СЛІДАМИ МИНУЛОГО ЙДЕ АРХЕОЗООЛОГ...
Нещодавно у мене відбулася зустріч з ученим Інституту археології НАНУ, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Сподіваюся, що і шановному читачеві буде теж так цікаво, як було мені.
І. Любов моя, Ольвіє!
— Пане Олеже, Ви не один десяток років віддали дослідженням давньогрецької колонії Ольвії, яка існувала колись на території нинішньої Південної України...
— Я працюю в Ольвії 26 років. Ольвія — це моя любов, я залишив там своє серце. Під Ольвією ми розуміємо не лише давньогрецьке місто-колонію. Вона стала столицею Ольвійської потужної держави. А починалося все з поселення на острові Березань. У ті далекі часи це був півострів і поселення називалося Борисфен. Що цікаво, під час археологічних розкопок на Березані було знайдено кам'яну плиту з датою заснування Борисфена — 641 рік до нової ери. Отже, це було VІІ ст. А вже через 50–100 років греками-колоністами було засновано Ольвію у VІ ст. до нової ери. Всі основні поселення пов'язані тепер з Ольвією. Нині вона знаходиться на території некрополя. А вся держава простяглася на сході до нинішнього Херсона, на заході до Одеси, на півночі до Миколаєва.
— Що вас зацікавило в Ольвії як археолога?
— Якщо бути більш точним, я — археозоолог. Вивчав у цій грецькій колонії викопні кістки тварин, які були пов'язані з діяльністю людини. У 1969 році на Міжнародному конгресі в Будапешті дослідження кісток тварин, пов'язаних із діяльністю людини, вирішили називати археозоологією. Це вже офіційний статус науки. Вивчення кісток тварин, пов'язаних із життям, діяльністю людей розпочалося ще у ХІХ ст. У Російській імперії цим займалися такі відомі вчені, як Черських, Ковалевський, Браунер. Археозоолог Олександр Браунер на початку ХХ ст. починав свою наукову діяльність у Херсонському музеї. Вже у 30-ті роки утворилася знаменита школа Віри Громової. В Україні у цьому напрямі плідно працював Іван Підоплічко. Свої наукові пошуки він вів у місцях знаменитої Трипільської культури, в Ольвії.
— Як же тоді із шанованою наукою палеонтологією?
— Палеонтологія — це наука, що вивчає давніх тварин, які жили мільйони років тому задовго до появи людини. Її видатним представником був учений, блискучий письменник-фантаст Іван Єфремов. Він створив нову науку-тафономію, що досліджує закономірності залягання кісток давніх тварин. Це був учений світового рівня.
— Де вдавалося знайти раніше, та й знаходити зараз найцікавіші, так би мовити, родовища? Як відомо, більшість своїх знахідок Іван Єфремов зробив у Монголії, в пустелі Гобі.
— Так. Використовуючи свою методологію, він зробив найбільші відкриття саме там. Знайшов масові залягання кісток динозаврів, які мешкали там три-чотири мільйони років тому.
— У яких умовах?
— Здебільшого кістки велетенських тварин збереглися у долинах річок. Трупи, що потрапляли у воду, консервувалися у заводях. З часом кількість кісток накопичувалася, утворилися цілі залягання. Послідовникам видатного вченого і письменника вистачить роботи надовго.
— А як було на території нашої прабатьківщини?
— Найцікавіші знахідки тут пов'язані з більш пізніми часами. Коли жили динозаври, на цій території було море. Палеонтологи знаходили лише кістки морського ящера-плезіозавра. До наших часів зберігся одиничний невиразний екземпляр. Фрагменти...
Та ось настав неоген, так званий третинний період. Він був значно багатший на знахідки: кістки предків слонів, шерстистих носорогів, антилоп, жирафів, страусів. У ті часи клімат в Україні був такий, як зараз в Африці. І вже з'явилася людина.
