ФЕМІДІ ЗНОВУ «РОЗВ'ЯЗАЛИ» ОЧІ
Останні десять днів в українській політиці пройшли під знаком Конституційного Суду. І це не може не насторожувати, особливо після вердикту цього органа від жовтня позаминулого року (коли було скасовано політреформу). От і нині служителі Феміди підтвердили: їхня нинішня діяльність спрямована лише на служіння владі.
Обидва останні рішення Конституційного Суду стосуються ухваленого торік у листопаді Закону про вибори народних депутатів. І тепер очевидно: провести вибори так, як було передбачено так званим осіннім компромісом між владою та опозицією точно неможливо. Адже КС скасував дві принципові норми, що лежали в основі чинного закону.
Після такого «відновлення справедливості» представники опозиції виступили з дуже різкою заявою. «Ми не вважаємо дійсними свої голоси під законом про вибори і заявляємо про те, що наше голосування за цей закон є таким, що не відбулося»,— йдеться у спеціальному зверненні Комітету опору диктатурі.
Зрозуміло, подібний крок є, швидше, символічним і не матиме якихось реальних наслідків. По-перше, у самому зверненні не конкретизується: скільки саме депутатів від опозиції відкликають свої голоси і чи подавали вони до Верховної Ради якісь заяви. По-друге, офіційної процедури відкликання голосів після того, як той чи інший документ набирає чинності, просто не існує. По-третє, навіть якби така процедура існувала, самих лише голосів провладних фракцій було б достатньо для подальшого існування документа.
Як відомо, одне рішення стосується формування виборчих округів, а інше — неможливості кандидатам у депутати одночасно балотуватися і за партійними списками, і в мажоритарному окрузі.
За великим рахунком, другий із перелічених вердиктів свого часу ухвалювався ще попередниками нинішнього складу Конституційного Суду. Нагадаємо, вперше таке поняття, як партійні списки, в Україні законодавчо прозвучало восени 1997-го. Саме тоді народні депутати другого скликання ухвалили для своїх наступників нові правила виборчої гри, узаконивши змішану систему голосування.
Той закон далеко не всім припав до душі, і частина тодішніх обранців, як і тепер, звернулася до Конституційного Суду, щоб він розтлумачив низку положень закону. І буквально за кілька тижнів до голосування КС оприлюднив свій вердикт. Серед іншого, було визнано неконституційною норму про можливість кандидатів одночасно балотуватися і за партійними списками, і в мажоритарному окрузі.
Конституційні судді зобов'язали народних обранців привести закон про вибори у відповідність до такого свого рішення. Однак всенародне волевиявлення-98 було дозволено провести за чинними в законі нормами. Відтак, переносити вибори в часі і в авральному режимі щось змінювати не довелося. Натомість, депутатський корпус, що обирався до Верховної Ради у 2002-му, вже не був наділений правом «подвійного балотування».
Такий розлогий екскурс у минуле зовсім не випадковий. Річ у тім, що рішення конституційних суддів не мають строку давності. Особливо, якщо врахувати той факт, що нині Україна, іншим рішенням того-таки КС, повернута до старої конституційної моделі зразка 1996 року.
І це чудово було відомо народним депутатам, котрі в листопаді 2011-го ухвалювали новий закон про вибори. Отже, повернення норми про «подвійне балотування» завідомо було неконституційним, про що, до речі, ми вказували, аналізуючи той закон «по гарячих слідах».
Показово також, що неабиякими прибічниками одночасного балотування виступали не тільки і не стільки представники опозиції, скільки депутати з блоку Володимира Литвина та КПУ. Отже, виходить, що нинішнє рішення Конституційного Суду неабияк вдарило і по них. Хоча з їхнього боку й не чути заяв про відкликання своїх голосів. Принаймні, поки що...
Утім, не це головне. Значно важливішим є той факт, що представники Партії регіонів і тут вчинили у своєму стилі, вкотре довівши: будь-які домовленості чи компроміси з ними — неможливі в принципі, хоч якими б «благородними» чи «жертовними» видавалися їхні політичні кроки.
