ГАЗОВИЙ ТРИКУТНИК
Найбільш масштабним проектом, до якого має шанс долучитися Європа, може стати модернізація української газотранспортної системи. Вже оголошено, що перші 300 млн євро від європейських фінінституцій мають надійти влітку в межах першого етапу модернізації ГТС. Зокрема, для заміни частини газогону «Уренгой — Помари — Ужгород». Євросоюз висловлює готовність вступити в офіційний діалог із Києвом та Москвою щодо розвитку української газотранспортної системи.
Щоправда, Москва не в захваті від такого партнерства. Ще більше може зіпсуватися настрій у Росії після того, як стане відома точна вартість вітчизняної ГТС. Свого часу північна сусідка називала смішні цифри — 4–5 млрд дол. Натомість деякі політичні оптимісти говорили про захмарні 150 млрд дол. Більш помірковані представники Заходу оцінювали нашу ГТС у 60–70 млрд дол. Але поки усі цифри взяті зі «стелі». Після появи авторитетного оцінювача може прозвучати одна близька до істини сума.
«Нафтогаз» нарешті визначився з тим, хто оцінить вартість активів ГТС. Переможцем конкурсу стала компанія «Б. К. Ю.». За 4 млн євро до серпня вона проведе оцінювання вартості магістральних трубопроводів, підземних газосховищ і об'єктів супутньої інфраструктури. Нам потрібно знати, скільки коштує наша унікальна газова система з її транспортними можливостями, аби визначитися з ефективною моделлю її використання.
Оцінювання ГТС, яка перебуває у прямій державній власності, проводили і раніше. У 2007-му українська консалтингова компанія «Імідж» констатувала, що основні фонди «Укртрансгазу» коштують 24,8 млрд дол. У 2009 р. інша вітчизняна компанія «УВКОМ» надала свій варіант — 9,9 млрд дол. Як згодом пояснив її генеральний директор, оцінка здійснювалася без урахування підземних газосховищ для складання фінансової звітності «Нафтогазу» за міжнародними стандартами. Така оцінка не дозволяє визначити ринкову вартість активу, який передбачається продати або реструктуризувати.
Як проводитиметься оцінка цьогоріч, поки не зрозуміло. Коли буде використано витратний метод, компанія-оцінювач вираховуватиме, скільки коштує газотранспортна система з урахуванням зносу. У разі застосування прибуткового методу шукатиме відповідь на питання, скільки грошей ГТС здатна приносити власникам у майбутньому.
Прямий тиск
Це майбутнє великою мірою залежатиме від можливостей та бажання російського «Газпрому» постачати газ до Європи, використовуючи українські магістральні газопроводи. Нині статистика свідчить про те, що транзит «блакитного» палива до Західної Європи територією України (Ужгородським коридором) зменшується. Зокрема, від початку березня він упав на 47%. Це означає, що Росія збільшує тиск на Україну, спрямовуючи потоки газу до країн Європи так званим Північним коридором. Тобто через трубопровід «Ямал — Європа», що проходить територією Білорусі, та через газогін «Північний потік».
Надходження від транзиту російського газу — одне з основних джерел доходів «Нафтогазу». Їхнє падіння погіршить фінансовий стан компанії та ускладнить обслуговування поточних кредитних ліній. Визначення вартості ГТС — ключова умова для створення в Україні газотранспортного консорціуму. Київ торгується з Москвою за зниження ціни на газ, заявляючи про намір залучити до створення консорціуму європейців. Москва ж бачить майбутнє газотранспортного консорціуму винятково у двосторонньому форматі, пропонуючи Україні поділитися з європейським учасником акціями з власної частки.
Росія і Україна по-різному оцінюють нашу ГТС. Наприкінці минулого року голова «Газпрому» О. Міллер назвав завищеною вартість газотранспортної системи у 20 млрд дол., на якій наполягав Київ. Оцінювання ГТС, як і нещодавно ухвалений Верховною Радою закон про надання уряду повноважень щодо виділення ГТС зі структури «Нафтогазу» мають продемонструвати Москві та Брюсселю серйозність наших намірів щодо створення газотранспортного консорціуму.
Україна потребує чесної й прозорої політики в сфері транспортування енергоносіїв. Зараз ніхто не хоче вкладати гроші у нашу газотранспортну систему, бо вона непрозора і закрита. Тож необхідна прозорість, у тому числі й в оцінюванні ГТС. Вітчизняна газотранспортна система є однією з найуніверсальніших у світі. Одна з її головних переваг — великі потужності підземних газових сховищ (майже 32 млрд кубів). Вони дають змогу накопичувати газ улітку, а в період пікового навантаження на ГТС успішно знімати напруженість споживання.