Залягання кісток древніх тварин на нашій території знаходили в річкових заводях — у цих місцях зараз ведуться розкопки, а також у печерах Криму і Карпат. Великі залягання знаходять в одеських катакомбах. Перші знахідки в них припали (хоч як це дивно) на одеського чекіста Грицая. З часом він так захопився палеонтологією, що, пішовши на пенсію, продовжував свої пошуки.
— Повернімося до вашої улюбленої Ольвії та археозоології. Що там цікавого зустрілося вам?
— Масові дослідження кісток тварин розпочалися ще у 30-ті роки саме в Ольвії. Робота дала несподівані результати. Знахідки кісток сайги, бабака були прогнозовані, а залишки лісових звірів (до того ж численні) здивували. Олені, вовки, ведмеді!
— Отже, там були у ті часи ліси?
— Ще й які! Вони давали притулок багатьом тваринам. Про це мало хто знає зараз. А читаючи мемуари учасників суворовських походів, зустрінеш цікаві факти. Коли Суворов ішов на турецьку фортецю Очаків (це поруч з Ольвією), війська заблукали у лісі. Два дні шукали вихід — ліси були могутні.
А ще цікаві були знахідки кісток куланів. Це дикий напівкінь, напівосел. Навіть зараз тривають суперечки, хто ж він? Більшість схиляється, що це — різновид давнього коня, який дожив до наших часів. До Ольвії вважалося, що вони не перетинали Волгу і до Європи не потрапили. З'ясувалося, кулани доходили навіть до Києва. Їхні кістки були знайдені у Вишгороді — мисливській резиденції київських князів. Та найбільш несподіваними знахідками в Ольвії були кістки левів і леопардів. Учені встановили, що леви та леопарди мешкали на території Праукраїни від часів палеоліту — кам'яного віку. 12–20 тисяч років до нашої ери. Багато цих дивних знахідок пов'язані й з поселеннями часів Трипільської культури.
— Чи не могли наші пра... предки завезти цих хижих звірів здалеку як екзота?
— Мені ставили подібні запитання. Московські дослідники приписували все це гладіаторським боям, звіринцям тих часів.
— Ви так не вважаєте?
— Річ у тім, що економічно не сходиться. Мені складно уявити гладіаторські поєдинки чи звіринці в Березані VІІ ст. до нашої ери. Люди тоді ще жили у землянках, будинки з'явилися потім. Які там гладіаторські бої? Найпевніше хижі звірі мешкали у цих місцях до відносно недавнього історичного часу. Коли вони зникли — невідомо. Є ще один інтригуючий факт. У літописах згадуються поєдинки київських князів із пардусами. У літописах і коментарях до них «пардус» визначається як рись. Але ж пардус — назва леопарда, а не рисі. Це ще латинська назва, котра пішла від часів давніх греків. На моє переконання, поєдинок із риссю особливого захвату навряд чи міг викликати. Битва ж з леопардом була вже серйозною справою.
Я згадував, що частини скелетів левів знайдено в Ольвії та околицях скіфських поселень. Свого часу я передав кістки тварин і людей до британської наукової лабораторії для визначення палеодієти.
— Палеодієта? Що це таке?
— За складом кісток людини і тварини можна визначити, чим вони харчувалися. З'ясувалося, що м'ясо левів входило до раціону... еллінів.
— Дивні, навіть несподівані речі — леви, леопарди на території нашої прабатьківщини. Таємниці, які розкриває палеодієта...
— Це лише мала частина того, що може розкрити археозоологія. Завдяки їй можна визначити співвідношення між домашніми та дикими тваринами, дізнатися про рівень розвитку племені. Більше домашніх тварин — це розвинуте господарство. Більше знайдено кісток диких тварин — господарство, що привласнює. Домашні тварини тут посідають другорядну роль. Усе тут пов'язано. Якщо взяти кам'яний вік, там було лише мисливство. Єдине, що у палеоліті, була приручена собака. Предком її вважається вовк. Сталося це понад 40 тис. років тому.
— А кішки?