Цікаво звернути увагу й на те, що для абсолютно стороннього спостерігача нинішнє рішення КС щодо заборони балотуватися у двох місцях одночасно може видатися вершиною незаангажованості. Ще б пак — через чотирнадцять років конституційні судді підтвердили своє попереднє рішення. Отже, на їхні принципи ніщо не може вплинути...
Насправді ж — усе з точністю до навпаки. Просто нині влада була зацікавлена в тому, щоб судді КС проявили таку принциповість. А коли на початку 2010-го Конституційний Суд розглядав інше подання — стосовно формування парламентської коаліції, — тоді він виніс діаметрально протилежне своєму ж попередньому рішенню. Саме після цього вердикту, нагадаємо, у Верховній Раді з'явилося таке поняття, як «тушки»...
Хочеш мажоритарного депутата — їдь додому!
Саме час поглянути на інше рішення конституційних служителів Феміди — щодо формування виборчих округів. З цією процедурою КС нині зіткнувся вперше. Досі умінь та навичок Центрвиборчкому якось вистачало.
Однак воля 59 народних депутатів, що звернулися до КС із відповідним поданням, розпорядилася інакше. Причому, якщо подання стосовно подвійного балотування конституційним суддям презентували, переважно, «тушки» (Партія регіонів зумисно не надто бажала тут світитися, формально нібито дотримуючись джентльменської угоди з опозиціонерами), то тут у процес втрутилися якраз «регіонали».
Їх обурило, що громадяни України, котрі перебувають за кордоном, згідно із законом, обирають собі народного депутата, котрий балотується у столиці. Свою вимогу переглянути цю норму «регіонали» пояснюють порушенням виборчих прав громадян. Мовляв, у такий спосіб не забезпечується необхідного зв'язку між народним депутатом та виборцями. Логіка депутатів полягає в тому, що закордонні виборці теоретично не можуть знати деталей виборчого процесу. А отже, мажоритарники з Києва не зможуть провести ефективну кампанію серед своїх виборців, що мешкають за кордоном.
Натомість за фасадом ефемерного відстоювання виборчих прав громадян стоїть значно прагматичніша зацікавленість Партії регіонів у перерозподілі виборчих округів напередодні парламентських виборів.
Позбавивши найпопулярніших опозиційних (і не тільки, до речі) лідерів можливості «підстрахуватися» ще й на мажоритарці, і в такий спосіб додати до потенційно загальної фракційної чисельності, влада вирішила ще й зменшити кількість округів у Києві. Тобто в місті, де позиції Партії регіонів, м'яко кажучи, непереконливі.
Інтрига розгорнулася навколо тих виборців, що під час виборів перебуватимуть за кордоном. Історично під час усіх попередніх виборів (!) їх додавали саме до кількості виборців у Києві. Така ж норма була прописана і в чинному законі. У ст. 22 цього документа йшлося про те, що закордонні виборчі дільниці утворюються ЦВК «з рівномірним віднесенням до всіх одномандатних округів, які утворюються на території столиці України — міста Києва».
Таким чином до виборців Києва додавалося приблизно 438 тисяч виборців, що офіційно перебувають за кордоном і зареєстровані в консульських установах, і це при остаточному розподілі додавало до столиці три округи.
Тут доречно наголосити, що такий розподіл — аж ніяк не забаганка законотворців або мешканців столиці. Він продиктований суто практичними міркуваннями. Річ у тім, що голоси виборців рахуються в окружних виборчих комісіях. Бюлетені до виборчих дільниць за кордоном, що зазвичай дислокуються на території посольств, розподіляє та доставляє Міністерство закордонних справ. Звісно, заповнені бюлетені також доставляють спочатку до МЗС, а вже потім передають до окружних виборчкомів, а звідти — до ЦВК.
