«ПОТРІБНО ПІДВИЩИТИ СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС УКРАЇНСЬКОГО ОФІЦЕРА...»
Міністр оборони Дмитро Саламатін вважає, що соціальні стандарти для військовослужбовців ЗС України потрібно переглянути.
Так історично склалося, що військовослужбовці ЗС України від самого початку їх створення опинилися у вкрай тяжкому становищі. Серед проблем, які найбільше їм дошкуляють, ті, що мають соціальне забарвлення, і є чи не найболючішими. Усі чільники військового відомства, а їх, нагадаю, було дев'ять, всіляко намагалися поліпшити життя-буття своїх підлеглих. І дещо їм вдавалося зробити, але не все. І нині у них стільки проблем, що хоч греблю гати. Він не перебільшував: щоб переконатись у цьому, достатньо завітати до будь-якої військової частини і поспілкуватися з її офіцерами.
Власний дах над головою— розкіш?..
Лідирує — за своєю актуальністю — житлова проблема.
— Обіймаючи посаду командира батальйону, я отримую чотири тисячі гривень,— розповідає підполковник Олександр Васильчук.— Якщо порівняти з іншими категоріями населення, наприклад, педагогами чи медпрацівниками, то це не так і мало. Але майже три тисячі я змушений сплачувати за винаймання квартири. Добре, що дружина працевлаштована, бо навіть страшно уявити ситуацію, якби вона не працювала.
Від себе додам: підполковник Васильчук очікує на житло ось уже 17 років, та черзі кінця-краю немає.
А ось у майора В'ячеслава Короля дружина Тетяна тривалий час хворіє, і тому не працює. Він, як і Олександр, теж змушений поневірятися по чужих кутках. Щоправда, на відміну від свого колеги, служить не в Київському гарнізоні, а Вінницькому. А в місті над Бугом «зняти» квартиру значно дешевше, ніж у столиці. Та попри цю обставину, все одно доводиться 1,5 тисячі віддавати господарю помешкання.
— Добре, що село, де живуть батьки, всього за якихось 70–80 кілометрів,— радіє В'ячеслав.— Тож при першій-ліпшій нагоді їду до них по «торбу» з провіантом. Коли б не вони, то не знаю, як наша сім'я виживала б...
Подібні зізнання можна почути від багатьох офіцерів українського війська. Ні, вони не скаржаться на долю, не звинувачують у своїх проблемах державу: просто констатують факти, не помічати котрі може тільки сліпий. Адже на сьогодні в чергах на отримання житла перебувають понад 45 тисяч військовослужбовців Збройних Сил. Серед них близько 20 тисяч мають право на першо- та позачергове. Серед черговиків понад 12 тисяч, хто давно зняв погони. З них — понад п'ять тисяч військовиків, звільнених з лав армії в ході її реформування.
— У 2004 році я проходив службу у званні підполковника і обіймав посаду командира батальйону,— розповідає Віктор, мій добрий знайомий.— Я закінчив Національну академію оборони України (нині військовий університет України.— Прим. Авт.), і переді мною відкривалися непогані перспективи. Та коли у нашій бригаді розпочався процес скорочення, я вирішив залишити армію. Не тому, що не хотів служити: просто мені набридло поневірятися по чужих квартирах, віддаючи більше половини свого грошового забезпечення. А у 2004 році наш парламент ухвалив закон, згідно з яким усі, хто звільнився у зв'язку зі скороченням ЗС, протягом трьох наступних років мав отримати квартири...
Відтоді багато води спливло у Дніпрі, а Віктор і досі разом із дружиною та двома дітьми змушений жити під одним дахом із батьками. Така ж доля спіткала і тисячі інших захисників Вітчизни, які, повіривши обіцянкам держави, опинилися, вибачте, обдуреними нею.
Усі військовослужбовці, як відомо, перебувають у чергах на отримання житла в Міністерстві оборони України. На перший погляд може здатися, що до нього повинні і пред'являти претензії. Але у тім-то й справа, що «на перший погляд»: військове відомство не в змозі розв'язати цю проблему. Причина банальна: брак коштів, через що воно не спроможне будувати таку кількість квартир, яка б дозволила хоча б зняти гостроту цієї проблеми протягом кількох найближчих років.
