УРЯД ХОЧЕ «ПІДРІЗАТИ КРИЛА» УБОЗУ
На початку липня Кабінет Міністрів подав до Верховної Ради законопроект, яким пропонується внести до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» дві невеликі поправки, які можуть стати причиною великої незгоди між економічним і силовими блоками уряду.
Обмежити повноваження «силовиків»
Обидві корективи стосуються прав і обов'язків Національного банку. У ст. 18 цього закону є пункт про те, що НБУ при видачі ліцензії на здійснення операцій в іноземній валюті зобов'язаний повідомляти про це спеціальні органи по боротьбі з організованою злочинністю і враховувати їхні висновки. Нагадаємо, що згаданими спеціальними органами у нас вважаються ГУБОЗ МВС і аналогічний ГУБКОЗ СБУ. Проте цей пункт пропонується скасувати і довірити справу ліцензування лише банкірам.
Наступна поправка коротша, але ще важливіша. Відповідно до іншого пункту тієї ж статті НБУ зобов'язаний, за рішенням суду або слідчого, припиняти фінансування та операції з рахунків клієнтів. У цій новелі пропонується викреслити слово «слідчого», і тоді названі репресивні санкції залишаться тільки у компетенції суду.
Ініціатор поправок, міністр економіки Петро Порошенко, мотивує свою пропозицію необхідністю підвищити інвестиційну привабливість країни і допомогти іноземним інвесторам, які потерпають від надмірно довгих процедур отримання ліцензій. Та й взагалі, з його точки зору, треба мінімізувати вплив правоохоронних органів на діяльність суб'єктів господарювання.
Законопроект підтримали два відомства, яких він безпосередньо стосується: Національний банк України і Міністерство фінансів. Зате Міністерство внутрішніх справ із проектом закону категорично не погодилося, про що і повідомило листом. Його доводи цілком прогнозовані: звузяться можливості правоохоронних органів оперативно перешкоджати злочинній діяльності, своєчасно розслідувати скоєні злочини, повертати викрадені кошти, відшкодовувати заподіяні збитки й таке інше.
Усі розуміють, що згадані вище «припинення фінансування та операцій з рахунків клієнтів» — зброя подвійного призначення: нею можна не допустити доведення злочину до кінця, а можна повністю заблокувати діяльність законослухняного підприємства. Скільки існують підрозділи УБОЗ, стільки й чути нарікання депутатів на те, що їхні працівники надмірно захоплюються своїми можливостями перешкоджати бізнесу, але при цьому дають мізерний судовий вихід оперативної роботи.
Останнім часом подібні звинувачення почали лунати з вуст посадовців високого рангу. Так, віце-прем'єр Сергій Тігіпко, презентуючи у Харкові соціальні ініціативи Президента України, заявив, що треба допомогти підприємцям, котрих замордували перевірки, бо інакше вони перейдуть у «тінь» чи взагалі поїдуть з країни. А що стосується МВС і СБУ, то в цих організаціях надмірні штати, які «потрібно різати».
Боротьба з хабарництвом колись і тепер
Аби розібратися, наскільки мають рацію ініціатори законопроекту, спробуймо оцінити офіційно задекларовані результати роботи УБОЗ.
Отже, торік в Україні було виявлено 395 організованих груп і злочинних організацій, котрі налічували 1584 особи і скоїли 3023 злочини. Майже половина останніх із них припадає на крадіжки (497) і злочини, пов'язані з наркотиками (722). Однак статистика сама по собі не дає об'єктивного уявлення, адже під формат організованої злочинної групи можна підігнати і трьох хлопчаків, які обкрадали дачі, якщо один із них спеціалізувався на доборі об'єктів злочину, інший — на зламі дверей, третій — на збуті краденого.
Тому, щоб отримати більш-менш зрозумілу картину стану боротьби з організованою злочинністю, зазирнемо до офіційного видання ГУБОЗ МВС, де, за логікою, розміщено інформацію не про який-небудь не вартий уваги дріб'язок, а про розкриття, якими пишається служба.
Коли читаєш ці повідомлення, складається враження, ніби вимерли усі вимагачі-рекетири, безнадійно вийшли з моди рейдери, начисто забуті конвертаційні центри. Зате особовий склад зосередився на виловлюванні хабарників. Щодня до розставлених оперативниками пасток потрапляють судді, мери і голови райдержадміністрацій, податківці, митники і пожежники, лікарі, викладачі й представники багатьох інших посад і професій.
Начальник ГУБОЗ Валерій Коряк з гордістю повідомив, що середній розмір задокументованого в Україні хабара сягнув
45 тисяч гривень. Звичайно, в одному випадку може бути одна тисяча, в іншому — мільйон, але стаття одна й та сама — 368-ма. Словом, добре попрацювали хлопці, генералові є чим пишатися.
Однак погляньмо на іншу цифру. У 2011 році в Україні було виявлено 2875 фактів хабарництва, при цьому лише 47 із них учинено у складі організованих злочинних груп. У решті кримінальні справи йшли до суду за формулою «одна особа — один епізод». А коли проаналізувати фабули з числа інших 47, то виявиться, що класична сучасна організована злочинна група хабарників складається з начальника, його секретарки і посередника, формально нічим не пов'язаного з державною або якоюсь іншою публічною службою.
Аби було з чим порівнювати, погляньмо в наше не надто далеке минуле. У 70–80-ті роки кожний обласний суд розглядав, так би мовити, зразково-показову справу з хабарництва, в якій було не менш ніж десять фігурантів, не менш як десять епізодів, і головний обвинувачуваний отримував не менш ніж десять років позбавлення волі.
