АНАТОМІЯ
ЗАРОБІТЧАНСТВА
Моя знайома, багатодітна мати, яка їздить на заробітки до Польщі (збирає суниці), не нахвалиться своїм польським роботодавцем: зарплату платить своєчасно, не обдурює при розрахунку, більше того — дає миску супу на обід та ще й топчан у сараї, так що є де ночувати й не треба платити за житло. Наша бідна заробітчанка й такими мізерними «радощами» задоволена.
Інша, з якою мене звела доля в поїзді, каже, мовляв, їй настільки в'їлася в печінки пані з її примхами, яку вона доглядає, що очі б її ніколи більше не бачили. Але що поробиш? Злидні примушують...
А ще одна її колега мовить: чекає не дочекається кінця контракту. Ще два роки доведеться терпіти, поки діти здобудуть освіту. І тоді вона, нарешті, житиме у себе вдома.
Ви запитаєте, так скільки ж у нас таких, що шукають кращої долі по світах? Точної цифри ніхто не назве — просто немає такої статистики. Є приблизні цифри, розбіжності між якими надзвичайно великі.
Міністерство соціальної політики України схиляється до думки, що таких менше, ніж 100 тис. осіб. Міністерство внутрішніх справ вважає, що на законних підставах за кордоном працює 235 тисяч наших громадян. Експерти-економісти переконані, що їх 5 млн осіб. Під час парламентських слухань називали й таку «гумову» цифру — від 3 до 5–7 млн осіб.
Український центр соціальних реформ наводить цифру 1,5 млн осіб. А от за даними Міжнародної організації міграції, за кордоном працює 6,5 млн українців, що становить 14,4 відсотка населення країни.
Водночас у світі прийнято вважати нормою, коли за кордоном працює три відсотки працездатних громадян тієї чи іншої країни. Як бачимо, Україна — сумний лідер у цьому сенсі.
Хто ж ці люди за освітою, які працюють на чужі держави?
50 відсотків трудових мігрантів України мають повну середню освіту, 17 — базову чи неповну вищу, 14 — вищу освіту, 10 відсотків — початкову або незакінчену середню.
Основні країни перебування — це Росія, Італія, Іспанія, Португалія, Угорщина. Чоловіки здебільшого їдуть до Росії, Польщі, Іспанії та Португалії. Жінки — до Італії. За даними Міжнародної організації міграції, 54 відсотки українських мігрантів працюють у галузі будівництва, 17 — у сфері домашнього догляду, по 9 — у сільському господарстві та торгівлі, ще 6 — у промисловості та 5 відсотків займаються іншими видами робіт.
Більшість українських гастарбайтерів (67 відсотків) — це молоді працездатні чоловіки. Що вони мають на своїй нелегкій роботі?
На початку року податкова оприлюднила дані про те, що загальна сума задекларованих минулого року прибутків, отриманих українськими громадянами за кордоном,— 1,3 млрд грн. Тим-то до державної скарбниці надійшло 150 млн грн податку на прибуток фізичних осіб.
Ну гаразд. А які плани у людей, які їдуть на заробітки, щодо свого майбутнього?
Міграцію вивчають експерти різних країн. Вони класифікують її за різними показниками: політична й економічна, зовнішня й внутрішня, маятникова, сезонна, остаточна, тимчасова і т. д. Українських заробітчан експерти класифікують за трьома категоріями, відстежуючи її впродовж 20 років. Перша — це ті, які ніколи не повернуться в Україну (хоча в цій групі теж є люди — і таких кожен п'ятий,— які, заробивши вдосталь грошей, зрештою вирішують таки повернутися на батьківщину). Друга група — це ті, які за будь-яких обставин повернуться до рідних домівок. Третя — хто так і не визначився зі своїм майбутнім. Є у цій групі й такі, хто, повернувшись, зрозумів, що їх тут ніхто не чекає, що роботи як не було, так і немає, що життя залишилося таким же складним, як і було. Тим-то повертають оглоблі назад.
Дослідники проблем безробіття в Україні наголошують: якщо раптом заробітчани масово почнуть повертатися додому, може статися обвал ринку праці. Інші проблем тут не бачать. Мовляв, український ринок праці настільки слабкий, що не відчує навантаження.
А як самі заробітчани ставляться до еміграції?
Ті, хто повернувся на батьківщину, однозначно негативно, бо, виїжджаючи, залишають дружину (чоловіка), дітей. Та й наїлися чужого гіркого хліба досхочу... От тільки мало хто переймається тим, що працювали «за бугром» на економіку чужих держав замість того, щоб дбати про свою. Але легко сказати: «дбати про свою». Хіба вона створила вдосталь робочих місць із пристойною зарплатою? От і, проклинаючи заробітчанство, їдуть. Скажімо, після 2000 року з України почали масово виїжджати програмісти, лікарі, вчені, До речі, на думку експертів, через виїзд наукових та висококваліфікованих спеціалістів Україна щороку втрачає мільярд доларів.
А тепер підіб'ємо підсумки. Які ж плюси заробітчанства?
Звичайно ж, згадаєте цифру, що загальна сума задекларованих торік прибутків остарбайтерів — 1,3 млрд грн і те, що до скарбниці України надійшло 150 млн грн у вигляді податків. Але ж втратили набагато більше — мільярд доларів! Хтось скаже, мовляв, вони забезпечують себе і свою сім'ю. Це так. Але ж плата (розплата) за це — покинуті діти, зруйновані сім'ї. То, виходить, мінуси перекривають плюси?
також у паперовій версії читайте:
- НОВА ТАКТИКА ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ
- ПЕНСІЇ: КОМУ, КОЛИ, ЗА ЩО І СКІЛЬКИ
- ЗМІНИ ДО БЮДЖЕТУ
назад »»»