ПІСНЯ ГАРНА, ПІСНЯ НОВА...
Коли після арешту Юлії Тимошенко в Україні вперше заговорили про необхідність об'єднання опозиції, в подібні заяви мало хто повірив. Надто багато в нашій новітній історії було гучних заяв і патетичних обіцянок щодо створення чогось великого й світлого на противагу колишній партноменклатурі, проросійській ідеології, олігархам чи якимось іншим потенційним загрозам державності. Коли ж доходило до справи, виявлялося, що приказка про демократів, котрі об'єднуються лише за п'ять хвилин до розстрілу, та й то не завжди, не така вже й далека від істини.
Недавнє офіційне об'єднання провідних опозиційних сил — «Батьківщини» та «Фронту змін» (разом із дрібнішими сегментами колись єдиної фракції «Наша Україна — Народна самооборона») — нібито має порушити цю нерадісну тенденцію. Однак питання стосовно майбутнього української опозиції все одно залишаються.
Передусім, варто звернути увагу на те, що заяву про єднання зробили лише дві політичні сили. Так, нині вони — найпотужніші і сумарно мають найвищий рейтинг у державі. Більше того, саме представники «Батьківщини», «Фронту змін», «Народної самооборони», Руху та об'єднання «За Україну!» представлені у Верховній Раді і в міру своїх можливостей намагаються хоч якось протистояти провладному режимові.
По-друге, при формуванні передвиборного списку прізвища найбільш постраждалих від влади політиків — Юлії Тимошенко та Юрія Луценка — неодмінно опиняться саме в цьому спискові. Зрозуміло, що Центрвиборчком «відфільтрує» його від нинішніх політичних в'язнів (котрі формально не матимуть права брати участь у виборчій кампанії), однак шанси згодом стати депутатами і в Юлії Володимирівни, і Юрія Віталійовича залишатимуться. Для цього треба лишень, щоб якісь інші служителі Феміди (можливо, з того-таки Печерського суду міста Києва) відновили їхні чесні імена.
Однак не варто забувати, що проти політичних репресій, та й узагалі діянь нинішньої влади нині виступає значно більше політиків. І коли торік восени заговорили про теперішнє опозиційне об'єднання, малося на увазі, що на вибори єдиним фронтом підуть усі учасники Комітету опору диктатурі.
Цікава деталь: об'єднання провідних опозиційних діячів стало ніби другою серією подій, котрі відбувалися під час ухвалення у Верховній Раді Закону про вибори народних депутатів. Тоді більшість нардепів із фракцій «БЮТ — Батьківщина» та «Наша Україна — Народна самооборона» підтримали відповідний законопроект. А от їхні позапарламентські колеги з КОДу («Свобода» Олега Тягнибока, «УДАР» Віталія Кличка, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка) поставилися до ухваленого документа вельми скептично.
Час показав, що занепокоєння позапарламентської частини опозиції було небезпідставним. Уже навесні провладна більшість зуміла через Конституційний Суд скасувати ключові позиції, закладені в закон про вибори в результаті непростих компромісів.
Розвиваючи подібну аналогію, можна стверджувати, що й нинішні заклики Арсенія Яценюка чи Олександра Турчинова приєднуватися до можливого єдиного списку не можна сприймати як істину в останній інстанції. Якщо партії «УДАР» чи «Свобода» справді мають реальні шанси потрапити до Верховної Ради наступного скликання самостійно — в цьому немає нічого поганого.
Дискусії навколо об'єднання так чи інакше тривають у, так би мовити, математично-політичній площині. Тобто одні учасники переговорів («Батьківщина» та «Фронт змін») намагаються продемонструвати, що сумарний результат рейтингів усієї опозиції дасть можливість отримати в наступному парламенті більшість; інші опозиціонери («Свобода» й «УДАР») запевняють: політика — це не математика, і тут не можна обмежуватися простою дією додавання. Цілком імовірно, що окремо можна здобути більшу підтримку, ніж гуртом, єдиним списком. Головне — кожному подолати п'ятивідсотковий бар'єр.
Більшість останніх соціологічних досліджень показує, що до наступної Верховної Ради мають шанси пройти не лише перелічені опозиційні партії, а й недавно утворена сила Наталії Королевської. Щоправда, стосовно неї залишається найбільше запитань: чи не закінчиться її опозиційність наступної миті після складання депутатської присяги? Надто вже масово майорять бігборди пані Королевської на теренах усієї держави. Звідки така «поступка» від чинного владного режиму?
До речі, з приводу «реверансів» влади в бік окремих опозиціонерів. Арсенієві Яценюку належить досить влучний вислів: «Бійтеся Михайла Чечетова, що вихваляє опозицію». Сказаний він був у контексті «дифірамбів», що їх ні сіло ні впало пан Чечетов заспівав на адресу Віталія Кличка. Мовляв, і спортсмен чудовий, і символ України — неперевершений, а в політиці — недосвідчений.
«Регіональний диригент Чечетов добалакався навіть до того, що... порадив Віталієві Кличку відмовитися від претензій на крісло мера Києва. «Они (себто партнери по опозиції.— Авт.) толкают Вас на то, чтобы Вы гарантировано проиграли эти выборы и не были им конкурентами в парламенте»,— вітійствував Чечетов під час одного з телеефірів.
І це притому, що досі невідомо: які вибори — столичного міського голови чи парламентські — відбудуться раніше. Більше того, подібна заява Чечетова свідчить, що він ні на секунду не сумнівається в перемозі Олександра Попова на столичних виборах. Навіть попри те, що соціологічні дослідження нині віддають беззаперечну перевагу саме Кличку. Та й решта опозиціонерів цього разу нібито не проти підтримати Віталія Кличка єдиним фронтом.
Хоч би там як, а недавнє оголошення про об'єднання опозиції — лише перший крок. Причому крок невеличкий, хоча й важливий. Попереду — значно тернистіший шлях. До того ж не варто забувати, що нинішні заяви Михайла Чечетова — лише «квіточки». Спроб провладного впливу на процеси всередині опозиції не бракуватиме. Про можливі фальшування безпосередньо в день виборів поки що навіть говорити не хочеться. Але чим ближче до 28 жовтня — таки доведеться...
Руслан ІВАНІВ
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- У ФОКУСІ ЗАРУБІЖНИХ ЗМІ
назад »»»