показують результати досліджень. Адже днями він заявив, що розраховує провести в парламент фракцію з 70 обранців. Щоправда, ця цифра стосується усього складу ВР, тобто як «списочників», так і «мажоритарників»).
Утім, навіть попри оптимізм боксера-політика, зрозуміло: майбутній розклад «списочної половини» наступного парламенту характеризуватиметься приблизним паритетом сил між найнепримиреннішими опонентами — ПР і «Батьківщиною». Тож мажоритарна інтрига в такій ситуації постає у ще більшій величі.
Майбутні мажоритарні «війни»
Більшість політологів ще торік восени наголошувала на тому, що «регіонали» затіяли відроджувати мажоритарні округи задля більшої певності в позитивному результаті на виборах. Мовляв, на конкретному окрузі значно простіше провести фальшування і залишити опозицію, так би мовити, за крок до перемоги. А вже потім, використовуючи звичні методи, переманювати тих же мажоритарників від опозиції у своє, «регіональне» лоно.
Тим, хто забув, як це робиться, радимо зазирнути до Запорізької міськради. 31 жовтня позаминулого року на виборах мера там беззаперечну перемогу отримав представник БЮТу Олександр Сін. Однак склад міськради виявився здебільшого з представників ПР. У результаті Сін спершу призупинив своє членство в «Батьківщині», а вже цього року вступив до Партії регіонів. Безапеляційно пояснивши свій крок тим, що однопартійцям, мовляв, творити спільну справу на благо мешканців міста значно комфортніше. Хто б сумнівався...
Якщо «регіонали» справді твердо вирішили застосовувати цей самий «шаблон» у наступному парламенті, то виходить, що жодних висновків із помилок за час власного понад дворічного правління вони не зробили. Себто в ПР і надалі переконані, що виборцям головне, щоб їхній депутат працював на окрузі. А під чиїми прапорами проводитимуть таку роботу, усім байдуже.
Власне, серед потенційних кандидатів-мажоритарників справді можна буде зустріти більш-менш нейтральні обличчя (котрі відверто не ототожнюватимуть себе ні з владою, ні з опозицією). З одного боку, в цьому виявлятиметься їхній протест проти того, що нині відбувається в державі. А з іншого — в разі успіху вони вже в стінах ВР розбиратимуться, до кого краще пристати. Ймовірно, стовідсотково не приставатимуть ні до кого і «під куполом».
Утома від повної залежності?
До речі, приблизно такий сценарій цими днями висловив і відомий політолог, керівник центру «Український барометр» Віктор Небоженко. За його словами, є велика вірогідність того, що нинішній склад Верховної Ради зміниться, як мінімум, наполовину. Тоді, прогнозує експерт, ми можемо отримати ситуацію, схожу до тієї, яка була в Україні в середині 90-х.
«Справа не тільки в якості народних депутатів, — продовжує Небоженко,— справа в завданнях і проблемах, з якими зіткнеться новий склад українського парламенту. Але в цілому діяльність нової Верховної Ради буде сумбурною і малопередбачуваною. Нинішній склад ВР зробив усе, щоб законодавчий орган перетворився на технічний засіб підтримки рішень Кабміну й Адміністрації Президента.
Маятник за останні два роки хитнувся до жорсткого і погано організованого президентського правління. Президент Янукович не розуміє, що, придушуючи парламент, він втрачає свободу маневру у внутрішній і зовнішній політиці. Всі знають, що він несе за все відповідальність. І він ще цим не обтяжується. Але так довго не буває. Відтак цілком імовірно, що новий парламент, навіть незважаючи на свою можливу залежність і лояльність Адміністрації Президента, постарається повернути собі низку повноважень».
Що дозволено «Юпітеру»...
Схоже, що так глобально нинішня влада поки що не замислюється. Для неї головне — забезпечити наступний склад парламенту якомога більшою кількістю прибічників. А про те — стовідсоткові вони, чи лише ситуативні — вочевидь, «сушитимуть» мозок уже згодом.
Нині більшість кроків «регіоналів» спрямована на те, щоб боротися саме з опозицією. Причому таке враження, що методи цієї боротьби стають усе жорсткішими. Чого варті постійні наїзди й відключення телеканалу ТВІ або ситуація з газетою «Лівий берег»? А все тому, що ці ЗМІ доносять до широкої громадськості те, чого від інших не дочекаєшся і вдень з вогнем...
Почастішали й випадки заборон мітингів. Найсвіжіший приклад такий: днями Київський окружний адміністративний суд заборонив об'єднаній опозиції встановлювати в Боярці та Іванкові на Київщині інформаційні намети для збирання підписів і приєднання до судового позову проти Президента.
«Намагаючись не допустити встановлення інформаційного намету, голова селищної ради Іванкова пізно ввечері, близько 21.00, звернувся до суду з позовом,— ідеться в повідомленні активістів.— Київський окружний адміністративний суд невідкладно розглянув позов і близько півночі ухвалив постанову, якою заборонив наші заходи».
