ПОЛЬЩЕЮ STEP BY STEP НА ЗАХІД, ПАМ'ЯТАЮЧИ ПРО НЕНЬКУ
Того, хто прилітає до Бразилії, зустрічає й благословляє величний образ Ісуса Христа, створений польським скульптором Полем Ландовським.
Ті ж, хто перетинає українсько-польський кордон у Краківці на Львівщині, потрапляє в Свентокшиське воєводство під опіку Святого Хреста. Так перекладається назва цієї мальовничої землі. Ім'я їй дали ще в ХІІІ ст. привезені з Угорщини реліквії Святого Хреста. Відтоді на подвиги й перемоги вони надихають не лише лицарів і королів Речі Посполитої, а й тих, хто займається промоцією вітчизняного туризму.
Як живуть, чим цікавляться і що полюбляють 1,3 мільйона мешканців воєводства, чула від бувалих мандрівників, знаходила згадку в творах знаменитих письменників С. Жеромського, Г. Сенкевича, М. Рея, А. Дигасінського. Вони натхненно і прискіпливо «заманюють» приїхати й зануритися в легенди, старожитності, романтику чудес. Подейкують, нині чудес там теж не бракує.
Переконатися в цьому допомогла Польська організація туристична (ПОТ), що не один рік активно працює в Україні. Завдяки їй мені пощастило чимало побачити, відчути, усвідомити і, як радив Кобзар, «свого не цуратися й чужого научатися».
Сандомєж—«малий Рим»
У свентокшиських сусідів є що переймати. Не думала й не гадала, що дорога від кордону до «малого Рима» — міста Сандомєж, може бути такою черешнево-яблуневою, чистою, гладкою. Львів'янин Михайло Волощук, «кєровца» мікроавтобуса, на якому їхали українські журналісти, подбав, аби ми могли оцінити якість автомагістралі й шляхи-дороги, котрими їздять від села до села, повз хутори та містечка. За це йому особлива подяка. А ще там увесь час спостерігали незнані в Україні дорожні знаки зі схемами замків, палаців, храмів, парків, музеїв. Це орієнтири для автомандрівників, понад десятиліття тому розроблені Польською організацією туристичною як один зі штрихів, котрий «вписує» країну в Євросоюз.
Для нас Сандомєж став першим містом подорожі, а от у середньовіччі за значенням вважався в Малопольщі другим після Кракова. Нинішнє його 25-тисячне населення про стародавній авторитет і престиж добре пам'ятає: працює переважно на туризм. Долати безробіття вміють. Ми ж, як туристи, з інтересом протиснулися крізь «вухо», щоправда, архітектурне — вузьку браму, яку називають Домініканською фірткою. Вона й вивела туди, де бували монархи, митці, вчені. Довкілля зберегло почерк і відбитки життя за Магдебурзьким правом, першим «генпланом» від часів короля Казімєжа Вєлького, занепаду після шведської навали в ХVІІ ст. і до сьогодення.
Усе працює та приймає гостей. У Королівському замку — Окружний музей, у готичному будинку літописця Длугоша — Єпархіальний музей, у Ратуші — свій музей та палац урочистих подій. Що не крок — то дивина, раритет. Навіть хліб зі смальцем. Смакоту з кмином, грибами, яблуками місцеві готують по-старопольському і на площі Ринок частують прибульців безплатно.
Намагалася згадати, чи є у нас в Україні діюча, в чудовому стані 400-літня середня школа? Поки не знайшла такої. А ось в Сандомєжі, в приміщенні Колегіуму ХVІІ ст. школярам досі «сіють розумне, добре, вічне». Кажуть, вони чудово знають, чому їхнє місто називають «малим Римом» і можуть про це розповідати польською і англійською мовами. Нам же розказала гід Ельжбета Строєк: тому, що стоїть на семи пагорбах. Під ними «в'ється наче стрічка» мальовнича Вісла. Саме з неї під час прогулянки на судні відкривається прекрасна міська панорама. Біля причалу приємно здивували групи «платинових» туристів-пенсіонерів, котрі можуть дозволити собі купити за демократичними цінами путівки й, розважаючись, мандрувати.
Ми теж не пасли задніх: занурилися в таємниці підземних лабіринтів. Місцеві фахівці на глибині 15 метрів дослідили переходи, кладові, льохи, в яких у давнину торговці зберігали крам, оборонялися від нападів чужинців. Усе розчистили і запросили шахтарів із Битомя, котрі зміцнили перекриття. Паралельно виготовляли воскові фігури городян, лицарів. Нині там експозиція, де відображається життя та побут предків. Потрапити туди можна, ставши в чергу: цікава публіка у захваті від 470-метрового підземелля.
