УГОРСЬКІ СУСІДИ ПРОПОНУЮТЬ «СВЯТОХОБІЮ»
Напередодні Міжнародного дня пам'яток та історичних місць пощастило потримати в руках солідну книжку і ознайомитися з надрукованим там каталогом ЮНЕСКО. Хоч на що глянеш — усе дивує і вражає. Про світову архітектурно-мистецьку спадщину за раз не розповіси, а от про вісім «сусідських» перлин — варто згадати. Маю на увазі природні й історичні скарби Угорщини, яких туристи не обминають.
Дякую Богові, в гостях у нащадків Атили бувала. Як мовиться, є що згадати. Утім, не це головне. Важливо, що, незважаючи на серйозні економічні проблеми, Паннонія (це одна із старовинних назв Угорщини) традиційно робить вагомий акцент на стимулюванні галузі дозвілля. Плани і наміри виразно представляли на ХІХ Міжнародній виставці «Україна. Подорожі та туризм». Вони, зізнаюся, запалили «святохобією» не лише мене й туроператорів, а й чимало киян, котрі намагаються мандрувати хоч і скромно фінансово, проте насичено екскурсійно-пізнавально.
Хто під вітрилами, хто на колесах
По-серйозному весняно-літній сезон угорці пропонують розпочинати з фестивалів і конкурсів. Про це, між іншим, почула від знайомої мисткині, котра вже збирається «оспівувати» на полотнах усе побачене й почуте.
— На творчі поривання кілька років тому надихнув «Будапештський весняний фестиваль», що відбувається в березні,— каже театральна художниця Олена Павленко.— Два казкових тижні, коли слухала прекрасні голоси співаків і музику різноманітних оркестрів із 11 міст країни, зародили нестримне бажання їздити саме на подібні заходи. Нині не пощастило: здоров'я підвело. Однак вояж усе одно вписала в травень.
Така новина надихнула й мене поцікавитися, що пропонує своїм і чужим непосидюхам інформаційне бюро «Угорський туризм», яке діє при посольстві цієї держави. Ця некомерційна структура працює в 20 країнах світу за принципом просування турпродукту й організації турмаркетингу.
Нинішній сезон вони радять розпочати під вітрилами. 12 травня в маленькій столиці найбільшого в Центральній Європі тепловодного озера Балатон — місті Балатонфюряд влаштують свято на воді з присмаком романтики, фольклору й сміливості. Виявляється, отака озерно-сухопутна розвага відбувається щовесни вже сім десятиліть. Авторитетні учасники акції спочатку на воду опускають вінок і здійснюють своєрідний ритуал, а потім дають старт першій вітрильній регаті року. Зазвичай у такому дійстві бере участь близько 200 яхт під різнокольоровими символами та вітрилами.
— Ось, подивіться, як торік наші закарпатці готувалися до велофестивалю Ваlatonbike,— показуючи фотознімки, говорить гід-перекладач Єва Коржун.— Із ними працювати легко: вони знають мову, маршрути. Решта українців спочатку трохи ніяковіє, а потім з інтересом і наполегливістю починає вимовляти: «сервус» — здрастуйте, «кьосенем сепен» — велике спасибі, «керем» — будь ласка. Побачу, чи не забули вони ці фрази, коли знову приїдуть змагатися за нагороди.
Після «двоколісного» фестивалю Балатонфюред увімкне зелене світло автомобілістам з усього світу. Від 24 до 28 травня там збереться півтори тисячі «автомобілів містера Біна» на Всесвітню зустріч Міni Morris. Готуються до прийому численних гостей, котрі без параду й розваг не залишаться.
Та на цьому своєрідні «мотор-шоу» на Балатоні не завершуються. У перших числах червня в Алшойорші п'ять днів вируватиме Міжнародний фестиваль «Харлей Девідсон». На нього «злітаються» на мотоциклах гамірливі сміливці-байкери з усіх-усюд. «Наші» туди теж уже давненько дорогу проклали. Під час цього «зльоту» тихе містечко перетворюється на галасливий осередок, де безупину вирує життя, гримить музика й працює виставка автомобілів. Організатори фесту запланували демонстрацію мод «Харлей Девідсон», щоу каскадерів, байк-шоу, концерти та феєрверки.
Звісно, не в цьому головні принади Балатону. Розташований на Середньодунайській рівнині в котловині тектонічного походження, він знаменитий своєю м'якою, трохи сірчаною водою з великим умістом йоду й особливим теплим мікрокліматом, що створює ілюзію відпочинку на морі. Там усе під охороною: кататися на моторних човнах заборонено. Мадяри оберігають екологію озера. Про наближення буревію чи шторму яхтсменів і купальників попереджають жовтими або червоними пострілами з ракетниць. «Поганяти» на моторному човні чи водному мотоциклі можна лише на озері Тиса.