— Кішка — ледь не остання тварина, що була приручена з усіх. Часто археозоологи допомагають археологам у тих моментах, коли останні мають сумніви у певних висновках. На берегах Дону було таке поселення — Лівенцівка-І. Археологи сумнівалися, як прийшло сюди населення, звідки. З Волги на Дон, чи з верхів'їв Обі спускалося по Дону. Вивчення археозоологами породного складу домашніх тварин підтвердило другу теорію.
Стосовно Ольвії було кілька теорій — аграрна і колоніальна. Прихильники аграрної обстоювали точку зору, що давні греки прийшли сюди, щоб освоїти вільні землі, у Середземномор'ї вже не було таких.
— Своєрідне освоєння цілинних земель у ті давні часи?
— Так. Першим аграрну теорію запропонував український вчений Лапін. І визначення кісток домашніх тварин підтвердили її. З'ясувалося, що породи, знайдені на території Ольвійської держави, не мали аналогів в історії України. Елліни везли зі Середземномор'я не лише усе необхідне для освоювання нових земель, а й велику рогату худобу, кіз, овець. До кінця існування Ольвійської держави вони ніколи не змішували свої породи з породами, скажімо, скіфських племен. І так було в усьому, незалежно від обставин. Елліни зберегли свій, еллінський, світ.
Це добрий приклад для України — зберігати самобутність. Бо у нас своя, велична прадавня історія.
ІІ. Постріли чорних археологів
— Олеже Петровичу, у роботі археологів, археозоологів, певно, є свій професійний ризик. Скільки було трагедій при розкритті таємниць давніх цивілізацій, зокрема єгипетських пірамід...
— Нас поки що обходила подібна напасть. Радше небезпека була сучасного походження.
— Наприклад?
— На початку 2000-го я вперше потрапив під кулі. Був не сезон, але я опинився в Ольвії. Йшов до некрополя. Це — старовинні поховання. А там якась група розкопувала курган. Я йшов балкою і зненацька вийшов на чорних археологів, метрів десь п'ятдесят. Перше, що почув, постріл. Один, другий... Стріляли з американської гвинтівки М-16. Мене колись вчили розрізняти її постріли. Я швиденько побіг назад балкою. Чорні археологи — це велике лихо. Вони все знищують. Професійної підготовки немає, а лише жадоба наживи.
— Куди ж поділася охорона?
— Тоді її ще не було.
— А зараз?
— Зараз в Ольвії директор заповідника Галина Лисікова організувала воєнізовану охорону. Тепер чорним археологам шляху до Ольвії немає.
Ще трапляється небезпека, скажімо, побутового плану. Якось в ольвійській експедиції я жив у чотиримісному наметі разом із п'ятьма тарантулами. Але вони мене не чіпали. Почують кроки і ховаються у свої нірки під наметом. Так разом і мешкали два місяці. Добре, що в наметі не було підлоги. Тоді тарантулам ніде дітися і вони можуть залізти до спальника. Небезпечніші каракурти, які з'явилися в Південній Україні на початку 60-х років минулого століття. Їхні укуси смертельні. Небезпечна багатоніжка-сколопендра (завдовжки 15–20 см) у травні — на початку червня. Якось мене вкусила така: врятував лікар, який був у таборі підводників-археологів.
— Що підводні археологи роблять в Ольвії?
— Досліджують її підводну затоплену частину. Знайшли вже частину міської стіни, пристань, склади. До того ж у складах були цікаві знахідки. Підводники встановили, що третина міста перебуває під водою. Піднявся рівень Світового океану, а з ним і рівень Чорного моря. Один римський автор писав: коли підходиш до Ольвії, бачиш напівзатоплені дерева. Це сталося десь в перші століття нашої ери.
— Які загадки ще залишила Ольвія?
— Їх чимало. Відомо, що в Ольвії, як і в Стародавній Греції, шанували дельфінів. Убивство їх каралося як убивство вільного громадянина. Чому потім в Ольвії розпочався промисел дельфінів — невідомо.