Крім того, не варто забувати, що ГТС забезпечує транспортування «блакитного» палива на український ринок, який нині найбільш прибутковий для російського «Газпрому». Експерти вважають, що оцінювач має застосовувати комплексний підхід, ураховуючи переваги й можливі недоліки нашої ГТС. Це не тільки труби і газоперекачувальні агрегати, а й підземні сховища, резервні потужності, інфраструктура, що забезпечує діяльність цієї системи.
Затяжний процес
Перехід України до конкретних дій — оцінювання ГТС — має продемонструвати європейським і російським партнерам, що наша держава стає на невідворотний шлях початку реформ у газовому комплексі. Рано чи пізно ці реформи зрушать з місця, консорціум з управління українською ГТС буде створено, запевняють експерти. Поки газове питання залишається нерозв'язаним. Наша влада сподівається, що газові перемовини будуть продовжені.
Аналітики зазначають, що ті переговори затягуються через те, що «Газпром» проти доступу до української ГТС третіх осіб. Якщо європейські компанії зможуть використовувати нашу газотранспортну систему, то «Газпром» втратить монополію. Це для нього страшний сон. Адже тоді європейські споживачі російського «блакитного» палива можуть звертатися до «Газпрому» з вимогами перегляду контрактів щодо точки отримання газу. «Блакитне» паливо можна буде брати на східному кордоні України.
Тоді наша держава стане повноправним учасником транзиту європейського газу до країн Європи. Нині такого немає, і Україну фактично виключено з процесу. Є контракти між «Газпромом» і європейськими країнами й угоди між російським газовим монополістом та Україною. Для Європи нашої держави як транзитера, формально закріпленого договором, не існує. Функціонує лише угода між Росією та Україною щодо транзиту природного газу.
Якщо Європа братиме газ на нашому східному кордоні, то Україна стає повноправним гравцем газового ринку і має право укладати угоду з Європою щодо статусу транзитера природного газу по своїй території. Це зовсім інші гроші й умови транзиту, втрата впливу «Газпрому» на український та європейський ринок. Тоді Україна нестиме відповідальність за транзит не інформаційну чи репутаційну, як було у січні 2009-го, а як суб'єкт договорів із європейськими компаніями. Тобто змінюється архітектура транзиту і газового ринку. Україна відповідатиме за транзит, стане оператором газового ринку.
Це не влаштовує «Газпром». Тож Москва заважатиме реалізації норм європейського енергетичного законодавства, прогнозують експерти. Росія може зробити жорсткішими газові переговори з Україною. Проте найбільша проблема для нашої країни — неефективне використання енергоносіїв. Упродовж незалежності нашої держави влада говорить про енергоефективність, зменшення споживання газу, але нічого для цього не робить.
Поки не наведемо лад на внутрішньому ринку, навіть найпривабливіші ціни на енергоносії будуть зависокими для країни. Бо стільки витрачати природного газу не дозволяє собі жодна країна світу, навіть Росія. У нас немає нормативного регулювання споживання газу, нових стандартів його використання, приладів обліку. РФ постійно звинувачує нас у несанкціонованому відборі «блакитного» палива. Це їй легко робити, бо на кордоні з північною сусідкою немає газовимірювальних станцій. Кілька років тому в Брюсселі обіцяли допомогти з їх будівництвом, та віз і досі там.
Легкий шантаж
Аби трохи пошантажувати Росію, наш уряд озвучив ідею закуповувати газ у Німеччині, яка отримує його з тієї ж РФ. Таке «блакитне» паливо, мовляв, буде дешевшим, хоч і надходитиме у реверсному режимі до нас. Уже підписано рамкову угоду між «Нафтогазом» і німецькою компанією. Щоправда, документ не передбачає зобов'язань сторін щодо обов'язкової купівлі або продажу енергоресурсу. Ціну та обсяги постачання визначатимуть окремими контрактами після їхнього узгодження і підписання обома компаніями.
Розглядається можливість будівництва терміналу для скрапленого газу в Одеській області за участю Катару, який має великий досвід у цій справі. Очікується, що після завершення спорудження першої черги терміналу наприкінці 2014-го Україна зможе отримувати від двох до десяти мільярдів кубів скрапленого катарського газу. Це зменшить енергозалежність від Росії. Адже навіть з урахуванням доставки скраплене паливо коштуватиме втричі дешевше, ніж російське. Це зашкодить інтересам північної сусідки і, напевно, розлютить її.
