ЗОНА ВОРОЖНЕЧІ
Злочинів на ґрунті ненависті (проти осіб іншої раси, кольору шкіри, віросповідання) в Україні стає все менше — переконують працівники міліції і наводять на підтвердження статистичні дані. Але поменшало лише насильницьких злочинів, а вандалізму, підпалів, наруги над могилами вочевидь стало більше, заперечують правозахисники.
Слід зауважити, що вартові правопорядку не вважають злочинами на ґрунті ненависті наругу над релігійними спорудами та могилами, пошкодження пам'ятників. Проте ці екстремістські прояви дуже небезпечні для майбутнього і можуть призвести до міжетнічних конфліктів.
Стаття-привид
У Кримінальному кодексі України є ст. 161, яка передбачає покарання за «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».
Правозахисники називають її статтею-привидом, адже міліція зазвичай не вважає, що злочини, скоєні проти іноземців, викликані расовою чи релігійною ворожнечею, і схильна вбачати в цьому суто хуліганські мотиви. Так, за інформацією МВС протягом останніх двох років щодо цієї категорії осіб було вчинено 126 насильницьких злочинів, проте лише 11 із них кваліфіковано як такі, що скоєні на ґрунті ненависті. За згаданою статтею порушено лише дві справи.
Про це йшлося під час громадських слухань, які провела Харківська правозахисна група разом з партнерами в рамках проекту, котрий виконують за підтримки німецького фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє». Протягом року вони провели моніторинг злочинів на ґрунті ненависті у 17 регіонах країни.
Вражаючим прикладом «короткозорості» міліції є те, що сталося торік у Сумському державному університеті. Там пізнього вечора невідомі кинули пляшку із запалювальною сумішшю у вікно однієї з кімнат гуртожитку медичного факультету, де жили студентки з Нігерії. На щастя, ніхто не постраждав, адже одна з дівчат на той час повернулася з душу і розбудила двох своїх сусідок. Проте кімната дуже обгоріла, вогонь вдалося загасити через півгодини. Зовні гуртожитку з обох боків вікна було намальовано свастику і зроблено напис Go home. Фашистська символіка і схожі написи були й на сусідніх будівлях.
А що ж міліція? Порушила справу за статтею про умисне знищення або пошкодження майна. Мотивів расової ворожнечі вартові правопорядку не помітили. Кажуть, як і в багатьох подібних випадках, це важко довести.
За нашої системи правосуддя обвинувачений має ледь не написати таке: «Я бив цього іноземця (чи завдав іншої шкоди) тому, що я його ненавиджу», наголошує член правління «Асоціації українських моніторів з питань дотримання прав людини у діяльності правоохоронних органів» Володимир Батчаєв. А хто це буде робити, якщо згідно зі ст. 67 Кримінального кодексу ненависть — обставина, яка обтяжує покарання? Водночас міліція, відмовляючись порушувати карну справу за статтею про ворожнечу, ніби схвалила позицію нападників.
Міфи, малоосвіченість і дурість
Вогнище ненависті традиційно підживлюють поширеними міфами: мовляв, в Україні засилля іноземців, а це — криміногенний фактор, закордонні зайди конкурують з автохтонним населенням на ринку праці, житла, вони — носії страшних хвороб. Між тим деяким представникам органів влади вигідно розпалювати ворожнечу. Згадаймо, яка істерія здіймається щороку під час паломництва хасидів до Умані на могилу духовного лідера цадика Нахмана.
З'ясувалося, що це має абсолютно зрозумілу комерційну мету. Як повідомили представники Міжнародного благодійного фонду імені рабі Нахмана, ця організація, усвідомлюючи проблеми, пов'язані з прибуттям великої кількості паломників, щорічно надає чималі кошти міським службам. Зокрема, «Комунальник» отримав 70 тис. грн, однак сміття вивозити частіше не став, навіть баки додаткові не поставив. А ще платили водоканалу, санепідстанції, пожежникам, газовикам...
Хасиди своїм коштом провели два кілометри водогону до того району Умані, де розташована синагога. Місцеві мешканці підключилися до труби, і напір води зменшився. Уманчани ж думають, що водогін провело місто, а через прибульців «їхня» вода не потрапляє на верхні поверхи.
До речі, паломники викладають за користування водою 180 тис. грн. Але найбільше її споживає синагога, де є лічильники, отож за воду сплачують двічі. Ось тільки чи надходять ці кошти до міської казни?
Ще один живучий міф — Україна стримує навалу орд нелегалів до Європи, наголошує Володимир Батчаєв. У статистичних звітах вказують, що у нас щорічно «перехоплюють» 15 тис. таких мігрантів. Отож наша країна щорічно отримує мільйони євро на спорудження пунктів для утримання іноземців — для спільної протидії нелегальній міграції.
Варто згадати, який резонанс викликала свого часу Угода між Україною та Євросоюзом про реадмісію осіб. Стверджували, нібито щорічно до нас повертатимуть півмільйона нелегалів. Реальні цифри виявилися набагато скромнішими: 2009-го їх повернули понад 700, позаторік — майже 400, торік — 240. Тож не дивно, що в згаданих пунктах на одного іноземця припадає два охоронці. Однак міф про загрозу дав можливість колишньому голові Державної міграційної служби Дмитру Вороні сорок разів злітати в Європу на різні конференції.
Окремої уваги заслуговують насильницькі злочини щодо іноземних студентів. Їх у нашій країні понад 50 тис. Щорічно до бюджету від цієї категорії надходить 800 млн грн, тобто вигода більш ніж очевидна. Про напади на них студенти найчастіше заявляють не вартовим правопорядку, а керівництву вишів, однак воно не зацікавлене в тому, щоб розголошувати таку інформацію, а це спотворює міліцейську статистику. Очільники навчальних закладів хочуть, щоб до них приїжджало якомога більше студентів, а такі повідомлення можуть зменшити цей потік.
Чимало злочинів на ґрунті ненависті скоюють представники органів влади: це пряме вимагання грошей, переслідування, видворення, анулювання реєстрації.
Агресію викликає не тільки колір шкіри. У нас прийнято не помічати проявів ксенофобії, коли її жертвами стають люди однієї раси, громадяни однієї країни. Приховати це не вдається лише тоді, коли йдеться про відомих людей, як у випадку з високопосадовцем, котрий назвав галичан невмитими та неосвіченими.
Стала чи не повсякденним явищем наруга над релігійними спорудами та пам'ятниками. Лише торік у Сумах чорною фарбою облили синагогу — це п'яте осквернення протягом п'яти років її існування. Минулого разу невідомі використали червону фарбу. У Харкові підпалили вхідні двері мечеті і написали брутальності на паркані поблизу неї. У Конотопі намалювали нацистську символіку на обеліску, встановленому в пам'ять 280 єврейських родин, яких розстріляли німці.
Про поширення ксенофобії і расизму в нашій країні та відсутність адекватної реакції з боку влади українські та міжнародні організації заявляють від 2006 року. Співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров живильним середовищем для цього явища вважає бідність, малоосвіченість і навіть дурість. Заспокійливі твердження високопосадовців МВС дуже далекі від сьогочасних реалій. Напруження, акумульоване в суспільстві внаслідок злочинів на ґрунті ненависті, може вилитись у конфлікти там, де їх найменше чекають.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- НА ЩО СКАРЖАТЬСЯ ДІТИ
назад »»»