ЛАБОРАТОРІЯ У КРАЮ ПІНГВІНІВ І ЛЬОДОВИКІВ
Лабораторії українських учених розташовані не лише в академічних і галузевих науково-дослідних інститутах та ВНЗ у різних містах нашої держави, а й вельми далеко за її межами — зокрема, в Антарктиді. Там, на острові Галіндез, діє станція «Академік Вернадський», яка вже 17-й рік є науковим форпостом України на Крайньому Півдні планети.
19 ТРАВНЯ — ДЕНЬ НАУКИ
Звідти після завершення річної вахти повернулися у квітні додому зимівники 16-ї української антарктичної експедиції, очолюваної начальником станції Євгеном Карягіним, які нині опрацьовують результати своїх досліджень. А до цього вони передали «Академік Вернадський» одинадцяти колегам із 17-ї експедиції — науковцям та іншим фахівцям, котрі також протягом року зимуватимуть на тій станції, здійснюючи різноманітні фундаментальні й прикладні дослідження — географічні, біологічні, метеорологічні, медико-фізіологічні тощо.
Авторові цих рядків пощастило побувати на острові Галіндез, що у Західній Антарктиці, під час перезмінки полярників на станції «Академік Вернадський». Завдяки цьому я отримав нагоду безпосередньо спостерігати, як у непростих природних умовах, на відстані понад 15 тисяч кілометрів від рідної землі, вони ведуть багатогранний науковий пошук.
Не числом, а вмінням
— Обмежені обсяги держбюджетного фінансування і постійне зростання цін на все, що потрібно для діяльності станції та щорічної перезмінки її персоналу (дизельне паливо, продукти харчування, авіаквитки, фрахт судна та інше), змушує нас кількісно обмежувати склад зимівників (і в 16-й, і в 17-й експедиціях їхня чисельність — по 11), а тому прагнемо добирати туди таких фахівців, котрі можуть виконувати, окрім робіт за своєю основною професією, ще й якісь інші з необхідних,— розповів мені директор Національного антарктичного наукового центру Валерій Литвинов.
Ще перед стартом подорожі я познайомився з полярниками, які вирушали з України в Антарктиду. Начальник станції у 17-й експедиції — вельми досвідчений Микола Старинець, для якого ця зимівля на «Академіку Вернадському» — вже сьома. До того ж, крім згаданих керівних обов'язків, Старинець опікуватиметься і забезпеченням безперебійного функціонування дизельного господарства станції.
Уп'яте зимуватиме в Антарктиді геофізик Богдан Гаврилюк — провідний інженер Радіоастрономічного інституту НАН України, що в Харкові. Метеоролог з Одеси Ігор Неверовський — заступник начальника Гідрометеоцентру Чорного та Азовського морів Міністерства надзвичайних ситуацій України — має на своєму рахунку участь у трьох морських антарктичних експедиціях та три зимівлі на станції «Академік Вернадський», тож тепер він розпочав четверту. Також учетверте зимуватимуть там співробітник Національного антарктичного наукового центру геофізик Віктор Лук'ященко з Кривого Рога і харків'янин Павло Силін, який свої нинішні функції системного адміністратора засобів зв'язку на станції (радіо, супутникова телефонія, інтернет) поєднуватиме в цій експедиції з участю в геофізичних дослідженнях (він за фахом і досвідом роботи — геофізик — й саме в цій якості працював у своїх попередніх зимівлях).
Озон, агов?!
На «Академіку Вернадському» геофізики за допомогою спеціального зондування вивчають різні процеси, які відбуваються в іоносфері навколо нашої планети, а також продовжують магнітометричні дослідження. А метеорологи на острові Галіндез, крім регулярних (кожні три години) вимірювань температури і вологості повітря, кількості атмосферних опадів та інших показників, що визначають антарктичну «кухню погоди», і контролю за температурою та коливаннями рівня води в акваторії навколо станції, виконують також і озонометричні дослідження.