Коли у мене була остання експедиція в Ольвії, колеги зробили загадковий сюрприз — слонове ребро з... кухонними надрізами. Найцікавіше — датування цього ребра. Вже й Ольвії не було. Повторюю: загадок залишилося ще багато не лише у цій давній колонії, а й в інших місцях України. Наприклад, у нас була розвинута цивілізація, котра пов'язана з так званою Сабатинівською культурою. Вона займала усе Північне Причорномор'я. Коли приїхав на її розкопки, виникло враження, що я з Ольвії не від'їжджав. Регулярне планування, будинки з каменю. Майстерні, місця для просушування зерна, обробка металів, навіть... навчальний центр. Цивілізація існувала за тисячу років до Ольвії, Стародавної Греції. Вчені вважають, що племена цієї культури заснували Трою.
— Розкопки Сабатинівської культури тривають?
— На жаль, більшість її поселень пішло під воду — затоплені водоймою Південноукраїнської атомної електростанції.
— Пане Олеже, є багато версій про Атлантиду. Де все-таки вона може бути?
ІІІ. Атлантида у Чорному морі?
— Мені відомо, що американські наукові кораблі шукають її у Чорному морі, не у Середземному. Ведуться підводні роботи. 10–16 тисяч років тому, за різними даними, стався прорив вод Середземного моря через Дарданеллу, Босфор у Чорне море. До цього рівень води у Чорному морі був на двісті метрів нижчий. Так що дослідникам можуть відкритися дивовижні таємниці.
— Свого часу вчені при розкопках єгипетських пірамід знайшли на черепі мумії акуратний отвір, що дало можливість стверджувати: тогочасні лікарі (це переважно були жерці) володіли технікою операцій з трепанації черепа. За вашу практику не вдавалося зустрітися з чимось подібним?
— Я особисто знайшов череп із ознаками трепанації в ольвійському поселенні.
— Можливо, це сталося після удару зброї?
— Ні, отвір був дуже акуратний. І він почав заростати. Людина прожила з регенерацією певний час. Адже кістка заростає довго...
— Археологи, археозоологи можуть почерпнути корисну для себе інформацію з народних казок, легенд? У казках багатьох народів зустрічаються літаючі дракони і тому подібне. Може, це — історична пам'ять поколінь про птеродактилів?
— Птеродактилі зникли за мільйони років до появи людини. А ось мамонти існували відносно (за історичними мірками) недавно і жили мільйони років. За офіційними даними, вони мешкали на Новосибірських островах до рубежів нашої ери. Щоправда, були дуже маленькі. Якщо в палеоліті вони досягали три з половиною метри, то на Новосибірських островах — два з половиною. Відомий радянський вчений Борис Рибаков — директор Інституту археології у Москві — робив аналіз давньоруських казок. Він дійшов висновку, що опис бою біля Калинового мосту (зустрічається у багатьох казках) — це опис полювання на мамонта. Наші пращури робили пастки для мамонтів і накривали їх гілками калини. А вона ламка: тварини провалювалися. Так ловили й інших тварин у ті часи.
Ми, археозоологи, можемо показати розвиток життя на Землі, розкрити механізми цього розвитку. Для тваринного світу — це еволюція, для людини — розвиток суспільства і економіки. Завдяки знанням розвитку в давні часи можемо прогнозувати далеке майбутнє. Археозоологія допоможе відновити древні ландшафти, повернути людині те, що втрачено. Я вже згадував, які ліси були колись на Півдні прадавньої України. Ще праці й праці...
— На порозі — час нових експедицій.
— Це одна з найболючіших проблем. У радянські часи Інститут археології відправляв щороку десятки експедицій. Зараз добре, якщо п'ять. На зарплату не вистачає асигнувань. Експедиції фінансують лише спонсори. А таких благодійників украй мало.
Інтерв'ю провів Володимир КОЛОДЯЖНИЙ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»