За роки існування Збройних Сил України було ухвалено чимало урядових постанов, інших нормативно-правових актів, спрямованих на розв'язання житлової проблеми. Та віз, як мовиться, і нині там, оскільки на їх реалізацію асигнувалися жалюгідні копійки.
Наприклад, у 2006 році було ухвалено Комплексну програму забезпечення житлом військовиків. Однак і вона не була, як слід, реалізована, бо для цього потрібно щороку зводити п'ять-шість тисяч квартир. До цього показника держава ні разу навіть трохи не наблизилася. Минулого року в експлуатацію було введено менше двох тисяч квартир. Нинішні реалії такі: щороку ордери на житло отримує менше людей, аніж стає на чергу з його отримання. Тому ці черги практично і не просуваються.
Утім, окрім житлової проблеми, у військовиків та ветеранів військової служби є чимало інших...
«Про путівку можна лише мріяти...»
Люди в погонах, а також ветерани військової служби, згідно з чинним законодавством, мають право на пільгове медичне та санаторно-курортне забезпечення. Але вся проблема в тім, що зазвичай воно не спрацьовує. Причина та сама — брак коштів. А їх, як відомо, виділяють з державного бюджету.
Коли ухвалюють кошториси МО України, то інколи доводиться чути, як деякі народні депутати, виступаючи проти «надмірного фінансування потреб військових», посилаються на ту обставину, що армія зазнала суттєвих скорочень. Тож, на їхню думку, потрібно і її бюджет скорочувати.
Не говоритиму про суто військові статті військового бюджету — ті, які передбачають асигнування на розвиток озброєнь, бойову підготовку. Це тема окремої розмови. А ось на соціальних зупинюся більш детально. Так ось, українське військо дійсно зазнало значних скорочень. Більше того, у поточному році його чисельність ще зменшиться. Але...
Справа в тому, що переважна більшість військовиків і після звільнення матиме право на ті чи інші пільги. Приміром, право на обслуговування в медичних закладах МО, придбання санаторно-курортних путівок тощо. Та ця обставина не береться до уваги нашими парламентарями, які «верстають» бюджети Міноборони. Нагадаю, що нині право на пільгове санаторно-курортне забезпечення — за рахунок військового відомства — мають близько двох мільйонів осіб. Проте через хронічне недофінансування поніжитись у теплих водах Чорного моря чи попити мінеральну воду в Трускавці можуть (за пільговими розцінками) менше п'яти відсотків!
До того ж кількість санаторно-курортних закладів протягом останніх 20 років суттєво скоротилася: більше десяти з них увійшли до підпорядкування інших силових відомств, Верховного Суду, митниці...
І дотепер не припинилися спроби з боку деяких можновладців, зокрема керівників регіонів, відібрати у МО санаторії. Особливо ті, що є найбільш привабливими з комерційної точки зору. І це притому, що відповідний закон забороняє змінювати підпорядкування цих закладів, гарантуючи їх приналежність до військового відомства. Це, до речі, пов'язано не лише з піклуванням про здоров'я військовослужбовців, ветеранів військової служби та членів їхніх родин. Бо в особливий період, тобто з початком воєнних дій, на їхній базі створюватимуться госпіталі, де отримуватимуть медичну допомогу військовики.
Грошове забезпечення військовослужбовців складається з кількох складових. Зокрема, з посадового окладу, вислуги років, військового звання. Так ось, оклади за посадою і званням не витримують, як мовиться, ніякої конкуренції з посадовими окладами і окладами (за ранги) державних службовців. А в Законі України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» сказано, що вони мають бути рівними.
До речі, військове звання «полковник» коштує 135 гривень, а найвище — генерал армії України — «аж» 160 гривень!
Принципи нарахування пенсій у держслужбовців і військовослужбовців теж різняться. Звісно, не на користь останніх: держслужбовець за 20 років державної служби отримує 80 відсотків від своєї зарплатні, яку він мав на останньому місці роботи, а військовослужбовець — при аналогічній вислузі — 50 відсотків. Ось така рівність перед законом!