Ще одна урядова ідея — передати європейським компаніям в оренду вітчизняні газосховища. Одначе закон про трубопровідний транспорт забороняє його оренду й концесію. До того ж газові угоди 2009-го стосуються не тільки цін на газ, а й використання ГТС. Згідно з ними, Україна має забезпечувати надійний транзит газу за допомогою магістральних газогонів і підземних газосховищ. Тож не можна віддавати трубу Росії, а сховища — Європі. Українці невміло шантажують росіян, запевняють експерти. Налякати їх можна суттєвим зменшенням споживання «блакитного» палива.
Не збирається Україна йти і до Стокгольмського арбітражу, мовляв, газові угоди прописані так, що захищають правові позиції РФ. Україні ж не назбирати достатніх аргументів на свою користь. Опозиція нагадує, що в угоді-2009 були зафіксовані відносини двох суб'єктів господарювання — українського «Нафтогазу» та російського «Газпрому». Харківські угоди перевели газові відносини на міждержавний рівень. Господарникам легше було б домовитися про нижчі ціни на «блакитне» паливо. У міждержавні відносини втручається політика.
Контракти-2009 підписували взимку, коли Європа мерзла без російського газу. Харківські угоди «підмахнули» у квітні. За теплої погоди влада могла б пошукати більше переконливих аргументів на користь країни. Опозиціонери вважають, що нам не потрібен газотранспортний консорціум. Нині ми отримуємо прибутки від транспортування газу, а тоді їх одержуватиме консорціум і вкладатиме гроші у розвиток російської ГТС і видобуток газу в РФ. А «блакитне» паливо й надалі дорожчатиме.
І самим під силу
Вітчизняній ГТС інвестицій потрібно не більше, ніж російській, яка суттєвіша за розмірами і працює у гірших природних умовах. Наша країна сама могла б знайти гроші для оновлення газотранспортної системи. Вітчизняні фахівці порахували, що для цього потрібно 2,5–5 млрд дол. або 20–40 млрд грн на кілька років. Вітчизняний ВВП становить трильйон 500 млрд грн, бюджет — 434 млрд, але треба ефективно витрачати народні гроші.
Торік 24 млрд грн списали приватним облгазам, на Євро-2012 витратили понад 100 млрд грн. Будівництво київського метро від виставкового центру до масиву «Теремки» коштує 1,5 млрд грн, а першої черги на Троєщину — більш ніж 2 млрд (без вартості мостів). Бюджет Києва дорівнює 16 млрд грн (через неправильне оподаткування з нього вилучають 7,5 млрд). Навіть за рахунок половини прибуткового податку киян можна оновити ГТС. Створення газотранспортного консорціуму сприятиме вирішенню економічних і політичних проблем тих, хто перебуває при владі, вважають в опозиції.
Тим часом Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект про трубопровідний транспорт. Чинний закон п'ять років унеможливлює приватизацію ГТС. Головними ризиками при реформуванні вітчизняної ГТС опозиціонери називають можливість приватизації магістральних газогонів. Експерти зауважують, що цей законопроект — третій документ, який забороняє приватизацію газотранспортної системи.
У ньому містяться положення, важливі для початку виконання вимог енергетичного законодавства ЄС щодо розподілу «Нафтогазу» на три підприємства. На те, що займатиметься транспортуванням газу, його видобутком і реалізацією споживачам в Україні. Це може мати серйозні наслідки для співпраці з Росією. Адже імплементація положень європейського енергетичного законодавства передбачатиме не тільки розподіл «Нафтогазу», а й допуск до нашої ГТС єврокомпаній, які можуть скористатися потужностями газогонів і підземних сховищ.
Це не влаштовує «Газпром», і Москва всіляко заважатиме реалізації норм європейського енергетичного законодавства. Головним важелем у цьому будуть ціни на газ, якими надалі шантажуватимуть український уряд. Росія тиснутиме на нашу державу будівництвом «Південного потоку», який є конкурентом української ГТС. Українська влада вважає будівництво того газогону економічним абсурдом і збитковим проектом.
Проте, незважаючи на фантастичні витрати, РФ споруджуватиме «Південний потік» не тільки для того, аби дошкулити Україні, а щоб нав'язати Європі свій сценарій. Бо коли газогін введуть в експлуатацію, Європа буде змушена виправдовувати його існування й купувати російський газ. Це вигідно РФ, вона хоче, аби Європа купувала газ в обсягах, які тільки збільшуються.
До того ж «Газпром» разом із Європою продовжує тягнути труби «Північного потоку». Укладання його другої нитки достроково завершилось. Остання з майже 100 тис. сталевих труб була вкрита бетоном у німецькій компанії й доправлена на складський термінал шведського острова. Потім трубу перевезли на трубоукладальне судно і опустили на дно моря. Це стало завершальною операцією в комплексі логістичних робіт газового проекту «Північний потік».
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»