Нібито й дрібничка, але саме з таких дрібничок нині складається істинний передвиборчий портрет влади. До того ж самі «регіонали» масово набирають на роботу (?) всіх охочих... узяти участь в акціях на підтримку влади. Відповідними пропозиціями заповнені мережі, котрі відвідують охочі знайти якийсь підзаробіток. Причому термін такої «роботи» відразу чітко зазначений — до двох-трьох місяців. Тобто якраз на розпал парламентської кампанії.
ЦВК проти відеоспостереження
Свій головний біль є і у членів Центрвиборчкому. Зокрема, керівник цього відомства Володимир Шаповал днями розкритикував ухвалений нещодавно закон, яким передбачається проведення на дільницях відеоспостереження. Голова ЦВК пригадав тут і російський досвід із застосуванням відеокамер, і можливу реакцію на таке ноу-хау з боку українських виборців та спостерігачів, і необхідність витрачати на цю сумнівну, з точки зору ефективності, процедуру майже мільярд гривень.
Передусім стосовно російського досвіду. Практично ні в кого немає сумніву, що організовуватиме відеоспостереження по-українському російська компанія «Ситронікс». Саме вона 4 березня під час виборів президента РФ робила аналогічну процедуру на виборчих дільницях наших сусідів. І навіть тут виникають певні сумніви: чи не пов'язана вся ідея зі спостереженнями з бажанням «відмити» кошти? От нащо вже голова ЦВК Шаповал — людина обережна, а й він не виключив, що забезпечення дільниць відеокамерами може бути використане як корупційна схема для поділу мільярда гривень. Водночас, як юрист, він назвав безвідповідальним «стверджувати щось у цьому роді без відповідних фактів».
До речі, сумнівність ідеї з повальним відеоспостереженням виявляється не тільки і не стільки в цьому. Річ у тім, що проводитися воно буде тільки під час всенародного волевиявлення. А от підрахунок голосів ніхто фільмувати наміру не має. Чи є сенс за таких обставин нагадувати старезну, але актуальну приказку про те, що головне не те, як голосують, а те, як рахують.
Щодо громадської думки з цього приводу, то тут чіткої й однозначної позиції цілком прогнозовано не існує. Наприклад, футбольні вболівальники висловлюють жаль, що український парламент не має повноважень змінювати правила фіксації взяття воріт. Мовляв, після незарахованого голу Марко Девіча у ворота збірної Англії відеокамери більше знадобилися б там...
Критичні критерії чесності
Звісно, такі розмови — лише жарт. Причому жарт дотепний і обґрунтований. Бо більшість інших розмов на передвиборчі теми, на жаль, лежить в іншій площині. Стараннями можновладців нинішньому суспільству наполегливо нав'язується думка про те, що всі політики однакові. А раз так, то й змінювати нічого не потрібно. Висновок — влада вічна.
Не дивно, що воду на такий млин ллють ті, хто нині перебуває при владі. Дивно, що навіть у середовищі тверезомислячих людей ці ідеї приживаються і отримують широкий резонанс. Узяти хоча б ініціативу «Чесно», котра нещодавно провела аналіз депутатської діяльності наших обранців за кількома критеріями.
Детально переповідати про результати такого дослідження навряд чи доцільно — з ними можна легко ознайомитися. Нагадаймо лише, що під стовідсоткову «депутатську чистоту» потрапили лише троє — Микола Томенко, Олександр Гудима та Володимир Лановий. По-перше, уже факт появи тут шановного Володимира Ланового вельми суперечливий. Адже народним обранцем він став трохи більш як місяць тому, тож навряд чи мав оцінюватися нарівні з іншими.
По-друге, сумнівно виглядають і такі критерії, як, скажімо, присутність депутата на пленарних засіданнях і на засіданнях комітетів. Після того, як у державі фактично стався конституційний переворот у результаті горезвісного рішення Конституційного Суду про скасування політреформи, уся робота ВР не виглядає бездоганно чистою. Невідомо, що краще: освячувати своєю присутністю сумнівні рішення чи ігнорувати засідання, тим самим, бодай, висловлюючи свою позицію.
Більше того, в окремих випадках принципова відсутність на засіданні комітету дозволяє запобігти ухваленню рішення. От і виходить, що навіть нібито благородна ідея може лише додати песимізму у і без того розчаровані душі виборців. Як сказав відомий журналіст Віталій Портников, нині ідея про відсутність альтернативи перетворилася на антидержавну ідею.
* * *
Хоч би там як, а буквально за кілька днів парламентська кампанія захлесне Україну. Під агітаційний прес потраплять навіть ті, хто принципово намагається уникати навіть самих спілкувань на політичні теми. Як там у відомому рекламному ролику, який наразі саме час перефразувати: «Ви ще не цікавитеся виборами? Тоді ми йдемо до Вас...»
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»