Йдеться про спостереження за вмістом у верхніх шарах атмосфери озону — ізотопу кисню, який, на відміну від звичних двох атомів у молекулі (О2), має три атоми (О3). Нагадаємо, що відчутне зменшення концентрації озону у верхній атмосфері Землі — так звану «озонову діру» — вперше було зафіксовано британськими дослідниками саме на станції «Фарадей» (таку назву вона мала тоді, коли це була одна з англійських антарктичних баз, яка з 1996 року — після її передачі Україні — отримала назву «Академік Вернадський»).
Другою є нинішня зимівля для метеоролога-одесита Олександра Зуласа із згадуваного вже Гідрометеоцентру Чорного та Азовського морів МНС. А механік із технічних систем станції Володимир Храпач із Черкащини (він також є ще й висококваліфікованим зварником) хоч і зимуватиме в Антарктиді вперше, проте на «Академіку Вернадському» він уже працював — у сезонному загоні однієї з попередніх експедицій, коли зварював на острові Галіндез сталеві конструкції нового паливного бака.
Забігаючи наперед, зазначу, що вже наприкінці березня (тобто після перезмінки на станції), як повідомили з «Академіка Вернадського» у Київ, Храпач разом із колегами із 17-ї експедиції, здійснив зварювання (з доставлених з України фрагментів із нержавіючої сталі) та встановлення на місце нового бака для води, яка виробляється там за допомогою опріснювального устаткування з морської води.
Уперше у своєму житті вирушили в Антарктиду співробітник Центральної геофізичної обсерваторії (що у Києві) — метеоролог Олександр Полудень із Черкащини, біолог-киянин Віталій Смаголь — очільник однієї з лабораторій Інституту зоології НАНУ, кухар Олег Курус із Херсонщини (високу якість, різноманіття і смакоту приготовлених ним страв засвідчили полярники, яких він годував на передекспедиційному тренувальному зборі у Макарові-1) та лікар — черкащанин Олексій Михальченко. На останнього, окрім турбот про здоров'я зимівників та, у разі потреби, їхнього лікування (для чого на станції є все необхідне), покладено ще й медико-фізіологічні та біохімічні дослідження, покликані з'ясувати, як організм полярників переносить тривале життя і діяльність у природних умовах антарктичного регіону.
Нині апаратурне медичне обстеження для згаданих досліджень стало досконалішим, що дає змогу, поряд із біохімічними аналізами крові та спостереженнями за діяльністю серця методом ритмокардіографії, вивчати біоструми мозку (електроенцефалографія) і функціонування вестибулярного апарату організму — за допомогою кефалографії.
Зимівники й сезонники
Різноманітні напрями, передбачені Державною цільовою науково-технічною програмою досліджень, здійснюваних Україною в Антарктиці, на 2011–2020 роки, на станції «Академік Вернадський» та у навколишніх акваторіях і сухопутних територіях (сусідніх островах і на континенті — у прилеглих районах Антарктичного півострова), реалізуються не лише під час зимівель, а й у сезонних загонах того чи іншого профілю. Зокрема, там під час 16-ї експедиції працювали вчені-біологи, які вели дослідження не тільки на поверхні, а й занурюючись у морські глибини і вивчаючи тамтешню фауну Південного океану.
Разом із зимівниками 17-ї експедиції в Антарктиду з України вирушили і п'ять учасників сезонних робіт геофізичного спрямування. Завдання одного з них — співробітника Карпатського відділення Інституту геофізики НАНУ львів'янина Євгена Накалова — налагодження та відпрацювання наявної на станції апаратури для досліджень магнітосфери. А інші четверо вчених-сезонників (усі кияни) — член-кореспондент НАН України Микола Якимчук, його заступник — член-кореспондент Нафтогазової академії Сергій Левашов, науковий співробітник Інституту геофізики НАНУ Валерій Соловйов і науковий співробітник Центру менеджменту та маркетингу в галузі наук про Землю Юрій Піщаний — на кількох океанських полігонах у різних районах Південного океану за допомогою високочутливих приладів вели з борту судна фундаментальні дослідження глибинної будови земної кори під товщею океанських вод — методом вертикального електрорезонансного зондування.
Небесами та океаном
Учасники 17-ї української антарктичної експедиції, стартувавши з київського аеропорту «Бориспіль», добиралися звідти до столиці Аргентини двома групами: через Франкфурт-на-Майні, Лондон, знову об'єднавшись разом — після вельми тривалої (14 годин безпосадочного польоту) трансконтинентальної і трансатлантичної подорожі — в міжнародному аеропорту Буенос-Айреса.
