ДЛЯ КОГО РОСІЯ?
Нині 15% населення Росії cповідують іслам, але тільки мешканці Північного Кавказу зробили його ідеологією громадянського спротиву. Ісламізм на Північному Кавказі став своєрідною формою самооборони. Кавказький Емірат, який керує боротьбою ісламістів, і хоче перетворити регіон на фундаменталістський халіфат, не має централізованої організації; озброєні групи в окремих республіках автономні. Особливо сприйнятлива на вплив збройного підпілля молодь, яка стає головною загрозою для промосковської влади.
Чимало молодих людей втекло за кордон до країн Близького і Середнього Сходу, отримавши стипендії у релігійних школах. Частина повернулась і хоч від офіційного завершення чеченської війни минуло десять років, включилась у боротьбу.
На думку російських експертів, московська політика «чеченізації», тобто упокорення жителів Кавказу руками їхніх земляків, зазнала поразки, а нових ідей немає. До 2025-го федеральний уряд надасть кавказьким республікам чергові чотири трильйони рублів на розвиток туризму, який мав би врятувати регіон від можливих проблем, особливо напередодні зимової олімпіади у Сочі у 2014 році.
Олексій Малашенко з Московського центру Карнегі вважає, що засипання конфлікту грішми лише призводить до його ескалації. Під прикриттям релігії діє мережа організованих злочинних угруповань, які разом із сепаратистами й правлячими кланами ведуть боротьбу за доступ до дотацій. Ісламісти та кримінальні боси накладають власні податки на місцевий бізнес.
Федеральні гроші, які мали б стабілізувати ситуацію, принаймні забезпечити мир, спрямовують на збройне підпілля. Олексій Малашенко прямо говорить про громадянську війну на Кавказі, де всі воюють з федеральними військами і клановою поліцією, а водночас між собою. І всі незадоволені Москвою, котра визначає кавказьку політику.
Ісламські емісари вільно проникають у досі спокійні республіки: Кабардинсько-Балкарську, Татарстан чи Башкортостан, де розпалюють вогнища сепаратизму, що тліють від 90-х років. Опинившись у тюрмі, вони успішно навертають в'язнів у свою віру і навіть росіян. Нещодавно відбувся процес так званого астраханського джихаду, кавказько-слов'янської ісламістської групи, яка планувала замахи у Південній Росії.
У день ісламського свята Курбан Байрам жителі Москви спостерігають за своєрідним видовищем — 200 тис. столичних мусульман здійснюють жертвоприношення Аллаху на центральних вулицях міста — це більше, ніж демонстрантів під час про- чи антипутінських мітингів у Москві.
Громадська думка вражена масштабами і характером цього дійства, далекого від європейських і християнських культурних коренів Росії. Мер столиці заборонив убивати тварин, але спонтанний спротив проти такої практики — прояв великоросійського націоналізму, підкріпленого поразками національної політики Кремля.
Артур Рино є одним із «дітей Манежу», як охрестили подібних до нього російські медіа. Це значна група як неосвіченої й слабо соціалізованої молоді, так і студентів вищих навчальних закладів і представників впливових поважних родин. Рино зі своїм колегою Павлом Скачевським очолив одну з організацій скінхедів, яка переслідувала іммігрантів. Від 2005 року спільно з кількома подібними ровесниками вони вбили 20 осіб. Рино навчався в Академії прикладного мистецтва на іконописця.
Скачевський після закінчення Академії фізичного виховання мав стати вчителем. Рино говорить про себе, що він — російський солдат, який бореться за звільнення Москви від неслов'янської окупації. Жертв вони знаходили на найбільшому у столиці Черкізовському базарі, вбиваючи беззахисних торговців з особливою жорстокістю.
Хоч «діти Манежу» виступають проти кавказців, на думку соціологів, їхнім справжнім ворогом є держава, чия політика заблокувала їм усі шляхи розвитку. Якщо молода людина не походить з добре забезпеченої родини, або не пригріла собі місце в одній з молодіжних організацій Кремля, або «Єдиної Росії», то її шанси добре влаштуватись у житті мінімальні.