У сезон людно не тільки на пляжах. Неподалік розкинувся Національний парк Нагір'я Балатону, де публіку зачаровують скельні утворення, багатий і своєрідний світ птахів і рослин. На півострові Тхань у ХІІ ст. уже стояв храм і монастир. Про ці пам'ятки, а також про готичну середньовічну церкву, чудовий палац у бароковому стилі в одному з найдревніших міст Кестхей згадую з ностальгією, коли чую розповіді нинішніх мандрівників. Їхні враження розумію: там романтично, мальовничо, впорядковано. Уявіть, відвідувачів приймає Музей марципанів, Музей ляльок, Агромузей. У тому регіоні все недалечко. У Балатонедеріче працює Музей Африки з величезною кількістю екзотичних експонатів, а на горі Ковач облаштовано парк Прав людини. Шкода, поки що його не бачила, як і єдиний там буддійський храм. Поки не звідане й сусіднє містечко Хевіз, термальне озеро якого — заповнений водою вулканічний кратер. Його вода температурою 38 °С та грязі в прямому й переносному сенсі, ставлять хворих на ноги. Подейкують, що особливий сентимент до цього курорту мають актори, спортсмени, танцюристи. Наші — не виняток.
Григорій Сковорода і його «люба Гунгарія»
Не виняток, до речі, й «сухопутні» розваги та змагання. Одні з них щороку відбуваються напередодні Трійці на території трав'яного степу в Національному парку Хартобадь. Він завдяки своїй унікальності внесений до каталогу ЮНЕСКО як об'єкт світової спадщини. Нині знамените свято пастухів відбудеться 26 травня. Учасників і глядачів там не бракує. Заохочує все: колоритні чоловіки-відчайдухи в широченних синіх шароварах із білими сорочками й чорними жилетами в крислатих капелюхах, кухарі, які готують традиційні страви, а також майстри народних ремесел.
Головними героями вважають саме угорських пастухів, котрі за майстерністю вправлятися з кіньми і стадами величезних сірих корів можуть позмагатися з ковбоями.
Тим, хто подорожує, співробітники Угорського посольства радять скрізь скуштувати місцевих страв, бо, приміром, у Північному гірському регіоні й Задунайському краї кухня відрізняється від їжі в Альфьолді. Взагалі всі гастрономічні особливості мадяри майстерно доповнюють винами з 22-х (!) виноробних осередків країни. Особливо наголошують на «хунгаріумах», тобто винах, народжених і виготовлених у них на батьківщині. Продегустувати червоне і біле, сухе й солодке запрошують на Фестивалі винних пивниць, що відбудеться 19–20 травня неподалік Будапешта в місті Етек. Полюбляють туди їздити численні гості із зарубіжжя, вагомий відсоток яких становлять наші закарпатці. Вони ж теж не задніх пасуть у галузі виноградарства та виноробства. Мені імпонують «свої» майстри, особливо з рідного мені Берегсаса (так українські угорці називають місто Берегове), де під осінь влаштовують подібні свята.
В Етеку цим займаються навесні цілеспрямовано й ретельно. Тому там, кажуть, тільки Бахуса не вистачає. Щоправда, якщо пощастить, є шанс зустрітися зі знаменитим французьким — ні, не вином, а актором Жераром Депардьє. Він ще й уміє оцінювати місця, придатні для вирощування винограду, а також прискіпливо дегустувати вина. Уже кілька років, як під його опіку потрапила плодоносна територія Бадачонь в районі Балатону, де виготовляють вина за стандартами хазяїна, тобто Депардьє. Одне з них — вишукане біле «Сюркебарат» (сірий монах) можна буде спробувати на фестивалі.
Зізнаюся: географія пропозицій вражає. З Егера, міста, де знімали знаменитий історичний фільм «Зірки Егера», везуть популярні в Україні червоні вина. Колишня римська провінція з центром Софіане (нині місто Печ) багата на червоні «візитівки» — «Португізер», «Каберне франк», «Мерло». Фахівці шкодують, що такі напої в Україні не продають, та й наші туристи до них, на південний захід, поки що не їздять.
Чого не скажеш про прославлене на весь світ п'ятитисячне містечко Токай. Навіть його назва асоціюється з солодкими, ароматними, п'янкими й золотавими напоями «Фурмінт», «Самородні», «Жовтий мускат» і неперевершений «Асу».
