ІЗ ЗЕМЛІ «МАТЕРІ МІСТ РУСЬКИХ» ДО ЗЕМЛІ ОБІТОВАНОЇ
Атмосферу Ізраїлю відчула ще в Борисполі, коли акуратні й коректні співробітники «бетахону» (так на івриті називається служба авіаційної безпеки) провели зі мною й іншими пасажирами, котрі летіли до Тель-Авіва, передполітну співбесіду. Ті кілька хвилин спілкування вселили впевненість у хорошій якості перельоту із землі «матері міст руських» до Землі Обітованої.
ПІДСУМОК ВОЯЖУ: УРОКИ ЕТИКИ І ЗАВДАННЯ НА ЗАВТРА
Незважаючи на пізній рейс, у літаку авіакомпанії Ель-Аль на нас чекали приємні несподіванки: підвищені акуратність, гостинність, відповідальність льотчиків, чарівливість стюардес, котрих я як жінка розглядала прискіпливо, і... смакота скромного почастунку з чудовим чаєм та кавою. Саме там дізналася, що одним із пасажирів цієї авіакомпанії в рік її заснування і держави Ізраїль у 1948 році був перший президент країни Хаїм Вейцман, який із Женеви летів до Тель-Авіва.
То була не остання несподіванка. Приємно здивували теплі слова запрошення на гостини наших туристів від Стаса Місенжнікова, міністра туризму Ізраїлю; Нір Барката, мера Єрусалима, Моше Ліона, голови Компанії з розвитку Єрусалима; Мір'ям Файєрберг-Ікар, мера Нетанії, що представлені в інформаційних буклетах. Вони обіцяють комфорт і задоволення в усьому, окрім погоди. Утім, зазвичай, лише природні несподіванки можуть принести неприємності.
«...Той, хто тут бував...»
«Не ми єдині: звідусіль люди їдуть в Ізраїль. Про цю країну добре знали, багато чули і читали. Але одне — це чути й знати, а зовсім інше — побувати. На тих каміннях пил віків. По цій землі Ісус ходив. За всіх людей віддав життя, та не пішов у небуття. Тепер дорослі і малі прочани нашої землі ідуть сюди, щоб помолитись, святим місцям цим поклонитись. Одні — покаятись за щось, другі — просити, щоб збулось. Важливо, той, хто тут бував, хоч трохи, та мудрішим став».
Оця просторінь емоцій у душі людини-технаря Василя Навроцького народилася вже на рідній землі. Вона мене приємно вразила й підтвердила: всесвітній канон віри — всемогутній. На Святій Землі що не крок — Ніагара вражень. Навіть назви міст, містечок, річок і морів — культові: Віфлеєм, Назарет, Кана Галілейська, Генісаретське озеро, річка Йордан, Яффо, Ієрихон, Гефсиманський сад, Єрусалим, Віа Долороза, долина Армагедон...
— Ми не один рік спільно з ізраїльськими колегами працюємо з українськими туристами-пілігримами, любителями курортного відпочинку, пристрасними прихильниками екскурсій і тими, кому необхідно і можна повернути здоров'я,— поділилася Надія Крашеніннікова, менеджер «Агротехтуру».— Бачимо, скасування віз між нашими країнами й акцент на розвитку тургалузі позитивно впливають не лише на показники, а й на пропозиції. Зверніть увагу, в якому темпі зводяться скрізь готелі, розширюються зелені зони. Завжди підказуємо вояжерам, як протягом туру можна поєднати кілька видів відпочинку. Приміром, оселитися в Тель-Авіві, пару днів провести на морі, а потім... помандрувати з гідом слідами 4000-літньої історії.
Занурення в маленьку країну з великим серцем починається в міжнародному аеропорту Бен-Гуріон, де «дітям різних народів» усе зрозуміло і зручно. Звідти ведуть дороги (екстраякісні!) в усі кінці Країни Книги. Саме там почалися мої перші охи й ахи.