Минулого року на розгляд парламенту було внесено проект закону, який передбачав, що в разі загибелі військовика один непрацездатний член його сім'ї отримуватиме пенсію в розмірі 70 відсотків від його грошового утримання, а якщо таких залишилося двоє, то їм виплачуватиметься 90 відсотків. Та народні обранці не погодилися з авторами цього законопроекту, і він не трансформувався у закон.
Раніше офіцер міг розраховувати — при відповідній вислузі — на отримання пенсії у розмірі 90 відсотків від свого грошового забезпечення, а тепер ця норма становить 80 відсотків.
Важко погодитись і з тим, як нараховують пенсії дружинам військовиків у разі їхньої смерті: їх розмір становить 30 відсотків від грошового забезпечення. А ось за померлого держслужбовця родина отримує 70 відсотків його зарплатні.
«Офіцер повинен бути соціально захищений...»
Не так давно міністром оборони України призначено Дмитра Саламатіна. Звісно, що зовсім нетривалий час він обіймає цю посаду, щоб оцінювати його внесок у підвищення соціального захисту військовослужбовців українського війська. Але деякі кроки Дмитра Альбертовича дещо обнадіюють людей у погонах.
— Перший і головний пріоритет — це люди, збереження кадрового потенціалу,— вважає очільник оборонного відомства.— Ми зобов'язані підвищити соціальний статус українського офіцера. Це передбачає встановлення високих соціальних стандартів для військовослужбовців, їхніх родин і військових пенсіонерів. Тому я маю намір продовжувати всі позитивні напрацювання, які були здійснені Міністерством оборони за останні роки. Зокрема, щодо програми будівництва сучасного службового житла, збільшення грошового утримання тощо.
Відверто кажучи, подібні заяви лунали не раз і не два, щоправда, з вуст попередників пана Саламатіна. Проте слід зазначити, що певні зрушення у розв'язанні найболючіших проблем є. Наприклад, у кошторисі МО на поточний рік на розв'язання житлової проблеми асигнується 500 мільйонів гривень, що дозволить побудувати дві тисячі квартир.
Нагадаю, що свого часу було ухвалено програму «Військове містечко-300», спрямовану на забезпечення службовим житлом усього особового складу Збройних Сил, яка охоплює практично всі військові гарнізони країни. «Фішка» її у тім, що будинки зводяться за новітніми технологіями. Це дозволяє будувати їх у три-чотири рази швидше, ніж звичайні. Утім, ще рано говорити про її успішність, але нещодавно у Гостомелі, що на Київщині, вже здано в експлуатацію перший будинок. На стадії завершення будівництво таких самих будинків у Білій Церкві, Харкові та Севастополі.
Розробляється програма житлового будівництва на базі звільнених військових містечок, учасниками якої стануть інвестори. У побудованих їхнім коштом — на землях МО — будинках військовики отримуватимуть певний відсоток квартир.
З 1 січня, за словами директора Департаменту фінансів генерал-лейтенанта Івана Марка, грошове забезпечення військовослужбовців ЗС підвищено у середньому на 30 відсотків.
— У Міністерстві оборони планують підвищити розміри посадових окладів військовослужбовців на 55 відсотків,— сказав Іван Юрійович.— І за дорученням Кабінету Міністрів України в Міністерстві соціальної політики опрацьовують питання підвищення посадових окладів та доведення їх до рівня посадових окладів державних службовців.
Зрозуміло, що Україна зараз не спроможна кардинально поліпшити соціальний захист своїх захисників до рівня ФРН, Франції чи хоча б Росії, де середній розмір грошового утримання офіцера коливається в межах 15–17 тисяч гривень: не ті можливості у нас. Проте водночас не можна миритися з таким станом речей. Потрібно хоча б навести лад у призначенні пенсій, щоб військовики (порівняно з чиновниками) не почувалися людьми нижчого ґатунку. Не слід забувати, що переважна більшість українського офіцерства — це люди, які щодня піддаються величезним фізичним та моральним навантаженням. Це призводить до того, що у відносно молодому віці вони мають уже чимало проблем зі здоров'ям. До того ж офіцери — відповідальні за життя і здоров'я тисяч солдатів. І обов'язок держави гідно оцінити їхній внесок у забезпечення національної безпеки Вітчизни, адже в разі настання часу «Ч» саме Збройні Сили гратимуть першу скрипку у відбитті агресії.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»