Звідти ми переїхали в розташований фактично у самому місті, неподалік від річкового узбережжя Ла-Плати, аеропорт місцевих маршрутів — і літак «Аргентинських аероліній» за три з половиною години доставив нас на крайній південь цієї держави — у портове місто Ушуая, яке розташоване на аргентинській частині великого острова Іслас Гранде архіпелагу Вогненна Земля (друга частина належить Чилі) і є адміністративним центром однойменної аргентинської провінції Вогненна Земля.
В Ушуая ми змінили повітряний транспорт на морський, ставши пасажирами зафрахтованого для потреб нашої експедиції російського судна «Поляр Піонер». Воно з року в рік у літній антарктичний сезон здійснює круїзні рейси з любителями екзотичного туризму в тому регіоні Антарктиди, а після цього транспортує українських полярників та їхні вантажі на станцію «Академік Вернадський» та у зворотному напрямку.
Залишивши за кормою місто Ушуая, «Поляр Піонер» звивистою протокою Бігл, котрою там проходить кордон між Аргентиною та Чилі, просувався на південний схід — до відкритого океану. Скоро ми вийшли у найбільш штормовий район Світового океану — сумнозвісну протоку Дрейка, яка (завширшки близько тисячі кілометрів) відокремлює Крайній Південь Південної Америки від Антрактиди. Вихід у Дрейк одразу ж дався взнаки пасажирам «Поляр Піонера»: протягом двох діб, поки наше судно просувалося на південь, його безперервно й нещадно розхитував — і з боку на бік (бортова хитавиця), і водночас з носа на корму та з корми на ніс (кильова хитавиця) — вельми сильний шторм, піднятий циклоном, коли швидкість вітру становила 70–80 кілометрів на годину, а хвилювання водної поверхні сягало 8-9 балів (за 12-бальною шкалою). Проте навіть у цих штормових умовах сезонний загін геофізиків примудрявся вести у певних місцях протоки Дрейка свої дослідження.
...На третю добу «Поляр Піонер», залишивши нарешті позаду штормову протоку Дрейка, увійшов у більш спокійні акваторії Південного океану. Там ми спостерігали у біноклі на чималих відстанях від судна фонтани, що їх випускали кити-горбані, а часом бачили і їх самих, коли вони вистрибували на поверхню, а потім, змахнувши хвостом, знову поринали в океанські глибини. Неодноразово милувалися і величними птахами південних морів — альбатросами та буревісниками, які ширяли у повітрі над безкраїм водним простором. А часом траплялися і тюлені, що відпочивали на крижинах. Усе частіше стали з'являтися на нашому шляху величні крижані гори — айсберги різних примхливих форм.
...Нарешті ми побачили попереду довгоочікуваний острів Галіндез, на північно-західному скелястому узбережжі якого — споруди української антарктичної станції.
Першим із завдань стало перекачування з однієї з ємностей «Поляр Піонера» до бака на острові 150 тонн спеціального — морозостійкого — дизельного палива, не допустивши при цьому, звісно, навіть найменшого його проливання у навколишнє природне середовище, адже екологічні вимоги в Антарктиці — особливо суворі. Для забезпечення надійності цієї операції не обмежилися постановкою судна на якір приблизно за 250 метрів від берега, а ще й стабілізували його положення на одному місці за допомогою трьох розтяжок, котрі закріпили на Галіндезі за пристрої на кам'янистих берегових виступах. І лише після цього з острова на судно завели шланг, яким протягом кількох годин було здійснено перекачування запасів палива для станційних дизелів.
Прибулих судном людей та усілякі вантажі доставляли з «Поляр Піонера» на станцію «зодіаками» — моторними човнами. А на острові всі — і зимівники з обох експедицій, і сезонники, й інші учасники рейсу — дружно та в темпі зайнялися розвантажувальними роботами — за допомогою крана на причалі, візків та власних м'язів.
Вадим ФЕЛЬДМАН, Київ — станція «Академік Вернадський» (Антарктида)
також у паперовій версії читайте:
назад »»»