«ЕТИЧНИЙ» КЛЯП ДЛЯ ОПОЗИЦІЇ
Цікаво, чи існує в української влади межа, за яку вона не зможе переступити в гонитві за збереженням своїх повноважень? Чим ближче до парламентських виборів, тим більша впевненість, що така межа відсутня. Принаймні останніми днями провладні політики видали чергову порцію, м'яко кажучи, суперечливих рішень, котрі неодмінно відгукнуться 28 жовтня на виборчих дільницях.
Скажімо, як можна реагувати на ухвалення закону, котрий фактично... забороняє будь-яку критику влади. Йдеться про документ під промовистою назвою «Про правила етичної поведінки», який підтримали 265 народних обранців. За красивою назвою приховано відверті додаткові важелі тиску на опозицію.
Зокрема, цей шедевр законодавчої думки зобов'язав осіб, уповноважених виконувати державні функції (у тому числі народних депутатів) або функції місцевого самоврядування, «забезпечувати позитивну репутацію органів державної влади й місцевого самоврядування, усіляко сприяти зміцненню довіри громадян до влади».
Отже, виходить, що будь-який народний обранець від опозиції, котрий висловлюватиметься з критикою своїх колег, ставатиме порушником закону. Це підтверджує і коментар головного парламентського «диригента» Михайла Чечетова.
«Порушники закону про правила етичної поведінки насамперед нестимуть моральну відповідальність, — трактує нове законодавство «регіонал». — Але ми будемо вказувати виборцям на депутатів, які порушують закон, і нехай люди вирішують: чи можна за них голосувати».
Тож ухвалення цього бестселера спрямоване на боротьбу з опозицією напередодні виборів. При цьому «регіонали» не згадують, як вони свого часу поливали брудом «помаранчевую чуму» в період власного перебування в опозиції. Але ж тоді можна було — відповідного закону їхні опоненти не проштовхували.
Утім, навіть за таких умов виникає величезна кількість запитань. Скажімо, чи не є порушниками нового законодавчого бестселера депутати від влади, котрі й тепер (понад два роки) звинувачують в усіх смертних гріхах своїх попередників. Адже ті ж таки Юлія Тимошенко чи Юрій Луценко свого часу представляли українську владу, про імідж якої їхні опоненти не дбають.
Інший нюанс у тому, що й депутати від опозиції є державними службовцями і представниками законодавчої гілки влади. Тому коли, скажімо, Михайло Чечетов критикує опозиційну частину депутатського корпусу за недостатню підготовленість їхніх законопроектів, він також виступає як порушник законодавства?
На місці бютівців і «нашоукраїнців» автор цих рядків ініціював би негайне подання до Конституційного Суду, як тільки згаданий закон підпише Президент. Не для того, щоб установити істину — цього за нинішньої політичної системи зробити неможливо. Просто цікаво, як судді «викручуватимуться» і до яких віртуозних юридичних висот дійдуть, щоб укотре чорне зробити білим...
Критика державних службовців — це ще півбіди. Інша норма нещодавно ухваленого закону забороняє державним діячам приймати пожертвування. Причому за порушення цієї вигаданої «регіоналами» новації моральним лінчуванням не обійдеться. Одна зі статей документа передбачає: за порушення встановлених правил особи, уповноважені виконувати державні функції або місцеве самоврядування, нестимуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або матеріальну відповідальність.
Чим не спосіб обібрати як липку котрийсь з опозиційних штабів, якщо на його рахунок надійдуть якісь пожертвування? Дарма, що світова практика ніколи не забороняла проводити передвиборчу кампанію саме на якісь громадські пожертвування. Та й це ще не все. Чому б не змоделювати ситуацію, коли на рахунки найзатятіших опонентів спеціально не надсилатимуть певну суму, щоб потім вивести їх на псевдочисту воду?
Певною мірою насторожує і неабияка активність щодо намагань скасувати депутатську недоторканність. Попервах навіть пропонували розглянути відповідний «регіональний» законопроект уже нинішнього пленарного тижня. Проте, за словами спікера Володимира Литвина, документ ще доводитимуть до кондиції в комітеті до 5 липня.
Узагалі варто нагадати, що ця тема роками використовується будь-якими політичними силами, як нескінченна «жуйка». Представники «Нашої України — Народної самооборони» з усіх бігбордів у 2007 році закликали до скасування депутатської недоторканності.
Із наближенням виборів ця тема знову стала популярною. Більше того, «регіонали» воліють продемонструвати, що тільки вони здатні покласти край такому нелюбому в народі рудиментові, як недоторканність. Зрештою, за нинішньої політичної погоди, маючи підконтрольні силові органи, ця недоторканність їм не потрібна. А от щоб простіше було впливати на опозиційних депутатів, нинішній «хід конем» міг би стати в нагоді.
Скажімо, тепер у парламентських стінах законотворить чимало обранців від опозиції, котрих лише недоторканність захищає від додаткових посягань. Скажімо, Андрій Парубій та Юрій Гримчак запам'яталися своїми активними діями під час ратифікації так званих Харківських угод, котрі продовжили на чверть століття термін перебування Чорноморського флоту Росії на нашій території.
Немає сумнівів, що чинна влада була б не від того, аби запроторити опозиційних «дебоширів» за ґрати. Звичайно, за великого бажання можна було б отримати парламентський дозвіл на їхній арешт, але до цього «регіонали» поки не дійшли. За відсутності недоторканності як такої можна буде подібні справи «прокручувати» без додаткового резонансу.
Наступне застереження стосується активного формування громадської думки щодо того, що зараз в Україні немає гідних політиків. От немає і все! Провладні «вуха» стирчать у подібних заявах, навіть коли ці заяви виголошують нібито незалежні експерти. Це схоже на пропаганду голосування «проти всіх» під час президентських виборів 2010-го.
Приміром, позафракційний депутат Тарас Чорновіл, котрий днями заявив про бажання балотуватися в Раду по одному зі столичних мажоритарних округів, скептично говорить фактично про будь-які опозиційні кроки. Передовсім тому, що майже всі з чинних представників опозиції так чи інакше співпрацювали з «регіоналами», тож не є кришталево чистими. Це притому, що пан Тарас кілька років спокійнісінько носив у кишені партквиток ПР.
Виходить цікава логіка: раз опозиційні політики недостатньо підготовлені, суперечливі (перелік можна продовжувати), то чинна влада мусить залишатися на посадах до нескінченності? Або, принаймні, доти, доки опозиціонери в Україні не «поліпшаться». Цього, в уявленні владних політиків, не станеться ніколи. От і маємо замкнене коло, розірвати яке треба спробувати навіть попри всі провладні наміри перетворити його на бетонну стіну.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- ВЕРХОВНА РАДА ВЗЯЛАСЯ ЗА «ДВУЯЗИЧІЄ»
назад »»»