Серед підсудних обов'язково мали бути кілька хабародавців, низка посередників або дрібних клерків і хтось із високого начальства. Вид установи, підприємства чи організації не мав особливого значення. Це могли бути інститут, райпобуткомбінат, навіть сільська рада — головне показати, що зловживання чинилися системно, тобто за участю багатьох осіб і протягом тривалого часу.
Щоб довести подібну справу до логічного завершення, не досить було (як це зазвичай робиться зараз) тицьнути «клієнтові» мічені купюри, на яких спеціальною фарбою було написано слово «хабар». То був лише один із елементів копіткої роботи. Спочатку до негласного співробітництва залучали одного, а то й двох працівників організації, обраної для оперативної розробки. Ці люди не брали і не могли брати хабарів через своє незначне посадове становище. Але й не могли хоч би краєм вуха не чути про них, а тому сумлінно переповідали оперу про всі події, чутки і плітки.
Потім влаштовували операцію з контрольованого давання (простіше кажучи, провокації) хабара і брали когось з посадовців «на гарячому». На першому ж допиті заарештований був приголомшений поінформованістю слідчого про внутрішнє життя колективу, у нього складалося враження, що той і без нього усе знає, а тому єдина можливість порятунку — чесно в усьому зізнатися. І людина докладно розповідала, хто, у кого, де, коли в якій сумі й за що брав. А вже по цьому «гребли» усіх підряд, і часто бувало, що хабарник своїми показами викривав хабародавця, а не навпаки.
Нині важко судити, як такі справи впливали на викорінення корупції, але вони свідчать про ступінь волі тодішнього керівництва країни боротися з нею. Зрозуміло, що оперативні розробки такого масштабу могли проводитися з дозволу, як мінімум, обкому партії, але ж і останньому хтось таку рознарядку спускав. В усякому разі в новітній історії України остання кримінальна справа подібного ґатунку мала своє логічне завершення аж у 1996 році. Вона була пов'язана з системним хабарництвом у Міністерстві зовнішньоекономічних зв'язків. До тривалих строків ув'язнення були засуджені перший заступник міністра і низка начальників управлінь, відділів і підвідділів. Розслідування почалося за Кучми-прем'єра, а вирок оголошено вже за Кучми-президента. Після того, незважаючи на переконливі декларації кожного нового глави держави посилити боротьбу з корупцією, нічого
схожого на той вирок жодний суддя більше не зачитував.
Нічого страшного не станеться
Про скромність результатів нинішньої влади свідчить така статистика. Протягом останніх двох років у хабарництві щороку викривали близько двох тисяч осіб, однак лише тисяча з них поставала перед судом і тільки сотня з них отримувала реальний, а не умовний строк позбавлення волі. За таких обставин робота правоохоронців більше нагадує не боротьбу з корупцією, а бізнес на виловлюванні хабарників.
Якщо повернутися до теми законопроекту, яким пропонується відібрати у слідчого право припиняти фінансування та операції з рахунків клієнтів, то варто зазначити, що для боротьби з хабарництвом це особливого значення не має. Зловмисники цієї категорії зазвичай отримують гроші у своєму службовому кабінеті. Рідше в ресторанах чи кав'ярнях. Зовсім рідко — через посередника. І лише один, за останні роки випадок, був пов'язаний з «безготівкою», коли керівник Державної екологічної інспекції в Харківській області змушував порушників екологічного законодавства давати хабарі шляхом перерахування грошей до одного із доброчинних фондів, із якого надалі одержував готівку. Задля таких поодиноких випадків оперативники можуть напружитися і умовити суддю піти їм назустріч, тобто накласти арешт на рахунки клієнта. А слідчий без такого права може обійтися.
Тепер про інший вид злочину, який передбачений ст. 191 Кримінального кодексу України — заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. За статистикою, у 2011 році було виявлено 133 таких злочинів, вчинених у складі організованих злочинних груп (у 2010-му — 244). Утім, під категорію ОЗГ можуть потрапити і двоє продавчинь, які систематично крали виручку з каси, а тому, крім статистичних даних, звернемося ще раз до офіційного видання ГУБОЗ.
Із повідомленнями про викриття зловживань цієї категорії там, на жаль, не так рясно, як із хабарництвом, але все одно можна знайти чимало інформації про те, як керівник державної установи викрадав довірені йому бюджетні кошти за класичною схемою. Закуповував у певної комерційної фірми (котру сам же контролював) які-небудь товари чи послуги, перекидав за це на її банківський рахунок чималі кошти, а потім виявлялося, що або послуги були неіснуючими, або вартість товарів завищена у рази.
У таких випадках справді буває потрібно, щоб банк якомога швидше припиняв фінансування та операції з рахунків клієнтів. Але от дивина: майже всі розкриті у 2011–2012 роках розкрадання бюджетних коштів, котрими може похвалитися ГУБОЗ, були скоєні у 2009 р., а то й ще раніше. Зрозуміло, що за такої «оперативності» немає великого значення, хто і коли накладе арешт на рахунок — чи то слідчий, чи то суддя. Кілька днів різниці у часі особливої ролі не гратимуть.
Отже, виходить, що наміри уряду трішки «підрізати крила» силовим структурам на результативності боротьби зі злочинністю суттєво не позначиться, зате неабияк звузять їм поле для зловживань.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- НАРКОПРИТОН ІЗ СУСІДСЬКОЇ СИРОВИНИ
- ЗАТРИМАЛИ ЩЕ ОДНОГО ПЕДОФІЛА
назад »»»