Політолог Марк Урнов вважає, що путінська система вигодувала для себе молодих неофашистів: «На московській Манежній площі, де у грудні 2010 року футбольні фанати і скінхеди зійшлись у кривавій битві з кавказькими і центральноазіатськими мігрантами, ксенофобія об'єдналася з ненавистю до корумпованої бюрократії та істеблішменту, і на цьому ґрунті вигодувано фашизм».
Офіційно Росія — багатокультурна і багатоконфесійна держава, але після розпаду радянської імперії різко поширилося нетолерантне ставлення і ненависть до (у недавньому) братніх народів. До того ж демографічна яма у поєднанні з сировинним бумом спричинила гострий дефіцит робочої сили. Цю нішу заповнили люди з Кавказу та Центральної Азії. Погано освічені й слабко асимільовані, вони виконують роботу, яку росіяни обходять десятою дорогою.
Діти іммігрантів не розмовляли російською, і не пізнавали звичаїв нової вітчизни. «Вони просто не хочуть бути росіянами»,— пише жовта преса, проголошуючи вищість російської культури і цивілізаційну місію РФ, а останнім часом зі здивуванням почала констатувати, що люди з Кавказу приїхали, «щоб забрати наші гроші».
Атмосферу підігрівав кожен черговий терористичний замах або кримінальний акт за участю ісламської меншини. Дослідження Соціологічного центру Юрія Левади засвідчили, що росіяни щодо «чужих» найчастіше відчувають страх, злість, а в кращому разі байдужість. Понад 50% опитаних вимагали їх негайної депортації. 40% ідентифікують себе з гаслом «Росія — для росіян».
Найновішим проявом російського шовінізму були демонстрації під гаслом «Досить годувати Кавказ!». Взаємна ненависть жителів Кавказу та інших регіонів Росії зростає і розширюється. Уболівальники футбольних команд точать між собою регулярні війни. Армія не рекрутує чеченців, бо вони знущаються над слов'янами, які у боргу не залишаються. Виші вимагають скасування обов'язкових квот для кланової кавказької молоді, котра не вчиться, а лише корумпує викладачів і блокує місця для здібних росіян.
Мешканці сибірських областей не приймають кавказців, бо бояться зростання злочинності. Лідери ісламської релігійної спільноти не хочуть присутності православних священиків у кавказьких республіках. Наприклад, у Грозному діє лише одна православна церква, і та обслуговує російський військовий гарнізон. А раніше їх було кілька.
Кремль звертається, з одного боку, до правлячих кланів із вимогою пом'якшення репресій та переговорів з ісламською опозицією, а з іншого — обіцяє бойовикам чергові амністії й великі гроші на входження у нове життя. Російські експерти пропонують інший вихід — поширення ідей демократії та вільного ринку, які інтегрують російське суспільство і дадуть народам Кавказу право на вільний розвиток відповідно до їхньої релігії й традицій.
У взаємному антагонізмі зацікавлені тільки російські силові структури. Ненависть і громадянська війна посилюють їхню роль у державі й виправдовують високий бюджет. Магомед Хазбієв — редактор правозахисного інтернет-видання вважає, що «спільно з «силовиками» діють політики, які визнають принцип: спочатку стріляй, а потім питай.
Відомий політолог Микола Петров наголошує на сильних зв'язках між кланами, що правлять на Кавказі, й Путіним, але федеральний бюджет уже не може витримати тягаря дотацій для Кавказу. Якщо субвенції будуть обрізані, то клани можуть відмовити Москві у лояльності й весь регіон запалає. Тому Петров радить якнайшвидше розпочати перемовини з усіма сторонами конфлікту. Адже американці ведуть переговори з талібами, то чому росіяни не можуть розмовляти з емірами-ваххабітами? Тільки чи підуть еміри по стопах нинішніх Кадирових і Магомедових і що тоді скажуть російські націоналісти?
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- СЕКРЕТИ БЕН ЛАДЕНА
назад »»»