ТРЕТЯ ІНАВГУРАЦІЯ ПУТІНА
Інавгурація президента Росії Володимира Путіна відбулася 7 травня 2012 року. Для нього ця процедура стала третьою в житті. Щоправда, цього разу, на відміну від перших двох, активізувалася опозиція.
За своїми ідеологічними орієнтирами, російський опозиційний рух залишається спрямованим у різних напрямах: від прозахідного ліберального до націоналістичного та ультракомуністичного. Саме це дає можливість чинній російській владі грати на протиріччях в опозиційному середовищі. Хоч останнім акордом президентства Дмитра Медведєва стало підписання законів, які передбачають повернення прямих виборів губернаторів та скасування норми про збирання підписів для партій, що беруть участь у парламентських виборах, слабкість громадянського суспільства навряд чи здатна посилити прихильників модернізації.
Немає сумнівів, що Державна дума затвердить тепер уже екс-президента Дмитра Медведєва на посаду голови уряду. Скоріше за все, склад уряду віддзеркалюватиме баланс впливів між консервативною та ліберально-реформаторською частинами російської правлячої еліти. Тож не варто розраховувати на швидкий темп ліберальних реформ.
Третя президентська «шестирічка» Володимира Путіна буде обтяжена виконанням вимог, на які Росія погодилася в процесі завершення переговорів про вступ до Світової організації торгівлі. Коливання цін на енергетичні ресурси, скорочення попиту на російський газ у країнах Євросоюзу, які переживають економічні ускладнення, ставлять під питання надійність і стабільність надходжень до державного бюджету. Хоч зазвичай кажуть, що реформи насправді починаються тоді, коли закінчуються гроші, цього разу російське керівництво намагатиметься «законсервувати» існуючу ситуацію.
Зокрема, Володимир Путін заявив, що не переглядатиме цін на газ для України. Унаслідок цього помітно слабшими стали політичні позиції в українській владній еліті прихильників інтеграції у форматі Митного союзу або Євразійського економічного співтовариства.
Російська економіка залишається залежною від енергоносіїв. За роки світової економічної кризи скоротилися обсяги несировинного експорту з Росії. Дедалі гострішими стають проблеми з інвестиційним кліматом, нездатністю бізнесу до самоорганізації. Не менше турбот викликає нерівномірність економічного розвитку різних регіонів Росії, особливо тих, які розташовані за Уралом, зокрема на Далекому Сході та у Східному Сибіру. Серйозною залишається демографічна проблема, внаслідок загострення якої відчувається дефіцит трудових ресурсів.
Спроби виправити становище за рахунок збільшення іміграції робочої сили наштовхується на посилення ксенофобських та націоналістичних настроїв у російському суспільстві. Отже, завдання збереження територіальної цілісності Російської Федерації залишатиметься одним із пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики президента Володимира Путіна. Одним з інструментів вирішення є переозброєння відповідно до вимог зброї четвертого-п'ятого покоління російської армії.
Ключовим зовнішньополітичним проектом буде євразійська інтеграція. Але цей стратегічний проект ускладнений вірогідним поверненням до конфронтації із Заходом у боротьбі за перерозподіл сфер впливу на пострадянському просторі. Намітилися навіть тенденції до загострення протистояння на Кавказі та у Придністров'ї. Крім того, Росія і США демонструють нездатність досягнути компромісу в питанні розгортання європейської системи протиракетної оборони. Росія вимагає від НАТО письмових гарантій неспрямованості цієї системи проти її безпеки, але Альянс навряд чи піде на це.
Напруженою обіцяє бути внутрішньополітична ситуація, обумовлена ідеологічною конкуренцію між консервативною «більшістю Путіна» та прихильниками «агресивного лібералізму». Отже, третій президентський термін обіцяє бути для Володимира Путіна не менш напруженим та складним, ніж два попередні.
ГРЕЦЬКИЙ «КАТАРСИС»
Грецька антична драма завжди закінчувалася моральним очищенням глядачів, тобто «катарсисом». Однак три роки економічної кризи призвели до того, що чимало греків вважають: не народився той Геракл, який очистить авгієві стайні грецької політики. Принаймні ці парламентські вибори, які пройшли 6 травня 2012 року, такого «Геракла» не виявили.
Уперше від 1975 року, коли країна скинула військову хунту «чорних полковників», від результату виборів залежить доля грецької демократії. Адже сама виборча кампанія проходила в напруженій атмосфері невдоволення і втоми греків від економічної кризи. Багатьох із них ображає твердження німців та французів про те, що вони отримали від Європейського Союзу більше, ніж дали. Тому такими важкими виявилися переговори про фінансування грецьких боргів.
Провідні дипломати країн ЄС неодноразово шуткували, що на собі переконалися: слово «марафон» справді має грецьке походження. На фініші виборчої кампанії Греція отримала черговий транш кредиту, який забезпечить фінансування основних потреб держави до 2014 року. Проте соціальна ціна цього виявилася, на думку багатьох греків, надто високою. Тому вони так уважно прислуховувалися до рекомендацій вийти із зони євро та повернути національну грошову одиницю — драхму. Тож у разі загострення чергової фази економічної кризи в Євросоюзі вихід Греції із зони євро може виявитися неминучим. Щоправда, позиції різних грецьких політичних партій з цього питання залишаються протилежними.
Традиційні ліво- та правоцентристські партії, які міцно інтегровані у європейську транснаціональну еліту, виступають категорично проти повернення до драхми. Натомість «дрібні» партії зробили цю тему провідною для себе.
Лідер правоцентристської партії «Нова демократія» Антоніс Самарас закликав співгромадян дати сильний мандат довіри новій владі. Та політична стабільність після виборів навряд чи настане, адже жодна політична партія так і не спромоглася здобути більше двадцяти відсотків підтримки виборців.
Тому лідер «Загального грецького соціалістичного союзу» (ПАСОК) Євангелос Венізелос закликав до широкої коаліції центристських політичних сил. У такому разі фактично буде відновлено ту урядову коаліцію, яка в «аварійному режимі» керувала країною з осені 2010 року. Це буде символом не просто відсутності змін еліт у владі, а справжнім розчаруванням для багатьох греків.
Близькі до подолання прохідного бар'єру, аби опинитися у парламенті, грецькі комуністи, націоналісти, ультраправі та партія «Народне православне зібрання». Такий широкий ідеологічний спектр, представлений у парламенті, скоріше за все, вже на початковому етапі паралізує його роботу. Приміром, грецькі комуністи близькі до анархістів та закликають до радикальних змін. Вони так само, як націоналісти та ультраправі, критикують Європейський Союз та виступають за вислання з країни усіх емігрантів, які мають звільнити робочі місця для греків. У свою чергу, православна партія відстоює ідею збереження державної зарплати для православних священників.
Загалом результат виборів засвідчує, що процес формування нової правлячої коаліції буде надскладним завданням. Якщо нові парламентські партії не досягнуть компромісу щодо формування уряду, грекам, можливо, доведеться знову йти на позачергові вибори. Але існує ймовірність того, що центристські партії, щоб остаточно не втратити довіру виборців, знову візьмуть на себе відповідальність за непопулярні реформи.
також у паперовій версії читайте:
- ВАЖКИЙ ВИБІР
- ВІРМЕНИ ПЕРЕОБРАЛИ ДЕПУТАТІВ
назад »»»