Очевидно, враховуючи, що Міністерство закордонних справ та Центрвиборчком розташовані в Києві, цілком логічно закордонних виборців «приписувати» саме до київських округів. Якби вони були «приписані», наприклад, до Львівської або Донецької областей (байдуже), це означало б, що заповнені бюлетені все одно доставляли б спочатку до Києва — в МЗС, звідти — розсилали по областях, там рахували і повертали назад до Києва в ЦВК.
Утім, «найсправедливіші» в Україні судді так далеко не пішли. Вони просто позбавили тих громадян України, котрі перебуватимуть у день найближчих виборів за кордоном, права голосувати за «мажоритарного» кандидата. Дозволено їм буде підтримати лише ту чи іншу політичну партію.
Такий стан справ уже викликав величезну хвилю обурень у «закордонних українців». Низка заяв зводиться до того, що це навіть може спричинити акції протесту.
За будь-яких обставин, таке «соломонове рішення» Конституційного Суду призведе до порушень прав виборців, гарантованих, до речі... самою Конституцією. Довести це — простіше простого, достатньо процитувати низку статей Основного закону. Отже:
Ст. 24: «Громадяни мають рівні конституційні права й свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».
Ст. 38: «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».
Ст. 70: «Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними».
Як бачимо, громадяни України, котрі з тих чи інших причин у день голосування перебуватимуть за межами України, вже не зможуть бути повноцінними виборцями. І потенційна дискримінація здійснюватиметься саме за фактом їхнього місця проживання.
Парадокс, але на конституційне право громадян України (таких самих виборців, як і решта) зазіхнув орган, котрому, нібито, за штатом належить боронити ці самі права. Причому, судді самі собі суперечать. Адже в мотивувальній частині згаданого рішення йдеться: «Суть однієї зі складових активного виборчого права полягає в тому, що кожен виборець на виборах має однакову кількість голосів». А по суті своїм рішенням КС перетворює громадян, що тимчасово проживають за кордоном, у таких собі «напіввиборців».
І ще одне цікаве спостереження. Якщо порівняти два останні вердикти конституційних служителів Феміди, буде помітна цікава деталь. Заборонивши кандидатам балотуватися за двома принципами одночасно, судді, нібито, прирівняли таких «спритників» до решти. А вивівши закордонних виборців з числа тих, хто може голосувати за мажоритарного кандидата, КС, фактично, зробив їх неповноцінними виборцями. Отже, що виходить: до кандидатів застосовувати якусь вибірковість не можна, а от рядових виборців ділити на «білих» і «чорних» відтепер можна цілком офіційно, керуючись вердиктом Конституційного Суду.
Це — не жарт, а надзвичайно серйозна проблема. По суті, КС створив прецедент: як можна позбавляти громадян права голосу. І де гарантія, що в подібний спосіб не буде заборонено голосувати, керуючись іншими ознаками. Скажімо, мовними або віковими...
А в результаті...
Представники Комітету опору диктатурі небезпідставно побоюються, що нинішні зміни до закону, зроблені за допомогою Конституційного Суду, стануть лише першою ластівкою до тотальних фальшувань. Адже навіть той поспіх, з яким судді КС ухвалювали це своє, з дозволу сказати, рішення, пояснюється дуже прагматично: згідно із Законом про вибори народних депутатів, за 200 днів до голосування ЦВК має затвердити округи. І буквально через кілька днів після «доленосного» рішення це й було зроблено.
Як і слід було очікувати, кількість округів у столиці тепер зменшилася від 16 до 13. А додаткові округи отримали Автономна Республіка Крим, Полтавська та Черкаська області.
Тут варто нагадати також, що прецедент перерозподілу округів в Україні свого часу вже був. Напередодні парламентських виборів 2002 року було зменшено кількість округів на Закарпатті. Але тоді в ЦВК це мотивували тим, що в області скоротилася кількість мешканців. Нині ж, як бачимо, причини зовсім інші і значно небезпечніші.
Після рішення Конституційного Суду затверджений розподіл округів, здійснений Центральною виборчою комісією, має такий вигляд:
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»