Пишу й згадую, як з колегами колись пощастило потрапити в колишню князівську винарню (нині погріб Ракоци), послухати «біографію» Токая, легенди, пісні й продегустувати справді неперевершені вина.
— Коли українські гості дізнаються, що в Токаї жив, дегустував і відбирав місцеві вина для російського імператорського двору Григорій Сковорода, з особливою пристрастю й гордістю починають ставитися до нього як до філософської особистості,— розповідає Світлана Кабищ, керівник інформаційного бюро «Український туризм».— А ще вони беруть на озброєння його фразу: «Люба Гунгарія». Про це, а також про уподобання Вольтера, Анатоля Франса, Гете, Шуберта місцеві фахівці, гіди розповідають, вірші читають та із задоволенням беруть із собою мандрівників-слухачів на етекський фестиваль. Там можна спробувати на смак усю Паннонію.
Будапешт — термальний курорт
Прославляють Угорщину й інші особливості: впливи східної і західної культур, пам'ятки Римської імперії, забудова періоду 150-літнього турецького панування, середньовічні монастирі, пишні базилики, палаци. Немає такого маршруту, в який би не входили екскурсії до чотирьох королівських міст — стародавніх столиць Естергома, Секешфехервара, Буди та Вишеграда і, звісно, до Будапешта. Його вже давно визнали єдиною у світі столицею — термальним курортом. Будапешт знаний і найбільшою в Європі спорудою парламенту, скульптурним ансамблем тисячоліття на площі Героїв, Ланцюговим мостом.
У цьому двомільйонному місті збереглася й працює перша на континенті підземна дорога, укріплення й рештки будівель римського періоду, якими досі користуються, турецькі лазні, велика діюча синагога, зразки архітектури готичного, барокового й сецесійного стилів. Гуляючи «Пештським Бродвеєм», туристи занурюються в багате музичне життя. Там вирують, окрім циганських та естрадних мелодій, твори з репертуару Оперного театру й реконструйованої оперети.
— Окрім скарбів зодчества та неповторної задушевної атмосфери є дещо інше, що робить «перлину» Дунаю справді унікальною,— ділиться знавець міста пані Світлана Кабиш.— У Будапешті понад два десятки купалень, зведених на цілющих термальних джерелах. Користуватися цими дарами землі для місцевих мешканців цілком природно: болить спина, суглоби чи все тіло — йди на процедури в термобасейн.
Скажімо, в купальню «Сечені». Спорудили її ще в 1913 році в найпривабливішому куточку — саду Варошлігет. Вона й зараз одна з найбільших термальних комплексів Європи. Там можна не тільки приймати ванни, а й з бювету пити воду. Знаєте, як жартома все це характеризують будапештці? Вони розповідають казку про маму-бегемотиху із сусіднього зоопарку, яка нібито теж приймає цілющі ванни (водою з того ж джерела наповнюють і бегемотячий басейн) і щороку народжує малятко, що в неволі трапляється дуже рідко.
У «Сечені», між іншим, найдемократичніша вартість квитків. Там, окрім лікування, можна ще й розважатися. Цим шляхетним і корисним справам угорські джентльмени роками присвячують вихідні. Дехто полюбляє після водотерапії відвідати сусідній зоопарк, замок Вайдахуняд, посидіти в найзнаменитішому ресторані «Гундель». Воно цілком логічно: до цих принад ідеш не більше двох хвилин.
А ще окрасою столиці є купальня «Геллерт», що доповнює однойменний чотиризірковий готель. Компанію їй складає турецька «Рудош». Її 400-річні зали для водних процедур та басейни після реконструкції засяяли. Там усе оновлене й сучасне: сауни, масажні кабінети, зони відпочинку, забезпечено вільне пересування людей з обмеженими можливостями. Утім, такі новації не новина номер один. Справжня приємність у тому, що насолодитися цією красою й омолодити себе можуть і жінки, яких раніше в турецьку лазню не пускали. Тепер тут купаються всі, а в п'ятницю та суботу «Рудош» приймає відвідувачів навіть уночі — з двадцять другої до четвертої ранку.
Про більшість осередків «акварадості», а їх в Угорщині налічують майже тисячу триста, добре знають дослідники. Три сотні з цих джерел термальних вод використовують для купання. Туристи з України — не виняток. Наші земляки вже призвичаїлися користуватися програмами «два в одному» — їхати до сусідів на автобусі або на поїзді через Чоп, щоб долучитися до фізичного відродження й емоційного занурення у світ фестивалів, мистецтва та розваг. Угорці сподіваються, що нинішні весняні показники їх не розчарують. За це вони навіть піднімуть тост...
Олена СЕДИК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»