ЗГАДАЛИ, НАРЕШТІ, І ПРО АРМІЮ?
Цьогорічний бюджет Міністерства оборони України збільшено, порівняно з минулорічним, майже на чотири мільярди гривень.
Нещодавно Збройним Силам України виповнилося 20 років. В історичному вимірі термін не такий і значний. Проте цілком достатній, щоб зрозуміти, в якому вони стані, які проблеми є найболючішими і як їх вирішувати. Що потрібно зробити, аби українське військо в разі настання часу «х» упоралося з покладеними на нього обов'язками.
«Військова могутність України вражає...»
Так або приблизно так писали про нашу армію закордонні журналісти, побувавши в Україні на початку 90-х років. Відвідавши окремі військові з'єднання, вони були вражені побаченим. Говорю це з такою впевненістю тому, що сам не раз був свідком подібних зізнань.
Це цілком зрозуміло: тоді Збройні Сили держави, що тільки-но постала на політичній карті світу, мали десятки тисяч одиниць надсучасної на той час військової техніки і озброєння. Приміром, літаки, танки, засоби протиповітряної оборони за своїми тактико-технічними характеристиками не лише не поступалися натовським аналогам, а й у багатьох випадках перевищували їх.
Звісно, що така армада молодій незалежній державі, обтяженій фінансово-економічними проблемами, була не потрібна. І вона почала реформувати своє військо, запевнивши суспільство вустами генералів і адміралів, що незабаром ми матимемо сучасну мобільну армію, яка за спроможністю виконувати покладені на неї завдання не поступатиметься арміям Північноатлантичного альянсу. Та не так сталося, як гадалося...
— Реформи, широко розрекламовані, здебільшого зводилися до звичайного скорочення війська,— говорить директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак.— Можна закинути керівникам військового відомства погане розуміння суті потрібних реформ, але вони опинилися в ролі заручників фінансово-економічної ситуації в країні, що склалася на початку 90-х років.
Від себе додам: а також політиків, які, зважаючи на зміни, що відбулися у світі з розпадом Радянського Союзу, вважали, мабуть, армію рудиментом минулого. Бо як інакше пояснити те, що три відсотки ВВП, які згідно з чинним законодавством повинні були спрямовувати на потреби оборони, згодом знизили до двох відсотків? Утім, і цю норму закону ніхто жодного разу не виконав. Найбільше, на що спромоглася держава, виділити на потреби Збройних Сил 1,5 відсотка ВВП. Усього один єдиний раз!
Останні роки бюджет нашої армії становив менш як один відсоток. Тож військові всі оборонні бюджети прозвали бюджетами «проїдання». Вони мали рацію, бо найбільшу частку коштів витрачали на харчування, лазнево-пральне обслуговування особового складу. Кілька років тому дійшло до того, що навіть на харчування забракло коштів і у військовому відомстві зняли їх зі статей, пов'язаних із забезпеченням боєготовності Повітряних сил, зокрема несення бойового чергування з охорони повітряного простору...
Нагадаю, що за прийнятими у цивілізованому світі нормами на утримання військ мають витрачати не більш ніж 50% загального кошторису, 20 — на бойове навчання, а 30% — на розвиток новітніх техніки і озброєнь.
Військові експерти зазначають, що річна потреба нашого війська (за таких розрахункових норм) повинна становити 30 млрд грн. Або хоча б 20 млрд: це мінімальна сума, якої б вистачило на більш-менш нормальне існування нашої армії. Але ж і її немає. Наприклад, торік бюджет МО сягав трішки більш як 12 млрд.
Бюджет «проїдання» чи розвитку?
Кошторис Міністерства оборони України на 2012-й, зважаючи на сказане, далекий від реальних потреб війська. Але водночас хочеться сказати ось про що. Цього року на потреби ЗС України, згідно з державним бюджетом, планується витратити 16387 млн грн. Це лише 1,1 відсотка ВВП. Причому гарантується асигнування 14171 млн грн, а решта має надходити за рахунок так званого спеціального фонду, де акумулюють кошти від реалізації надлишкової техніки і майна, зокрема військових містечок. Та чи надійдуть вони? Не впевнений, бо, як засвідчує досвід минулих років, цей фонд здебільшого наповнюється на 25–30%: реалізовувати давно вже немає що, а те, що є, нікому не потрібно або за нього дають смішні гроші.
Тому, за словами колишнього заступника начальника Генерального штабу ЗС України, а нині незалежного військового експерта генерал-лейтенанта запасу Петра Процика, МО змушене буде понад 80 відсотків коштів спрямовувати на утримання військ, а на навчання особового складу — менш ніж п'ять відсотків. На думку Петра Йосиповича, видатки на бойову підготовку становлять у поточному році близько 300 млн грн, тобто менш як два відсотки. І все ж, попри наявні проблеми і негаразди, є певні зрушення на краще, що не заперечують навіть опозиційні політики.
У Міністерстві оборони України, зважаючи на передбачені цього року військові асигнування, обережно ставляться до прогнозування щодо поліпшення ситуації в Збройних Силах. А представники Генерального штабу, з якими я спілкувався з цього приводу, вважають, що тенденції, пов'язані з фінансуванням армії (в разі їх збереження), дозволять років через вісім–десять суттєво підняти їхню боєготовність. Більше того, вони впевнені, що цьогорічний бюджет чи не вперше за останні роки «дозволить стабілізувати ситуацію у військах».