— Саме місто, хоч і невеличке, але багате на раритети та ентузіастів, — поділився наш постійний опікун, очільник ПОТ і чудовий знавець української мови пан Владзімєж Щурек. — Незважаючи на проблеми, тут збереглося понад 120 зразків архітектури різних епох, звичаї, фольклор. Усе це надихає міську владу спільно з Центром культури, осередком спорту і рекреації, Центром туристичної інформації влаштовувати зустрічі мандрівників у клубі «Лапідаріум», численні мистецькі фестивалі, концерти.
Особисто я, коли ознайомилася з сандомєжським календарем імпрез, вирішила приїхати туди ще раз. Особливо заінтригував осінній «Фестиваль лагідності» і зйомки популярного у Польщі серіалу «Отче Матеуш».
Як розповіли знавці пригод головного героя ксьондза Матеуша, надихнув на створення фільму італійський серіал «Падре Матео». Тож поляки придбали право знімати у себе подібну стрічку. Цікавих оглянути місця, де ходив, розшукував і викривав злочинців сміливий Матеуш — чимало. У Сандомєжі вже призвичаїлися до кіношників і гостей. Вони позитивно впливають на авторитет і бюджет міста. Таких та інших вояжерів приймають серед чудової природи у готелях, хостелах. Самі їхні назви інтригують: «Дві кози», «Дворик отця Матеуша»...
От коли б, скажімо, наш райцентр Богуслав на Київщині зі своєю оспіваною Марусею Богуславкою узявся за подібне, то туди б теж їздили туристи з радістю.
Стежкою динозаврів
А ми з часів ренесансно-барокових подалися туди, де «Макар телят не пас», бо їх тоді не було: до табуна з 70-ти... динозаврів. Їхня вотчина — унікальнй парк юрського періоду на березі прозорої річки Кам'яної. Про це диво в невеличкому містечку Балтув за 55 км від Сандомєжа знають у світі завдяки дослідженням відбитків слідів доісторичних створінь — ящурів. Цим займався професор варшавського університету Геральд Герлінський. Ті відкриття можна порівняти із золотою жилою.
Раніше 4-тисячний Балтув ледь зводив кінці з кінцями: не було ні роботи, ні грошей. Аж тут знайденим зацікавилися європейці, вчені зі США, Австралії, Аргентини, Канади. Поки вони переконувалися в достовірності знахідок, місцева громада виділила 3 га землі під ЮраПарк — така його офіційна назва. І за підтримки одного з фондів Євросоюзу взялася за справу.
Ступивши на стежку динозаврів навіть на одногодинну екскурсію, забудете про всі проблеми та незгоди, бо зануритеся в хащі, де оселилися великі й малі, травоїдні й м'ясоїдні, літаючі й плаваючі плазуни. Всі вони, немов живі. Створювали їхню природну подобизну польські фахівці. Усе «стадо» загартоване: витримує літню спеку й зимові морози.
Навіть не підозрювала, що не в кіно, а наяву побачу «мініатюрного» триметрового циклопозавра; платеозавра з каменями не за пазухою, а в шлунку; першого чотириногого тетрапода; 400-кілограмового м'ясожерного когута, тобто панцирного динозавра; місцевого «уродженця» — сілезавра. Подейкують, що його в давнину сприймали за демона з трьома пальцями, який і залишив сліди на каменях Балтува. Звісно, то одна з легенд. Не легенда те, що в ЮраПарку все фантастично цікаве й доступне.
Узагалі принад у ЮраПарку — розмаїття. Там добре не лише відвідувачам, а й п'яти сотням тварин із різних континентів, які комфортно почуваються у сафарі-парку. Ходити там не треба — є транспорт, на якому довезуть, усе покажуть і розкажуть. Він теж екзотичний: американські жовті шкільні автобуси. Їдеш, дивишся, прямо тобі прерія! Є в парку дитяча залізниця, центр кінної їзди, а також розвага для любителів адреналіну — швидкісний підйом, потім спуск по рейках роллеркостером.
Одне слово, гуляти можна цілий день, нагулюючи апетит. Для зголоднілих пропозицій не бракує. Нас же організатори прес-туру частували такими смаколиками, що хотілося переписати кулінарні рецепти. Втім, усе фірмове тримають у секреті.
Три в одному: порцеляна, полуниці, легенди
Не знаю, чи то образи доісторичних створінь пробудили жагу чіплятися не лише до працівників ЮраПарку з проханням розказувати, з чого і як створювали дивовижні експонати, а й до науковців Живого музею порцеляни, що процвітає неподалік Балтува в Чмельові. Там на очах у публіки виліплюють, виточують, випалюють мініатюрні статуетки, посуд, сервізи. Показують, що дарували американським президентам, Іоанну Павлу ІІ, принцам і олігархам. Серед численних авторських виробів особливу увагу привернув вишуканий сервіз «Пендерецький». Його всесвітньо відомому композиторові до дня народження з любов'ю створила дружина Ельжбета. В музеї представлено сервіз під другим номером. Першим, з авторським написом пані Ельжбети, користується митець.