Одна зі співробітниць аеропорту, колишня мешканка Дніпропетровська, розповіла, що на її нинішній батьківщині проживає 7,825 мільйона чоловік. Майже два мільйони з них — вихідці з СНД. Усі разом вони не лише опікуються державою, а й відроджують її. З пустелі перетворюють на пишну оазу. У них уже є 160 заповідників і заказників, 41 національний парк! Вони так люблять довкілля, що навіть обрали символ національного птаха. Ним став удод. Я, на жаль, його не побачила. А от одне з наймолодших міст із романтичним минулим — Нетанію — не тільки побачила, а й заповажала.
Там усе доступне, сучасне й світле. Навіть 12 кілометрів піщаних пляжів на березі Середземного моря. Виявляється, отой золотавий пісок ізраїльтянам дістається безплатно. Він до них потрапляє завдяки течії з дельти Нілу і є одним із стимулів економити землю, зводячи поряд висотні готелі.
Коли гід нашої «пізнавальної» компанії Ольга Мельник розповіла «біографію» Нетанії, всі були вражені. Подібного у світовій історії не зустрічали. Народження нинішнього 170-тисячного міста пов'язане з іменами арабського шейха Цалаха хан Даана, американського бізнесмена Натана Штрауса та двох ентузіастів із Палестини — Ітамара Бен Аві й Оведа Бен Амі.
Саме двоє останніх улітку 1928-го без запрошення приїхали до містера Штрауса з проханням пожертвувати кошти на будівництво міста на березі Середземного моря. На знак подяки за це пообіцяли дати йому ім'я спонсора, зауваживши, що, навіть у випадку відмови у фінансах, обіцянку виконають. Натан Штраус не розчулився і грошей не дав. Однак мрії звести місто-сад втілилися в життя. Бен Аві й Бен Амі зібрали 5600 лір, купили в шейха 1400 дунамів землі і протягом року збудували місто, котре таки назвали Нетанією.
Нині 80 відсотків городян говорять французькою, бо є вихідцями з Марокко, 20 відсотків розмовляють на івриті. Почути там англійську чи російську — теж не дивина. Туристів приваблюють комфортні готелі. У самій Нетанії можна не лише пляжитися, а й побачити найстаріше дерево Ізраїлю — сікамору, заповідник Ірусім, де зібрані рідкісні квіти, серед яких виділяються пурпурові іриси, також погуляти навколо «Зимової калюжі» — озера, де наприкінці ХІХ ст. висадили понад сотню евкаліптів. Нинішні старожили з гордістю інформують, що Нетанія дихає чотирма «зеленими легенями». Хоч і недовго побувавши там, переконалася: вони мають рацію. Утім, аби зануритися в природні, історичні, мистецькі особливості міста, треба, як мінімум, тиждень.
Там, де загадують бажання
Тель-Авів, хоч і неофіційна столиця країни, однак 2008 року газетою «Нью-Йорк Таймс» визнаний «столицею середземноморського кайфу». Ще його називають центром індустрії, фінансів, торгівлі, культури, спорту, містом, де життя вирує без упину цілодобово.
Численні ж представництва й посольства іноземних держав (українське — розташоване на вулиці Stricker) цінують авторитет і право міста називатися столицею. Це — Великий Тель-Авів, бо оточений багатокілометровими пляжами й околицями. 75 років тому він набув слави вітрини діамантової промисловості Ізраїлю. Там є шанс побачити «небо в алмазах», відвідавши унікальний музей діамантів Гарі Оппенгеймера.
Зізнаюся, хоч де б довелося бувати, коли чую позитивні згадки про вихідців з України, — радію. От і там, дізнавшись від запальної Соні-екскурсовода, родом із Миколаєва, про одного з основоположників «блискучої» галузі львів'янина Тавісаля, відчула гордість. Усе, що ви побачите в експозиції,— а це п'ять тисяч ювелірних прикрас,— заворожує...