Слухаючи їх, я подумав, що полковники і генерали прикрашають реальне становище війська. Виявилося, що помилявся.
— Обсяги фінансування МО України у 2012-му дають можливість зробити перехід від бюджету «проїдання» до бюджету розвитку ЗС,— переконаний директор Департаменту фінансів МО України генерал-лейтенант Іван Марко.
Підстави для цього йому дає те, що у поточному році видатки МО зросли порівняно з 2011-м на 3,7 мільярда гривень, тобто на 29 відсотків. Це дозволило збільшити витрати на розвиток озброєнь і військової техніки вдвічі: від 1138 до 2343 мільйонів гривень, втричі збільшено витрати на речове забезпечення військовослужбовців.
Програма, що обнадіює
Незабаром, принаймні так стверджують військові, має бути ухвалено Державну цільову оборонну програму розвитку озброєнь та військової техніки на 2012–2017 роки, проект якої перебуває в Кабінеті Міністрів України. Документ, зважаючи на деякі цифри, «які планується «забити» в нього, вельми цікавий. Такий факт: на реалізацію цієї програми мають намір асигнувати майже 17 млрд грн. Згідно з нею, передбачається проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, спрямованих на створення і модернізацію нових зразків військової техніки та озброєння. До того ж власного, українського, виробництва. До виконання Програми передбачається залучити майже 170 підприємств вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Це значить, що десятки тисяч українців матимуть роботу і стабільні заробітки. Наприклад, лише над створенням корабля класу «корвет», про що наша газета писала, буде залучено більш ніж 20 тис. осіб.
Окрім корветів, планується розпочати роботи над створенням ракетного комплексу «Сапсан», на що виділяють близько 200 млн грн. Він буде спроможний завдавати ударів тактичними, а також оперативно-тактичними ракетами по об'єктах можливого противника, в тому числі виконуючи функції щодо протиповітряної оборони.
Який рік поспіль тривають розмови про необхідність придбання хоча б кількох нових літаків. Схоже, що крига невдовзі може скреснути, бо у 2014 році МО має наміри придбати два літаки АН-70. Це, звісно, крапля в морі, але починати з чогось потрібно, особливо, коли враховувати те, що за останні 20 років авіаційний парк Повітряних сил не поповнився жодною бойовою машиною.
А як у них?
Затвердження бюджету МО України викликало неоднозначну реакцію у деяких політиків, яким здалося, що «держава впевнено мілітаризується, оскільки у військових виросли непомірні апетити».
Звісно, що у людей, котрі знають ситуацію, яка склалася в українському війську, подібні твердження викликають саркастичні посмішки. З цього приводу хотілось би звернутися до досвіду інших країн щодо власної обороноздатності. Ні, на США зі зрозумілих причин не посилатимусь. А ось найближчих наших сусідів варто згадати. Наприклад, Румунію. Торік чисельність її армії становила менш ніж 100 тис., а військовий бюджет — майже три мільярди американських доларів. Наші політики часто посилаються на досвід Польщі, коли йдеться про розв'язання різних проблем. Так ось, у 2010 році ця країна, маючи 120-тисячне військо, асигнувала на його потреби десять мільярдів «зелених». Це притому, що Польща, як, до речі, й Румунія, — повноцінний член НАТО і в разі небезпеки може розраховувати на військову допомогу цього блоку.
А на кого може розраховувати Україна? Так, міжнародна спільнота в подібних випадках останнім часом відіграє певну роль. Але у тім-то і річ, що «певну»: основна роль при відстоюванні територіальної цілісності й суверенітету покладається на армію. Так було, є і, як засвідчує досвід, буде і в майбутньому.
Коли ми говоримо про «непомірні апетити» військових, не слід також забувати про те, що чимало коштів витрачають і на вирішення проблем, які мають соціальне забарвлення. Нагадаю: армія безквартирних офіцерів і прапорщиків налічує понад 45 тис. осіб! Україна, мабуть, є рекордсменом за кількістю своїх захисників, які по 15–20, а то й більше років микаються по чужих кутках, сплачуючи найбільшу частину свого грошового забезпечення, винаймаючи квартири і кімнати в гуртожитках.
Оптимізму щодо виконання державою взятих на себе зобов'язань з поліпшення фінансування Збройних Сил додає те, що незабаром усім військовикам будуть підвищені посадові оклади на 50 відсотків. Це буде, до речі, друге підвищення за останні півтора року.
Чи стримають урядовці своє слово щодо щорічного збільшення фінансування Збройних Сил України, які перебувають у глибокому занепаді?
Запитання не з простих. Адже за останні 20 років подібних обіцянок і запевнень ми чули багато. Але в той час, коли чиновники сипали обіцянками щодо підвищення боєздатності ЗС і поліпшення соціального захисту людей у погонах, військо продовжувало деградувати фізично і морально. Тож наразі, як мовиться, відступати нікуди. Бо може статися так, що армія опиниться у тому стані, коли на відновлення її спроможності виконувати покладені на неї функції не вистачить і десятиліть.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- ОЦІНКА — «ВІДМІННО»
назад »»»