Оглянувши доробок чмелівців, згадала «біографії» подібних виробництв в Україні. Поляки добре знають якість, рівень, асортимент фабрик у Корці, Баранівці, Полонному... Шкода, життя там завмерло. Не до музеїв і туристів.
Відповідальні за справи економіки свентокшистці нині навчилися заробляти гроші на всьому, що дала природа. Перевага розвитку тургалузі відчувається навіть у так званому полуничному басейні — селі Бєліни біля підніжжя гір Свентокшиських. Туди на полуницю, тобто на заробітки, призвичаїлися їздити українки. Однак місцева влада з туристичною організацією чимало робить, аби наші люди не лише працювали, а й мали змогу відпочивати, як і численні групи їхніх громадян. Чим Бєліни (крім полуниці) багаті, з натхненням показували і нам.
Цей регіон пронизаний народними переказами, тому й назву має «Країна Свентокшиських легенд». Там, куди не ступиш, відчуєш магію обрядів, традицій, потрапиш ще в одну подорож, — уже в «поганські» часи. В стародавні хати ткаль, гончарів, ковалів, стельмахів, шевців, бортників, так запрошують майстри з незвичними іменами Римір, Зеліслава, Келінка, Огніслав, Огнньомир, Мьодовід, що відмовитися неможливо. Там вирують пристрасті за старослов'янськими ритуалами, в котлах заварюють трав'яні чаї, вчать з дупла дерева добувати мед. То не єдині солодощі. Уявіть, у цьому селі виготовляють чудові цукерки на зразок нашої «Корівки». Їхня обгортка «Гміна Бєліни» з пейзажем, гербом, знаками Євросоюзу служить чудовою рекламою. Як-то мовиться: вчитися там є чого.
А чи вдасться перейняти досвід, підкажуть чарівниці, котрі без своїх пісень, танців і ритуалів не відпустять на «Шабаш відьом» до столиці воєводства Кєльце.
«Слухай, як співає народ»
Двохсоттисячне місто називають осередком п'яти заповідників і чотирьох пір року. Це говорить про турботу місцян та інтерес до нього митців і туристів. Навіть один день, проведений серед зелених парків із фонтанами, сценами, доріжками для велосипедистів, відвідинами музеїв, налаштовує на чудовий настрій і бажання там бувати. Особливо надихає на це збіг обставин, тобто свята: день міста і «Шабаш відьом» (по-їхньому «Шабаш чарівниць»).
Перша урочистість розгортається вранці на головній вулиці Сенкевича. Там по-справжньому зустрічають усіх хлібом-сіллю, шинками, ковбасами, «пєрогами» (варениками), медом. Усе, вирощене, видобуте, виготовлене в рідному краї,— справжнє, смачне.
Як з'ясувалося, в Кєльце великою популярністю користується найстаріший і найбільший у Польщі музей іграшок. В старовинній споруді знайшли прихисток кілька тисяч порцелянових, м'яких, дерев'яних ляльок, тваринок, птахів. Є моделі машин, літаків, комплекти меблів, навіть найбільша в Європі колекція жаб.
Створити таку казкову оазу надихнули обставини. Майже століття тому місцева біднота заробляла гроші, виготовляючи ляльки. Після Другої світової війни в місті відкрили першу фабрику з виробництва іграшок, знайшлося чимало тих, хто свої забавки подарував музею. Отак і зібрали солідну колекцію, в якій є справжній раритет — лялька ХVІІІ ст. Кажуть, незабаром експозицію доповнять чарівниці на мітлах, зроблені з тих, хто бере участь у популярному «Шабаші».
Оцей своєрідний десант чаклунок висаджується в Кєльце вже втретє. До нього готується вся країна з телебаченням і радіо включно. Ми потрапили вперше, тому з особливим інтересом спостерігали за унікальною акцією. До слова, крім нас та подія надихнула приїхати й президента Польщі Броніслава Коморовського, якого ми побачили серед публіки в амфітеатрі, влаштованому на місці кар'єру в геологічному заповіднику «Кадзельня».
Саме там, крім відьом і улюблених польських зірок, зібралося понад сім тисяч глядачів. Сценарист і режисер престижного «Шабашу» Лешек Куманський спільно з досвідченими відео- і звукорежисерами продумав усе до дрібниць. Що відбувалося на сцені, бачила й слухала вся Польща. Емоції вирували: що не учасник, то улюбленець. Імена, репертуар, слова пісень — усе знають, співають разом і натхненно зі своїми кумирами Анджеєм Пясечним, Едітою Гурняк, Даміаном Укеєм, Марилею Родович. Саме її виступу я мріяла дочекатися, саме з нею заспівала «Кольорові ярмарки».
Режисер зробив фінал концерту монументальним. На сцену вийшли уродженці воєводства, актори Януш Радек і Маріуш Островський у супроводі хору виконали твір «Слухай, як співає народ». Публіка підвелася, заспівала і підтвердила свою єдність...
Олена СЕДИК, Сандомєж–Балтув– Бєліни–Кєльце–Київ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»