СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО: НОВИЙ ІМПУЛЬС ЧИ ІНЕРЦІЯ?
Україна та Європейський Союз 30 березня 2012 року формально парафували угоду про асоціацію.
Зазначена процедура означає, що сторони погодили текст угоди, але з політичних причин поки не готові її остаточно підписати. Причому це обумовлюється не лише загальновідомими претензіями до України щодо вибіркового застосування покарання до колишніх чиновників, а й конкретними спробами країн Євросоюзу переглянути умови угоди про створення зони вільної торгівлі на свою користь.
Зокрема, Іспанія, котра наразі переживає жорстку фінансово-політичну кризу, наполягає на ще більшому відкритті українського аграрного ринку для іспанської сільськогосподарської продукції й квотуванні відповідного українського експорту на спільний європейський ринок. Тому можна припустити, що найближчим часом триватимуть відповідні політичні та економічні торги між сторонами зазначеного процесу.
У свою чергу, Європейський комісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле заявив, що лише від України залежить, як швидко набере чинності угода про створення зони вільної торгівлі. «Істотний прогрес у відновленні демократичних прав і свобод,— наголошується у його заяві,— припинення кримінальних переслідувань дадуть можливість ввести в дію цю угоду без ратифікації національними парламентами країн ЄС». Утім, відповідно до норм і практики діяльності Євросоюзу щодо аналогічних торговельних угод це навряд чи можливо.
Водночас Штефан Фюле наголосив, що кримінальні справи проти Юрія Луценка та Юлії Тимошенко — лише вершина айсберга. Ідеться про глибокі системні реформи та перетворення в Україні. Без розв'язання системних проблем європейська інтеграція України буде під питанням. Найпевніше угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом підпишуть після цьогорічних парламентських виборів, а ратифікують після президентських виборів-2015.
Скептичні настрої, які домінують в об'єднаній Європі щодо її східних сусідів, є зрозумілими. Це зумовлено не лише горезвісною «втомою» від кількох масштабних хвиль розширення Євросоюзу, нинішніми фінансовими та політичними проблемами у роботі органів ЄС, а й міркуваннями з приводу найближчої перспективи.
Навіть після завершення світової економічної кризи, що не може тривати вічно, Європейський Союз навряд чи буде готовий прийняти до свого кола країни, які здатні «перевантажити» своїми проблемами європейський човен і знову потягнуть його на дно. Тому навіть формальне визнання за Україною й Туреччиною європейської перспективи не встановлює хронологічних меж завершення їхнього процесу європейської інтеграції.
Звичайно, у рожевих окулярах європейського оптимізму цього можна не помічати, але до повноцінного набрання чинності угоди про асоціацію потрібно прагматично і чесно прорахувати, якою буде вартість для української економіки створення зони вільної торгівлі, які галузі національної економіки не витримають конкуренції з європейськими виробниками й збанкрутують, наскільки збільшиться рівень безробіття та скоротяться доходи державного бюджету України. Адже надто асиметрично виглядає українська економіка порівняно з можливостями спільного європейського ринку, який не буде манною небесною.
також у паперовій версії читайте:
- ДРУГА ВЕСНА АРАБСЬКИХ РЕВОЛЮЦІЙ
- ОПОЗИЦІЯ М'ЯНМИ ПІШЛА НА ВИБОРИ
- ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА ЧЕКАЄ НА ЗМІНИ
назад »»»