Наразі то була не єдина несподіванка. Сучасний блискучий, насичений світлом і високоякісними творами образотворчості в холах, коридорах, номерах, готель «Інтерконтиненталь» уразив не лише своєю якістю й розмахом, а й тим, що в одному з його конференц-залів відбувалася міжнародна конференція, присвячена екологічно чистій економіці. На неї з'їхалися авторитетні фахівці, політичні діячі. Був там і прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Натаньяху.
Знаєте, кого і чого там не було видно? Охорони, перекриття поліцейськими довколишніх кварталів, підходів до готелю, вестибюлю! Тому наша «команда» з 40 чоловік, під'їхавши на автобусі, вільно ходила готелем і ознайомлювалася з його особливостями.
Приголомшив і бульвар Ротшильда. Він був і є першою вулицею Тель-Авіва. Нині внесений ЮНЕСКО до списку пам'яток архітектури, бо переважна більшість споруд зведена в стилі Бау Хаус. Цим масштабним бульваром можна гуляти, їздити на велосипеді спеціальною доріжкою, що приведе знову ж таки до першого театру Ха Біма.
Коли у вас упізнають іноземця, то покажуть на горизонті обриси старовинної фортеці міста Яффо, що входить до складу Великого Тель-Авіва, й порадять піти туди та загадати бажання.
Хіба можна встояти від такої пропозиції, коли фортеця розташована, образно кажучи, на відстані простягнутої руки?
Отож, опинившись в одному з найстародавніших поселень світу, там, де, за переказами, Ной збудував свій ковчег, Персей звільнив Андромеду, пророк Іона вирушив у мандри, а апостол Петро мав видіння, повірила в чудеса і вирішила таки йти туди, де загадують бажання. Одне з них, пов'язане теж із старовиною й легендами,— з Києвом. Аби омріяне втілилося в життя, потрібно на території фортеці потрапити в лабіринт вулиць, що носять назви знаків зодіаку.
Коли знайдете вулицю свого знаку, потримаєте руку на його позначці, тоді задумане з часом стане реальністю. Дуже хочу, аби і в Києві були велосипедні доріжки, чисті довкілля, повітря, вода, Андріївський узвіз, загосподарьований, як у Яффо, осередком художників, музикантів, театралів...
Як-то кажуть: поживемо-побачимо, чи стане казка реальністю?
Момент віри, надії і... сорому
Загадувати бажання можна і варто в Місті Світу — так за однією з версій розшифровується назва Єрусалима. Про його єдину вцілілу стіну храмового комплексу, збудованого ще при Іроді, — Стіну Плачу — знають на всіх континентах. Тому і їдуть туди, аби доторкнутися, помолитися, залишити в щілинах між каменями записку з найпотаємнішими зверненнями до Всевишнього. Такі миті зворушують, пронизують усю душу й тіло. Відчуваєш піднесення, момент віри й надії. Все перевірила на собі, як, до речі, й фантастичні відчуття на Скорботному шляху — Віа Долороза, що починається в мусульманському кварталі Старого міста. Там повно старовини, дивини, несподіванок... Усе треба побачити і відчути. Християн гіди ведуть від Левових воріт до храму Гробу Господнього, розповідаючи про 14 зупинок, які змушений був зробити Ісус, несучи хрест на собі.
Щоправда, частина маршруту проходить крізь арабський базар, де «святі та праведні» прочани закуповують хрести і хрестики, ікони та іконки, свічі й свічки, різноманітні талісмани й амулети з метою освятити їх у храмі Гроба Господнього. «Дійство», тобто процедуру освячення, чимало відвідувачів починає одразу при вході до храму, де лежить Камінь помазання (благодаті), на якому омивалося Христове тіло. Вважається, що, поклавши речі на нього, ритуал освячення відбудеться.
Бачили б ви, з яким ентузіазмом наші пілігрими відсувають або відштовхують один одного, щоб здійснити омріяне! Подібне відбувається і під час запалювання 33 свічок (стільки років прожив Ісус) від святого вогню, що вважається благодатним. Прикро, соромно, не по-божому... Можливо, в Гефсиманському саду, де Христос молився про позбавлення, хтось усвідомив свої помилки. Там уже нічого робити не доводиться, навіть доторкуватися до восьми унікальних олив, вік яких перевищує 2000 років. Тому й черг немає, штовханини. Щоправда, можна піти й замолити гріхи у величній християнській святині — усипальниці в скелі, де, за переказами, апостоли поховали Пресвяту Богородицю.
Це не єдині принади Єрусалима. Варто побачити 29 історичних об'єктів, сівши в туристичний автобус, придбавши до нього квитки в готелях або у водія. Фахівці розробили кільцевий маршрут, до якого входить Гора Сіона, Ліфт часу, музей «Яд ва-шем», Кнессет, Вищий суд справедливості, Гіват а-Тахмошет, Стіна плачу, Біблійний зоопарк. В автобусі працює аудіосистема, є навушники, з яких слухають розповіді екскурсоводів на восьми мовах. Завдяки цьому дізналася, що на місці дерева, з якого зробили хрест, був зведений Монастир Хреста, де, до речі, певний час у ранзі послушника жив Шота Руставелі.
Узагалі, кожен крок в Єрусалимі — несподіванка. Зокрема, чудові французькі трамваї «Пежо», що курсують, дотримуючись графіка до секунди. Виявляється, вони теж причетні до історичних відкриттів, бо під час прокладання трамвайної лінії знаходили справжні археологічні раритети. У нас подібне було під час будівництва метро на Подолі.
Догмат любові й совісті
Ізраїль уславлений ще й своєрідною північною столицею Хайфою з величезним портом і промисловим центром. Подейкують, що Єрусалим молиться, Тель-Авів розважається, а Хайфа працює. Христос там не бував, а от пророк Ілля мешкав на горі Кармель, де й зародився орден кармеліток. Гора також дала прихисток новій релігії — бахаїзму, що об'єднує весь позитив іудаїзму, християнства й мусульманства. Очевидно, її засновник іранець Бахаулла зумів надихнути своїх однодумців зробити все, аби колись невелике приморське місто стало великим символом їхньої віри. Для цього вони понад сто років тому в місцевої влади викупили велику земельну ділянку й узялися за зведення святилища з мальовничими терасами, висячими садами, японськими й китайськими скульптурами та головної культової споруди.
Можливо, їх надихали казкові сади Семіраміди? Ті, звісно, не бачила, а от оці, бахайські,— зачаровують, вражають і надихають мріяти: от коли б і в нас не лише оспівували калину, вербу чи мальви з чорнобривцями, а взялися за відродження природи.
Мені здається, головне не релігійна магістраль, а догмат любові й совісті. Саме він домінує в парку Міні-Ізраїль в Латруні, поблизу магістралі Тель-Авів — Ієрусалим. Народжували його молоді люди-репатріанти, котрі, не покладаючи рук, омріяне втілювали в життя. Знайшли територію площею в 7,5 акра, підготували проект комплексу, розшукали й надихнули на справи спонсорів, фахівців і спорудили у масштабі 1 до 25 385 точних копій найважливіших історичних, релігійних, археологічних та сучасних пам'яток. Відкрили «міні-державу» у 2003 році із зверненням до відвідувачів: «Вам, хто входить у ці врата, бажаємо винести у ваших серцях хоча б часточку тієї любові, яку віддали цьому парку ми, його творці».
...Все вийшло пречудово. Занурившись у міні-гори і доли, пустелі, послухавши розповіді екскурсовода, імітацію калатання дзвонів, звуки музики в театрах, гамір на стадіонах, роздивившись заповідники, курорти, Мертве море,— забула всі проблеми і незгоди, навіть те, що треба збиратися додому та їхати в аеропорт.
Саме в Міні-Ізраїлі вирішила ще відвідати Землю Обітовану. І не раз. Вона того варта.
Олена СЕДИК, Єрусалим — Тель-Авів— Хайфа — Київ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»